Читати книгу - "Відлуння, Оксана Усенко"

Сергій

Сергій прокинувся від ненав’язливого масажу вуха. Ефіра потягувалася, лежачи поряд на подушці та діловито вклавши хвоста на шию хазяїну.

— Дякую, саме це вухо зранку потребувало твоєї уваги, — хмикнув чоловік акуратно посуваючи свій пухнастий будильник та потягнувся за телефоном. — О-го ми хропака даємо. Ще трохи і можемо полишитися голодні. Підйом! —  промовив Сергій поглянувши на годинник та  почав збиратися на сніданок. Ефіра розслаблено спостерігала за ним, хитро примруживши блакитні очиська.

Вийшовши з номера чоловік розсіяно поглянув на блакить безхмарного неба, сріблясті оливи, провів задумливим поглядом рейсовий літак, що над морем відлітав від аеропорту, зітхнув та попрямував до  готельного кафе. Залита сонцем тераса, яєчня з сиром та сардельками, оливки трьох видів, чашка кави, свіжа випічка. Ефіра влаштувалася поряд на плетеному кріслі, зверхньо поглядаючи на трьох місцевих котів, що почали зацікавлено нарізали кола навколо чужинки-красуні. День починався непристойно безтурботно, але виключно до тієї миті, як Сергій відкрив телеграм-канали з новинами. З першими ж повідомленнями безхмарний настрій швиденько помахав лапкою. Перелік повітряних тривог, влучань, жертви, уточнення куди саме прилетіло, повідомлення від Діда «У нас все добре. Орки мені зекономили на екскаваторі — батьки давно хотіли копанку в кінці городу організувати»…

— Доброго ранку? — пролунав поряд знайомий голос.

— Дивлячись де і для кого, — зітхнув Сергій піднімаючи погляд та подумки ще аналізуючи, чи хтось з друзів міг опинитися поряд з прильотами. Але вигляд Стелли, яка невимушено присіла поряд з ним за столик, трохи посунув ці похмурі думки.

Сьогодні дівчина була у довгій напівпрозорій блакитній сукні і нагадувала прекрасну богиню, що вийшла з морської піни. Сергій мимоволі спіймав себе на тому, що споглядаючи таке видовище, шалено хочеться вірити, що краса врятує світ. На жаль, він точно знав — однієї краси замало. Втім, навіть попри це знання, від появи цієї дівчини у чоловіка трохи перехопило подих. Їх вчорашнє спілкування полишило приємний присмак та розпливчату домовленість ще якось зустрітися, але Сергій зовсім не очікував, що це буде прямо зранку. Він давно навчився не переоцінювати себе, бо точно знав, що й до поранення не нагадував Аполлона, виїжджаючи у спілкуванні з жінками переважно на харизмі, а зараз і харизма суттєво кульгала.

— Спробуймо жити тут і зараз. Ви вільні після сніданку? — чарівно посміхнулася Стелла.

— Так…

— Прекрасно. Тоді пропоную невелику екскурсію островом.

— Гм, — Сергій відклав телефон, перезирнувся з Ефірою, яка з примружено роздивлялася гостю, але не демонструвала жодних ознак невдоволення. — Цікава ідея…

— Чудово. Після сніданку чекаю вас в машині біля входу, — оголосила красуня та випурхнула з тераси, немов метелик знесений поривом вітру.

— Гаразд… — пробурмотів Сергій, розгублено згадавши, що ще зранку думав чим себе зайняти, бо ж візит до реабілітолога заплановано на кінець дня. 

 Доснідавши та зібравшись чоловік взяв переноску з Ефірою та вийшов з готелю. На невеличкій стоянці на фоні білого новенького Nissan екзотичною квіткою майоріла Стелла. Переноска стала на заднє сидіння, Ефіра з неї була миттєво випущена. Кішка діловито вляглася на руки Сергія, на що дівчина посміхнулася й змовницьки підморгнула їй.

— Природа чи старовинна архітектура? — діловито спитала Стелла, акуратно виїжджаючи зі стоянки.

— А що ти порадиш?

— Лікарі радили більше чи менше ходити? — покосилася дівчина на прикритий штаниною протез.

— Більше, але поняття мінімальної норми у мене нині скромне, — криво посміхнувся Сергій.

— Прийнято. Тоді почнемо з архітектури. Я знаю місця де можна блукати годинами, але за необхідності є де відпочити.

— Інтригуєш.

— Це тільки початок, — хитро посміхнулася дівчина. — Я послухала тебе, склала план-мінімум і тепер ти відчуєш на собі всі плюси й мінуси своїх порад.

— Гм, оригінальний хід конем. Я дивлюся, ти небезпечна жінка — швидка на розправу, — хмикнув Сергій.

— Ще й яка! — посміхнулася Стелла.

— Гаразд, я готовий оцінити математичний підсумок своїх порад, — посміхнувся чоловік.

— Обожнюю відважних чоловіків. З ними можна бути собою, — розсміялася дівчина.

— Поважаю дівчат, які не переймаються носінням масок, — не полишився в боргу Сергій. Хотів додати, що й всі карти на столі йому б не завадили, але потім вирішив, що в житті має бути місце світлій інтризі, а з жінки все одно всі загадки не витрусиш. Та й чи треба?

Дорога повела їх повз оточені квітучою зеленню готелі, невеличкі поля, оливкові плантації, проминула аеропорт, далі попрямувала невеликими поселеннями та містечками, де часом будинки тулилися впритул до дороги, а поряд з ними, майже не на дорозі, сиділи  в кріслах поодинокі бабці та дідусі споглядаючи на перехожих. Стелла невимушено розповідала про острів, Ефіра задумливо дивилася у вікно, час від часу тріпаючи вухом, Сергій милувався дівчиною, лише іноді згадуючи, що екскурсія передбачає огляд красот і поза межами автомобіля.

Вони вискочили і проминули набережну зі смугою широкого малолюдного пляжу, вздовж якого тріпотіли листям кучеряві пальми, потім дорога попетляла між кам’янистими схилами вкритими сосновим лісом, що якось непомітно для Сергія трансформувався у парк, а потім і міську забудову. За словами Стели вони приїхали у, так би мовити, столицю острова, однойменне місто Родос. На думку Сергія місто за вікном до гордого іменування «столиця» не дотягувало, але химерно поєднувало старовину та сучасність. Рівні асфальтовані дороги вели то вздовж блискучих новобудов, які раптом розступалися перед алеями кількасотрічних дерев, то прямували вздовж високих старовинних стін, які раптом розбігалися заквітчаними затишними вуличками, що виводили до жвавих сучасних проспектів, вздовж яких траплялися старовинні скульптурні ансамблі. Споглядаючи на ці пейзажі, Сергій час від часу ловив себе на дивному відчутті якоїсь знайомої незнайомості і припливах цікавості до, начебто, звичних речей.