Читати книгу - "Пора серця. Листування"

Додатки: Переклади Антонена Арто, «Молитва» і Жерара де Нерваля «Сидаліски».

57 {272} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Мюнхен, 7.11.1957

Четвер

Цей тиждень надто виснажливий{273}, і я вже побоююсь, що не закінчу свого листа, доки він не мине. Я цілком виснажена від роботи, Паулю, пробач мені, це справді так. Я тремчу від знесилля, однак на початку наступного тижня буде краще! Я не можу написати листа до Тебе за десять хвилин!

Вдячна за все, — Ти знаєш.

Інґеборґ

У цьому пансіоні{274} я буду, все-таки, до 1-го грудня.

58 {275} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 9.11.1957

29bis Рю де Монтевідео

з 20.XI: 78 рю де Лоншан, Париж 16е{276}

9-го листопада 1957 р.

Інґеборґ, люба!

Лист, сьогодні також, я не можу стримати себе, хоча й кажу собі, що всім цим я лише сію хаос, що я говорю про речі, про які Ти б не воліла говорити. Вибач.

Позавчора я був у принцеси, мова зайшла (як і під час мого першого візиту{277}) відразу про Тебе, я був радий, що смію зі звільненим серцем називати Твоє ім’я, принцеса говорила увесь час про «Інґеборґ», і зрештою я також сказав: Інґеборґ.

Ти написала, якщо я правильно зрозумів, «п’єсу» («une ріèсе»): чи можу я прочитати її, чи можеш Ти переслати її мені?

А потім, у своїй надмірності, я вчинив щось таке, що, очевидно, вийшло за межі того, що я смів чинити: принцеса заговорила про німецькі матеріали для весняного числа Б. О., і тоді мені (не зовсім несподівано, мушу зізнатися) спала ідея зробити їй пропозицію, що ми обоє, Ти і я, здійснимо вибір текстів. Це було надто гучно, вибач, адже Ти можеш, як імовірно й досі, сама здійснити цей вибір, для чого Ти потребуєш, власне кажучи, при цьому мене? Не сердься, Інґеборґ, те, що так гучно заявило про себе, було лише цим прагненням-до-Тебе, що раптово (або й не зовсім раптово) наважилося впіймати шанс, у невразливому, і не дати вкрасти цей шанс, принаймні цей.

Принцеса погодилася, я ж її заскочив зненацька, проте рішення за Тобою, якщо Ти цього не хочеш, то все знову можна врівноважити.

«Боттеґе Оскуре»: це обіцяє трохи темряви й захищеності{278} — чи не подати нам тут одне одному руки й обмінятися кількома словами?

Завтра Ти в’їдеш у нове помешкання: чи можу я невдовзі приїхати й піти з Тобою на пошуки лампи?

Пауль

59 {279} Інґеборґ Бахман до Пауля Цєлана, Мюнхен, 14.11.1957

Мюнхен, 14-го листопада 1957 р.

Паулю, я ще не в новій квартирі — мушу чекати до 1-го грудня. Вчора телефонувала власниця й повідомила, що там для мене вже лежить лист, перший, із «Монтевідео»{280}. Він тільки що надійшов, і був від Тебе; на паризькому штемпелі чітко видно було лиш Монтевідео.

Я мала б відповісти на так багато листів, подякувати, подякувати за чудові книжки{281}, і я роблю це, коли відповідаю без зволікання на Твого нинішнього листа, гаразд?

(Хоча: буде добре, якщо Ти приїдеш, наприкінці листопада, або на початку грудня, до Тюбінґена{282}!) До Різдва я безперервно залишатимуся у Мюнхені. Я не можу поїхати звідси, бо маю надто багато роботи, і з новою ще не зовсім знайома.

Pièce[10], про яку говорила принцеса, — це англійський переклад «Цикад»{283}. Однак Тобі, напевно, ця радіоп’єса відома.

Буде дуже добре, якщо Ти допоможеш принцесі; я завжди дещо побоююсь приймати подібні рішення, однак цього разу, навесні, вона була без підтримки, і мені на тому залежало, щоб подати Клауса до Б. О.{284}, і, окрім цього, назвати ще кілька важливих імен. Те, що я, попри все інше, поважаю принцесу від усього серця, Ти зрозумієш, коли краще її пізнаєш. Я рада, що Ти хочеш допомогти їй порадами.

«День усіх святих» — чудовий вірш. А також «Кельн, Ам Гоф»… Ти мусиш знову писати так, як маєш у цьому потребу. Я ще не казала Тобі, що за останні два-три роки я відчувала деколи страх за Твої вірші. Тепер він облишив мене. Про все інше поговоримо за три тижні — я сама цілком безпорадна.

Іноді я промовляю до Тебе в Париж так, ніби там Ти на самоті, і часто німію, коли осягаю Тебе там з усім, коли осягаю себе