Читати книгу - "В тіні магнолій , Катерина Бахтурова"

Попри бажання повалятися в ліжку й під авторитетним тиском Марини, я змушений був тепло вдягнутися й вийти в зимовий холод. Екскурсії я не відвідував з дитинства, тому почував себе дещо ніяково. Лише присутність Марини робила моє становище не таким безнадійним. 

Однак я не пошкодував, що вийшов – зимовий ботанічний сад справив на мене неперевершене враження. Надворі – зима, а всередині – літо. Надворі – сніг, а всередині – буяє тропічна рослинність. Це був неймовірно освіжальний контраст, який загіпнозував мене. 

Ботанічний сад – складна система, яку не бачить спрощене уявлення пересічної людини – для нас це просто різноманітні рослини, зібрані в одному місці. Це рослини з різних куточків світу, які пристосувалися до нових кліматичних умов. У цьому дуже допомогло створення кліматронів – оранжерей, в яких штучним шляхом можна відтворити кліматичні умови будь-якої географічної зони. Лише уявіть собі в зимовому Києві спекотну Мексику з кактусами, яких навіть у Мексиці немає! Кліматрони є своєрідним дивом інженерної думки. 

В Україні перший кліматрон побудували на території Ботанічного саду ім. А. В. Фоміна у 1971 році. Це один з найстаріших ботсадів Києва й України. Його заклали у 1839 році на пустирях поблизу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, він є його підрозділом. Нині в колекціях саду нараховується близько десяти тисяч видів, сортів і форм рослин, найбільша колекція кактусів. 

Марина закінчила цей університет й працювала у секторі інтродукції тропічних і субтропічних рослин, сама назва якого викликала в мене почуття захвату, що межує із заздрістю. Для такого егоцентриста, як я, дівчина виявилася недопустимо розумною. З іншого боку, якби вона була просто гарненькою жінкою, я навряд чи її б покохав. Ось такий парадокс. 

 Водночас щось усередині мене чинило активний опір новим почуттям. Звичка, для якої неприйнятне все нове, намагалась вперто триматися за старе. Я хотів змін і водночас боявся їх. Але найбільше я боявся втратити Марину. 

– Я вже тобі казала, що темою моєї дисертації... Ти слухаєш мене? – я так заглибився у свої думки, що не відразу почув, що Марина звертається до мене. – Бачу, дарма я тебе вмовила прийти сюди. Тобі нецікаво! – вона засмутилася, проте не показала цього. Я почав виправдовуватися, переконуючи її, що це не так. – Знову якась криза не дає тобі спокою. Але ж не можна цілодобово думати про стратегії виходу з неї – так можна й із глузду з’їхати. 

– Пробач, продовжуй. 

– Добре, тільки не будь таким серйозним. Домовилися?

– Домовилися. Так що там з дисертацією? 

– Так ось, тема моєї роботи: «Історія інтродукції, розмноження та акліматизації магнолієвих на території України». 

–Напевно, складна тема? Бо для мене квіти – це просто красиво, а не складно. 

– Краса – поверхня, складність – завжди глибше. Квіти такі ж складні організми, як і люди. Правда, в них є одна перевага. 

– Яка? 

– Вони не мають здатності до постійного аналізу. Вони просто є, і їм цього достатньо. Будь, як ця квітка, не думай! Хоча б не думай багато... 

– Добре, не буду, – у відповідь на мою згоду не думати багато Марина подарувала мені свою чарівну усмішку вихідного дня. 

– Мені незрозуміле слово «інтродукція». Просвітиш? 

– Інтродукція – переселення окремих видів, сортів рослин у нові умови з метою вирощування, використання й охорони. 

– Усе простіше, ніж здається. На цей момент я сам собі нагадую об’єкт для інтродукції – мене перенесли в нові умови, але не знаю, чи акліматизуюся. 

– Усе залежить від тебе. Головне – бажання, а воно в тебе є! – сказала Марина, помітивши мій розгублений погляд. – Ти готовий слухати далі, чи може все ж перенесемо візит, або взагалі скасуємо його, поки ти не акліматизуєшся?.. 

– Ні, що ти. Я слухаю тебе! 

– Отже, мені б хотілося зробити цілісний аналіз інтродукції магнолієвих. На сьогодні існують лише окремі дослідження на цю тему, а я ставлю собі за мету систематизувати накопичений досвід за всю історію інтродукції. 

Дуже амбіційний проєкт! – сказав я, вражений її ентузіазмом. – Але на це знадобиться багато часу й сил, а ти досить тендітна жінка. 

– Я впораюсь, якщо ти мені допоможеш своїми аналітичними здібностями. 

– Залюбки, але чому саме магнолія? Чому не троянда, не мальва, не тюльпан чи нарцис? 

– Тому, що магнолія... вона... вона здатна дивувати, – Марина замислилася, намагаючись добрати правильні слова, щоб схарактеризувати ставлення до цієї рослини й цим самим обґрунтувати свій вибір. 

– Марино, ти найдивовижніша жінка на світі! 

– Мені здається, я стаю проблемою для тебе? Ні? Там де обожнюють, там з часом і знецінюють. Так що не перегинай палицю. І взагалі, називаючи магнолію моєю сестрою, ти хочеш сказати, що в мені є щось доісторичне? – Марина дзвінко розсміялася і я разом з нею.  

– О зовсім ні! 

– Добре, розслабся, – і Марина повела мене за руку в інші зали. – Знаєш, я теж запитувала себе, чому саме магнолія? Напевно, саме древність і є тим магнітом, що притягує мене до цієї квітки. Учені знайшли доісторичні рослини, котрі належали до сімейства Магнолієвих, вік яких становить приблизно 95 мільйонів років. 

– Вражає! Ніколи не думав, що перші квіти були саме такими! 

– Якими – занадто красивими? 

– Так – іноді природа здається дуже марнотратною. 

– Але так вона забезпечує виживання виду. 

– А як же назва, звідки вона? Їй теж 95 млн років? 

– Ботанік Шарль Плюм’є назвав її на честь свого друга, французького ботаніка П’єра Маньоля у 1703 році. Плюм’є був першим європейцем, якому пощастило побачити квітучу магнолію. Звісно, він був вражений і привіз рослину на батьківщину, назвавши її на честь свого друга. 

– Я б назвав квітку на честь дружини, коханки чи подруги. 

– Тут я з тобою не погоджуся. Але, здається, Плюм’є обрав саме ту назву, яка найбільше підходить цій рослині. Маньоль був не просто його другом, але й видатним французьким ботаніком.