Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Дівчина у потягу 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчина у потягу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дівчина у потягу" автора Пола Хокінс. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 86
Перейти на сторінку:
тіла, заплющую очі та прислухаюся до стукоту коліс потяга, доки він не зупиняється прямо навпроти нашого будинку. Коли ми тільки-но переїхали, Скотт бувало махав пасажирам, а я завжди сміялася. Він трохи міцніше стиснув мої плечі, нахилився, поцілував шию.

— Ти спала, — повторює він. — Напевно, почуваєшся краще.

— Краще, — підтверджую я.

— Вважаєш, що спрацювало? — запитує він. — Психотерапія?

— Ти питаєш, чи я вважаю себе при здоровому глузді?

— Я не те хотів сказати, — відповідає він, і я відчуваю біль в його голосі. — До чого тут здоровий глузд?

— Та знаю я все, — я кладу долоню йому на руку й стискаю. — Я жартую. Вважаю, що прогрес є. Усе не так просто, розумієш? Не знаю, чи настане час, коли я зможу зізнатися: так, це спрацювало. Що мені краще.

Мовчання. Він трохи міцніше стискає плечі.

— Тож ти бажаєш продовжувати сеанси? — цікавиться він, я відповідаю, що згодна.

Колись я вважала, що він зможе бути всім, що його буде достатньо. Я вважала так кілька років. Кохала його до нестями. І досі кохаю. Але більше мені це не потрібно. Єдині миті, коли я відчуваю себе самою собою, — під час тих таємних, гарячкових вечорів, на кшталт учорашнього, коли оживаю у цій напівтемряві та запалі. Хто сказав, що тільки-но я втечу, виявлю, що цього вже недостатньо? Хто сказав, що я врешті-решт не буду почуватися так само — придушеною, але спокою так і не знайду? Можливо, знову втечу, і знову, і знову, допоки нарешті не опинюся біля цих старих залізничних колій, тому що нікуди бігти. Можливо. А можливо, й ні. Людина має ризикнути, чи не так?

Я спускаюся вниз, попрощатися перед тим, як він піде на роботу. Він обіймає мене за талію та цілує в маківку.

— Я кохаю тебе, Меґ, - шепоче він, я відчуваю себе жахливо, найбридкішою людиною на планеті. Не можу дочекатися, доки за ним зачиняться двері, бо знаю — зараз розридаюся.

Рейчел

П’ятниця, 19 липня 2013 року

Ранок

Потяг о 8:04 майже порожній. Вікна відчинені, прохолодне повітря після вчорашньої бурі. Меґан уже відсутня близько 133 годин. Багато місяців я так добре не почувалася. Коли сьогодні вранці подивилася на себе у дзеркало, побачила різницю й на обличчі: шкіра стала чистішою, очі заблищали. Відчуваю, що стала легшою. Впевнена, що насправді я і кілька грамів не втратила, проте не відчуваю звичного тяжіння. Відчуваю себе самою собою — такою, як була раніше.

Від Скотта відповіді немає. Прочесала Інтернет — жодних новин про арешт, і я роблю висновок, що він просто проігнорував моє послання. Я розчарована, проте, гадаю, такого варто було очікувати. Сьогодні вранці телефонував Ґаскілл, я саме стояла на порозі. Спитав мене, коли сьогодні я зможу завітати до відділку. На мить я злякалася, але потім він своїм негучним голосом м’яко повідомив, що лише хотів, щоб я переглянула декілька знімків. Я поцікавилася, чи поліція заарештувала Скотта Гіпвелла.

— Нікого ще не заарештовано, міс Ватсон, — відповів він.

— Проте людина, якій висунуто попередження…

— Я не маю права розголошувати інформацію.

Його манера розмовляти настільки спокійна та впевнена, що він знову починає мені подобатися.

Вчора я цілий день просиділа на дивані у спортивних штанах і футболці, складала перелік того, що потрібно зробити, розробляла можливі стратегії. Наприклад, я могла тинятися на вокзалі Вітні в годину пік, очікуючи рудоволосого, з яким зустрічалася в суботу ввечері. Могла б запросити його пропустити по чарці, подивитися, куди виверне розмова, чи не бачив він чогось цікавого? Що йому відомо про той вечір? Існує небезпека, що я можу зустріти Анну чи Тома, вони заявлять на мене в поліцію, і на мене очікуватимуть неприємності (ще більші неприємності). З іншого боку, я сама можу накликати на себе небезпеку, сама себе підставити. Досі в голові якісь уривки чвари, а на голові та губі — фізичні тому підтвердження. А якщо цей чоловік мене образив? Те, що він посміхається та махає мені, взагалі ні про що не свідчить. Звідки мені відомо, чи він не психопат. Проте я не можу уявити його психом. Не можу цього пояснити, але чомусь відчуваю до нього симпатію.

Я могла б ще раз зв’язатися зі Скоттом. Хоча мені потрібно надати йому привід задля нашої розмови, і я хвилююся, що хай там який привід — я однаково виглядатиму в його очах божевільною. Він може навіть запідозрити, що я маю якесь відношення до зникнення Меґан, тож може повідомити про мене поліцію. І тоді на мене чекатимуть справжні неприємності.

Я б могла спробувати гіпноз. Майже впевнена, що він мені не допоможе що-небудь пригадати, проте мені все одно цікаво. Гіпноз же не завадить, чи не так?

Я продовжувала сидіти, робити нотатки та перечитувати новини, які роздрукувала, коли додому повернулася Кеті. Вони з Демієном були в кіно. Вона приємно здивувалася, коли побачила мене тверезою, проте ставилася до мене з обережністю, оскільки в нас не було часу відверто поговорити після візиту поліції у вівторок. Я зізналася, що вже три дні не п’ю, вона мене обійняла.

— Я така щаслива, що ти повертаєшся до нормального життя! — зраділа вона, ніби знала, якою я була зазвичай.

— Останній візит поліції, - продовжувала я, — то непорозуміння. Між мною з Томом жодних проблем не існує. І мені нічого не відомо про зниклу дівчину. Не слід ні про що турбуватися. — Вона ще раз мене обійняла, зробила нам обом чаю. Я вирішила, що слід скористатися доброю волею, яка в мені пробудилася, та розповісти Кеті про моє звільнення, однак не хотіла псувати їй вечір.

Цього ранку вона завдяки мені залишалася у доброму гуморі. Знову мене обіймала, коли я виходила з дому.

— Я така рада за тебе, Рейч, — зізналася вона. — Що ти узяла себе в руки. Ти змусила мене похвилюватися. — Потім вона повідомила, що вихідні проведе у Демієна, і перше, про що я подумала: сьогодні повернуся додому й нап’юся, і ніхто мене не засудить.

Вечір

Гіркуватий присмак хініну — ось за що я люблю прохолодний джин із тоніком. Тонік має бути обов’язково фірми «Швеппс» зі скляної, а не пластмасової пляшки. Ці заздалегідь приготовані суміші взагалі не те, проте у разі потреби й таке згодиться. Знаю, що не мала б пити, але ж я цілий день на це очікувала. І це не просто сподівання на самотність, це збудження, адреналін. У голові паморочиться, шкіра поколює. Гарний видався сьогодні день.

Уранці я цілу годину спілкувалася з

1 ... 26 27 28 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина у потягу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчина у потягу"