Читати книгу - "Дев'ять Принців Амбера"

Тому я стояв, не рухаючись, і розмірковував.

Якщо Ерік зайняв королівські покої, я знайду його саме там. Або, можливо, в тронному залі. Але тоді мені доведеться добиратися назад до Лабіринту своїми силами, і знову потрапити в його Центр, щоб скористатися його силою.

Я перемістився в одне з потаємних місць палацу, про яке знав. Це була квадратна кімнатка без вікон, світло проникало зверху через вузькі спостережні щілини. Я закрив зсередини єдині висувні двері, змахнув пил з лавки біля стіни, розстелив на ній плащ, і задрімав. Я хотів трохи подрімати. Якщо кому-небудь прийде в голову дістатися до мене зверху, я почую його задовго до того. як він встигне це зробити.

І я заснув.

Прокинувшись, я обтрусив плащ і знову накинув його. Вийшов з кімнати і став спускатися по одних з безлічі сходів, якими так багатий цей палац.

По відмітках на стінах я знав, де знаходиться потрібна мені кімната. На одному з прольотів сходів я зупинився і пошукав отвір в стіні. Виявивши його, подивився всередину кімнати. Нікого. Тоді я відсунув панель стіни в сторону і увійшов.

Мене вразила величезна кількість книг всередині. Присутність книг завжди приводить мене в захват. Я оглянув усі, всунув свій ніс всюди, і врешті-решт попрямував до кришталевої скриньки, в якій лежало те, без чого не могла обійтися наша сімейка — старий наш жарт. У скриньці були ще чотири колоди фамільних карт, і я довго намагався виманити одну з них так, щоб не спрацювала сигналізація — це завадило б мені нею скористатися.

Якщо довго мучитися… Правда, попотіти довелося неабияк. Зате з колодою в руці я знайшов собі крісло зручніше і всівся помізкувати.

Карти були такі ж, як у Флори, але в колоді були всі ми, як під склом і холодні на дотик. Тепер я знав, чому це так.

Я розтасував колоду і розклав всі карти перед собою належним чином. Потім я почав читати їх і побачив, що вони не обіцяли нічого хорошого для всієї нашої родини, після чого знову зібрав їх разом.

Крім однієї.

Карти із зображенням мого брата Блейза.

Склавши інші карти в пачку і прибравши її за пояс, я став дивитися на Блейза.

Приблизно в цей час у замку двері головного входу в бібліотеку заскрипів ключ. Що я міг зробити? Трохи послабивши меч у піхвах я став чекати. При цьому, однак, нагнувшись так, щоб мене прикривав стіл.

Трохи піднявши голову, я побачив, що це всього лише Дік — слуга, який прийшов прибрати приміщення, вибрати недопалки з попільничок, спорожнити корзини для паперів і повитирати з полиць пил.

Так як бути виявленим, немов злодюжка, не личило моєму сану, я випростався.

— Привіт, Дік, — сказав я, піднімаючись на весь зріст. — Пам'ятаєш мене?

Він повернувся, весь збліднувши, застиг на місці і відповів:

— Ну звичайно, Принц. Як я міг забути?

— Думаю, що пройшло стільки часу, що в цьому не було б нічого дивного.

— Ніколи, Принц Корвін.

— Боюся, що я прийшов сюди без офіційного запрошення, та й займаюся своїми пошуками без чийогось відома, — сказав я, — але якщо Еріку це не сподобається, коли ти йому розповіси про нашу зустріч, будь люб'язний, поясни йому, що я всього лише користуюся своїми правами, і що досить скоро він побачить мене особисто.

— Я це зроблю, мілорде, — відповів він, низько кланяючись.

— Іди сюди, сядь поруч на хвилинку, друже Дік, і я скажу тобі дещо ще.

Він слухняно підійшов і сів, і я теж сів поруч з ним.

— Був час, — почав я, звертаючись до цього древнього слуги, — коли вважали, що я зник назавжди і ніколи вже більше не з'явлюся. Але раз вже так вийшло, що я не вмер, а більше того, придбав свою колишню силу, боюся, мені доведеться оскаржувати домагання Еріка на трон. Не те щоб це питання можна було так просто вирішити, тому що він не первонароджений, адже заяви той свої права, не думаю, що Ерік користувався б особливою популярністю. По безлічі інших причин — в більшості своїй особистого характеру — я збираюся протистояти йому. Я ще не вирішив ні як це зроблю, ні по якому праву, але клянуся Богом, що він заслуговує того, щоб з ним боролися! Передай йому це. Якщо він побажає знайти мене, скажи, що я у відображеннях, але не в тих, де був раніше. Він зрозуміє, що я хочу цим сказати. Мене не так легко буде знищити, тому що я прийму не менші заходи обережності, ніж він. І я буду боротися з ним до кінця, в пеклі або раю, поки існує світ, поки один з нас не перестане дихати. Що ти скажеш на це, старина?

Він узяв мою руку і поцілував її.

— Хай живе Принц Корвін, повелитель Амбера, — сказав він, і в очах його стояли сльози.

Потім вхідні двері рипнули і відчинилися навстіж.

Увійшов Ерік.

— Привіт, — сказав я якомога більш байдуже, піднімаючись з місця, — Не чекав побачити тебе так скоро. Як справи в Амбере?

Очі його розширилися від здивування, але в голосі почулися нотки, які зазвичай називають сарказмом, і я не можу підібрати кращого слова.

— З одного боку все йде просто чудово, Корвін. З іншого ж, як з'ясувалося, огидно.

— Шкода. Як же можна це виправити?

— Я знаю спосіб, — сказав він і кинув погляд на Діка, який мовчки віддалився, закривши за собою двері.

Ерік вивільнив меч з піхов.

— Ти бажаєш володіти троном, — сказав він.

— Хіба ми не всі цього бажаємо?

— Напевно, ти правий, — зауважив він, зітхнувши. — Недарма кажуть: «За дурною головою і ногам нема спокою». Я не розумію, чому ми всі так рвемося потрапити в це по суті безглузде становище. Але ти повинен пам'ятати, що я вже переміг тебе двічі, і в останній раз милостиво подарував тобі життя, дозволивши жити в одному з Відображень.

— Велика милість! Ти прекрасно знаєш, що просто залишив мене здихати від чуми. А в перший раз, наскільки я пам'ятаю, все вирішив жереб.

— Значить, треба буде це вирішити між нами двома, Корвін. — Сказав він. — Я твій старший брат, і я краще і сильніше тебе. Якщо ти бажаєш битися зі мною на мечах, то мене це цілком влаштовує. Убий мене, і трон, можливо, буде твоїм. Спробуй. Однак не думаю, щоб тобі це вдалося. І мені хотілося б покінчити з твоїми домаганнями прямо зараз. Нападай. Подивимося, чого ти там навчився, на тому Відображенні, яке