Читати книгу - "Принц Хаосу"

— Ще трохи, і Лабіринт перетвориить серединні райони Відображень за своєю подобою. Вже зараз він, ймовірно, сильний достатньо, щоб зробити це.

— Ти говорила про Амбер і Двір, не про відображення.

— Логрус буде противитися вторгненню. Раз вже він, ймовірно, побоюється прямого протиборства, йому доведеться для удару по Амберу стратегічно грамотно задіяти своїх агентів. Найбільш ефективними з них, звичайно ж, будуть першокласні бійці Дворів…

— Це божевілля! — Сказав я. — Повинен бути шлях покраще!

— Можливо, — відгукнулася вона. — Прийми трон, і ти будеш віддавати накази.

— Я знаю недостатньо.

— Природно. Тебе введуть в курс справи.

— А як щодо належного порядку спадкування?

— Це не твої проблеми.

— Мені хочеться вважати, що я зацікавлений, як це досягається… Скажімо, я не зобов'язаний Мандору або тобі більшості смертей.

— Ми обоє — Всевидячі, так що питання стає чисто академічним.

— Ти хочеш сказати, що ви співпрацювали в цій справі?

— Між нами є різниця, — сказала вона, — і я підводжу риску під будь-якою дискусією про методи.

Я видихнув і випив ще. Шторм згущався над темними водами. Якщо ця дивне плямочка світла під поверхнею дійсно Колесо-Привид, то мене цікавить, що він має намір робити. Блискавки стали суцільним театральним фоном, грім — безперервним звуковим супроводом.

— Що ти мала на увазі, — сказав я, — коли говорила про часи, для яких я призначений як чудово підходячий?

— Сьогодення та майбутнє, — сказала мати, — з майбутнім конфліктом.

— Ні, — відповів я. — Я про себе, як «здатному на більше, ніж думаю». Це як?

Повинно бути, стріла попала в ціль, бо раніше я ніколи не бачив, як вона червоніє.

— По крові ти з'єднуєш дві великі лінії, — сказала вона. — Фактично твій батько був Королем Амбера… хоч і недовго… між правліннями Оберона і Еріка.

— Раз вже Оберон був живий в той час і не відрікався, нічиє правління не слід розглядати як таке, що мало законну силу, — відповів я. — Рендом — істинний спадкоємець Оберона.

— Даному випадку більше відповідає зречення, — сказала вона.

— Ти волієш таку точку зору, чи не так?

— Природно.

Я поспостерігав за штормом. Ковтнув ще вина.

— Тому ти й захотіла понести дитину від Корвіна? — Запитав я.

— Логрус запевнив мене, що така дитина буде здатною на більше для правління тут.

— Але батько ніколи нічого для тебе не значив, чи не так?

Мати відвернулася, дивлячись туди, де мчало до нас коло світла, а блискавки падали позаду нього.

— У тебе немає права ставити це питання, — сказала вона.

— Я знаю. Але ж це правда, хіба не так?

— Ти помиляєшся. Він багато значив для мене.

— Але не так. Не в звичайному сенсі.

— І я не звичайна особистість.

— Я став результатом досвіду щодо поліпшення породи. Логрус відібрав самця, який дав би тобі — що?

Коло світла підгребло зовсім близько. Шторм переслідував його, накочуючи на прибережну смугу ближче, ніж будь-який інший з тих, що я бачив тут раніше.

— Ідеального Повелителя Хаосу, — сказала мати, — ідеально придатного для правління.

— Іноді здається, що більше ніж просто це, — сказав я.

Ухиляючись від стріл блискавок, яскраве коло вискочило з води і метнулося через пляж в нашу сторону. Якщо мати і відповіла щось на моє останнє зауваження, я не почув. Гуркіт грому за глушав.

Сонячний зайчик злетів на настил і розташувався віддихати біля моєї ноги.

— Батьку, ти можеш захистити мене? — Запитав Привид в розриві між гуркотами грому.

— Піднімись до лівого зап'ястя, — наказав я.

Дара уважно дивилася, як він залазить на місце, приймаючи вигляд Факіра. У той же час останній спалах блискавки не зник, а стояв, немов палаюча розпечена гілка на межі води. Потім стиснулася в кулю, який кілька митей потрималася в повітрі, перш ніж її понесло в нашому напрямку. Поки куля наближалася, його структура змінювалася.

І коли вона підпливла до краю столу, то обернулася яскравим, пульсуючим знаком Логруса.

— Принцеса Дара, Принц Мерлін, — прийшов той страшний голос, який востаннє я чув в день протиборства в Замку Амбера. — Я не бажав порушувати вашу трапезу, але та річ, якій ви дали притулок, зробила це необхідним.

Зазубрене щупальце Логрусової личини витягнулось в напрямку мого лівого зап'ястя.

— Він блокує мою здатність переміщатися, — пискнув Привид.

— Віддай його мені!

— Навіщо? — Запитав я.

— Ця штука перетнула Логрус. — Падаючі слова розрізнялися по удаваній випадковості в тоні, гучності, вимові.

Мені спало на думку, що можна кинути виклик прямо зараз, якщо я дійсно так дорогоцінний для Логрус, як заявила Дара. Отже:

— Теоретично він відкритий всім входячим, — відповів я.

— Я сам собі закон, Мерлін, а твоє Колесо-Привид і раніше зупиняло мої побудови. Тепер я заберу його.

— Ні, — сказав я, переміщаючи частину свідомості в спікарт, вишукуючи і фіксуючи способи негайного переміщення до району, де правив Лабіринт. — Я не надто охоче поступаюся своїми творіннями.

Яскравість Знака ослабла.

При цьому Дара виявилася вже на ногах і рухалася, щоб встати між ним і мною.

— Зупинись, — сказала вона. — У нас є справи важливіші, ніж помста іграшці. Я відправила кузенів до Пташенят Дракона за нареченою Хаосу. Якщо хочеш, щоб план виповнився, то, вважаю, ти їм допоможеш.

— Я пригадую інший твій план — для Принца Бранда, коли леді Ясру послали вибудувати йому пастку. План не може провалитися, говорила ти.

— Він підвів тебе до влади, якої ти жадаєш, старий Змій, ближче, ніж коли-небудь.

— Це правда, — визнав він.

— Та й володар Ока — істота простіша, ніж Ясра.

Знак ковзнув повз неї — крихітне сонце, що розбилося в ряд ідеограм.

— Мерлін, ти приймеш трон і послужиш мені, коли прийде час?

— Я зроблю все необхідне, щоб відновити рівновагу сил, — відгукнувся я.

— Це не те, про що питав я! Чи приймеш ти трон на тих умовах, які ставлю я?

— Якщо це те, що необхідно, — відповів я.

— Це мене задовольняє, — сказав він. — Бережи свою іграшку.

Дара зробила крок назад, і Знак пройшов поряд з нею, перш ніж зів'янути.

— Запитай про Корвіна і Люка, і про новий Лабіринт, — сказав він їй, а потім зник.

Мати повернулася і втупилася на мене.

— Налий мені келих вина, — сказала вона.

Я так і вчинив. Вона піднесла келих до губ і зробила ковток.

— Отже, розкажи мені про Корвіна і Люка, і про новий Лабіринт, — сказала вона.

— Розкажи мені про Ясру і Бранда, — парирував я.

— Ні. Першим почнеш ти.

— Дуже добре, — сказав я. — Не будемо звертати увагу на дрібниці типу того, що обидва вони були примарами Лабіринту. Привид Люка, посланий Лабіринтом, явився мені