Читати книгу - "Принц Хаосу"

— Люк — він же Рінальдо, син Ясри і Бранда, чоловік Корал і Король Кашера?

— Дуже непогано. Тепер розкажи мені про твої справи. Ти послала Ясру спіймати Бранда в пастку — провести по шляху, який він обере з її допомогою?

— Він все одно вибрав би його. Він прийшов до двору, бажаючи влади, щоб досягти своїх цілей. Вона ж — всього-навсього полегшила його труднощі.

— Для мене це звучить не так. Але чи означає це, що прокляття батька не було рушійною силою?

— Ні, але воно допомогло… в метафізичному сенсі… полегшило підвід Чорної Дороги до Амбера. Але чому ж ти все ще тут, коли привид Рінальдо передав тобі наказ відбути? З лояльності до двору?

— У мене призначено побачення з тобою за ленчем, і воно поки не закінчене. Ніяково пропускати його.

Дара посміхнулася — дуже легко — і зробила невеликий ковток вина.

— Ти спритно ухилився від розмови, — заявила вона. — Давай-но повернемося до неї. Привид Бореля розсіяв примару Рінальдо, я правильно розумію?

— Не зовсім.

— Що ти маєш на увазі?

— Тому що з'явився привид батька і вирубав Бореля, забезпечивши нам відхід.

— Знову? Корвін знову взяв гору над Борелем?

Я кивнув.

— Навіть не знаючи про їх перший поєдинок, природно. Їх спогади обмежені часом запису, і…

— Принцип я знаю. Що сталося потім?

— Ми змилися, — відповів я, — а згодом я прийшов сюди.

— Що мав на увазі Логрус, коли згадував про новий Лабіринт?

— Привид мого батька був, мабуть, з нового Лабіринту, а не з старого амберського.

Дара дерев'яно сіла, очі її розширилися.

— Звідки ти це знаєш? — Зажадала вона.

— Він розповів мені, — відповів я.

Тоді вона втупилася повз мене на притихле море.

— Отже, в подіях бере участь третя сила, — задумливо вимовила вона. — Як дивовижно, так і приголомшливо. Будь проклятий він за те, що накреслив цей Лабіринт!

— Ти й справді ненавидиш його, чи не так? — Сказав я.

Її очі знову сфокусувалися на мені.

— Залиш цю тему! — Наказала вона. — Крім одного, — внесла вона поправку миттю пізніше. — Він сказав що-небудь про лояльність нового Лабіринту… або його плани? Той факт, що Лабіринт послав його на захист Люка, можна розглядати як гру на боці Амбера. З іншого боку… чи то від того, що він створений твоїм батьком, чи то від того, що у нього свої види на тебе… я можу розглядати це як спробу просто захистити тебе. Що він сказав?

— Що хоче, щоб я звалив звідти, де знаходився.

Мати кивнула.

— Чого, очевидно, і хотів, — сказала вона. — Ще що-небудь він сказав? Сталося ще що-небудь важливе?

— Він питав про тебе.

— Правда? І це все?

— Спеціального послання у нього не було, якщо ти маєш на увазі це.

— Зрозуміло.

Дара відвела погляд, якийсь час мовчала. Потім:

— І що ж примари не довго пробули, вірно? — Сказала вона.

— Так, — відгукнувся я.

— Приводить в лють, — сказала вона нарешті, — сама думка про те, що, незважаючи на все, він все ще здатний розігрувати свою карту.

— Він усе ще живий, вірно, мамо? — Сказав я. — І ти знаєш, де він.

— Я не сторож йому, Мерлін.

— А по мені так — сторож.

— Перечити мені подібним чином безглуздо.

— І все ж я повинен, — відповів я. — Я бачив, як він вирушив у дорогу до Двору. Він явно хотів бути тут разом з іншими для встановлення миру. І найбільше він хотів побачити тебе. У нього було так багато безмовних питань — звідки ти прийшла, навіщо прийшла до нього, чому пішла так, як пішла…

— Досить! — Закричала вона. — Залиш це!

Я проігнорував.

— Я знаю, що він був тут, у дворі. Його бачили тут. Напевно, він шукав тебе. Що сталося потім? Які відповіді ти дала йому?

Мати піднялася на ноги, на цей раз люто дивлячись на мене.

— На цьому — все, Мерлін, — сказала вона. — Вести з тобою цивілізовану бесіду, мені здається, неможливо.

— Він твій бранець, мамо? Ти його десь замкнула, в якомусь місці, де він не може потурбувати тебе, не може втрутитися у твої плани?

Дара швидко зробила крок геть від столу, ледь не спіткнувшись.

— Гидка дитина! — Сказала вона. — Ти зовсім як він! Чому ти так схожий на нього?

— Ти боїшся його, вірно? — Сказав я, раптово зрозумівши, що в цьому-то і вся справа. — Ти боїшся вбити Принца Амбера, навіть маючи на своїй стороні Логрус. Ти тримаєш його десь під замком і боїшся, що він вирветься і зруйнує твої самі серйозні плани. Ти у страшній паніці від того, що тобі доводиться тримати його поза подіями.

— Безглуздо! — Сказала вона, відступаючи, поки я огинав стіл. На її обличчі був вираз непідробного страху. — Це всього лише твої здогадки! — продовжувала вона. — Він помер, Мерлін! Забирайся! Залиш мене одну! Ніколи більше не згадуй його імені в моїй присутності! Так, я ненавиджу його! Він міг знищити всіх нас! І знищив би, якщо б міг!

— Він не помер, — заявив я.

— Як ти можеш говорити таке?

Я задушив бажання розповісти про те, що говорив з батьком — прикусив язика.

— Тільки винний протестує так сильно, — сказав я. — Він живий. Де він?

Вона підняла руки і, повернувши долоні до себе, схрестила їх на грудях, ліктями вниз. Страх пішов, гнів пішов. Коли вона знову заговорила, щось схоже на насмішку, що нагадував її звичайний настрій, блиснуло в голосі:

— Тоді шукай його, Мерлін. Всіма шляхами шукай його.

— Де? — Зажадав я.

— Шукай його в Пеклах Хаосу.

Полум'я з'явилося біля її лівої ноги і почало охоплювати її тіло проти годинникової стрілки, завиваючи спірально вгору, залишаючи за собою спалахуючі червоним лінію вогню. Полум'я досягло її верхівки, і мати повністю зникла в вогненній хвилі. Потім з легким шиплячим звуком полум'яний кокон зник, забравши її з собою.

Я підійшов і опустився на коліна, обмацуючи точку, де стояла мама. Вона була злегка теплою, і — все. Гарне заклинання. Ніхто не вчив мене нічому подібному. Обміркувавши все це, я збагнув, що матуся завжди володіла особливими здібностями на закляття приходу і відходу.

— Привид?

Він станцював геть з мого зап'ястя, щоб зависнути в повітрі переді мною.

— Так?

— Тебе як і раніше щось утримує від подорожі крізь Відображення?

— Ні, — відгукнувся він. — Заборона зникла, як тільки зник Знак Логруса. Я можу подорожувати… І в Відображення, і назад. Я можу забезпечити переміщення для тебе. Ти хотів би цього?

— Так. Проведи