Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

Про дещо Бьорнем навіть гадки не мав. Отримавши його листи, східні архітектори: Гант, Пост, Пібоді та Мак-Кім, не гаючись, зустрілися в кабінеті Мак-Кіма, Міда й Вайта в Нью-Йорку, де обговорили, чи будуть на тому ярмарку показувати щось, крім вгодованої рогатої худоби. Під час тої зустрічі Гант, якого найдужче сподівався залучити Бьорнем, оголосив, що участі в заході брати не буде. Джордж Пост умовляв його принаймні вислухати, що скаже їм Бьорнем, аргументуючи це тим, що коли Гант утримається, то решта почуватимуться зобов’язаними зробити те саме, з огляду на впливовість Ганта.

Мак-Кім розпочав зустріч із розлогої промови про виставку та її перспективи. Гант перебив його: «Мак-Кіме, до біса ваші преамбули. Переходьте до фактів!»

У Нью-Йорку весь тиждень віяв різкий, колючий вітер. Гудзон замерз, зупинивши судноплавство в рекордно ранню пору після 1880 року. За сніданком у готелі у вівторок Бьорнем, хвилюючись, прочитав про банкрутство «С. Е. Кіна і Компанії», приватного банку в Чикаго. То була ще одна ознака насування паніки.

Бьорнем зустрівся з архітекторами-східняками у понеділок 22 грудня за вечерею в клубі «Players». Усі були рум’яні з морозу. Потисли руки — Гант, Мак-Кім, Пост і Пібоді (останній прибув на зустріч із Бостона). Ось вони всі зібралися за одним столом — найвидатніші в країні майстри того, що Ґьоте і Шеллінг називали застиглою музикою. Усі ці люди були грошовиті й перебували на піку творчої діяльності, проте всі вони були позначені тими шрамами, які лишила дійсність ХІХ століття: за плечима кожен мав залізничні аварії, лихоманки, ранню смерть близьких людей. Чоловіки прибули на зустріч у темних костюмах зі свіжими білими комірцями. Усі були при вусах — темних чи сивих. Пост був великий і важкий — найбільший у залі. Гант був сердитий і насуплений, зі списком клієнтів, котрий містив більшість найбагатших родин Америки. Чи не половина особняків у Ньюпорті, Род-Айленді й на Першій авеню в Нью-Йорку спроектував саме він, але також він зробив постамент для статуї Свободи й заснував Американський архітектурний інститут. Усі вони мали щось спільне. Гант, Мак-Кім і Пібоді навчалися в Академії красних мистецтв у Парижі; ван Брюнт і Пост училися в Ганта, а ван Брюнт став наставником Пібоді. Бьорнем, який не зміг вступити до Гарвардського і Єльського університетів і не здобув офіційної архітектурної освіти, у такому товаристві почувався чужою людиною на чиємусь родинному святі.

Східняки зустріли його привітно. Бьорнем виклав їм свою думку про більшу й величнішу виставку, ніж паризька. Розіграв карту участі самого Олмстеда. Олмстед разом із Гантом серйозно попрацювали над маєтком «Білтмор» Джорджа Вашингтона Вандербільта[27] неподалік Ешвілла (штат Північна Кароліна) і разом звели родинний мавзолей Вандербільтів. Але Гант сприйняв слова Бьорнема скептично і, не соромлячись, висловив свої сумніви. З якої речі він і решта шановного панства будуть змінювати свої плани, де й так багато справ, заради того, щоб будувати тимчасові споруди в далекому місті, де їм складно буде контролювати кінцевий результат?

Їхній скепсис вразив Бьорнема. Він звик до енергійної підтримки в Чикаго. Якби ж то Олмстед і Рут були поряд! Олмстед міг би гідно поговорити з Гантом, а Рут би знайшов якесь дотепне слово, та й усі за столом його знають як секретаря Американського архітектурного інституту. Зазвичай у подібних ситуаціях Бьорнем бував на висоті. «Для себе самого, та й для більшості світу загалом, він мав рацію, — писала Гарріет Монро, — і з таким усвідомленням правоти він упевнено він створював собі репутацію просто на силі особистості, яка здійснила великі задуми». Але того вечора він геть розгубився, як хлопчик-хорист перед кардиналами.

Бьорнем запевняв, що чиказька виставка, на відміну від усіх тих, що були раніше, стане передусім пам’яткою архітектури. Вона розкриє народу очі на те, які дива здатна творити архітектура з каміння й металу. Тільки самі плани Олмстеда зроблять майбутню виставку унікальною — ці всі лагуни, канали й величезні газони на тлі кобальтово-синього обширу озера Мічиган. Територія ярмарку, повідомив колегам Бьорнем, буде щонайменше на третину більша за ту, яку надала Франція в Парижі. Це все не просто мрії, запевнив він. У Чикаго рішуче налаштовані здійснити такий задум — така сама рішучість і зробила це місто другим за розміром в Америці. Ну і, додав він, Чикаго має гроші.

Тепер запитання східних колег стали дещо менш задерикуватими й більш практичними. Які будівлі він собі мислить, у якому стилі? Постало питання Ейфелевої вежі: що може їй протиставити Чикаго? У Бьорнема на той момент не було якогось конкретного плану — він просто бажав перевершити Ейфеля. У глибині душі він був розчарований: славетні американські інженери досі не запропонували нічого новітнього і при цьому здійсненного, що могло б перевершити досягнення француза.

Архітектори переймалися, чи не вийде так, що кожного, хто візьметься за роботу над виставкою, з усіх боків обсядуть усілякі комісії. Бьорнем гарантував панству повну свободу творчості. Вони хотіли подробиць: що саме думає Олмстед про обране місце, особливо про його центральний елемент — Лісовий острів. Вони так наполегливо його розпитували, що Бьорнем швидко надіслав Олмстедові телеграму, знову просячи його приїхати. Проте Олмстед знову відмовився.

Протягом вечора раз у раз поставало ще одне суттєве питання: чи вистачить часу?

Бьорнем запевняв колег, що часу лишається чимало, хоч особливих ілюзій він і не плекає. До справи треба братися чимшвидше.

Він був переконаний, що схилив їх на свій бік. Наприкінці зустрічі він звернувся до колег: чи вони долучаються?

Запала