Читати книгу - "Беззаперечна правда"

Кас навіть спробував мене одружити в дев’ятому класі. Я почав зустрічатися з місцевою дівчиною на ім’я Енджі. Касу вона подобалась. Ви б могли подумати, що він буде проти зустрічей, мовляв, це відволікатиме мене від тренувань. Проте Кас подумав, що це буде хороша оказія для мене, щоб утихомиритися і осісти з нею. Я став би спокійнішим, і це допомогло б мені зосередитися на боксі. Але у нас з Енжі не було нічого серйозного. Я хотів жити яскравим життям моїх героїв-боксерів, таких, як Міккі Уокер і Гаррі Грес. Вони пили, у них було багато жінок, і вони жили справжнім життям. Проте Каміла виступала проти ідеї Каса.

– Навіть не думай слухати Каса щодо одруження з ким би то не було, – казала вона мені. – Позустрічайся з дівчатами скільки забажаєшь, а потім вибери з них найкращу.

Одного разу я побився в школі, і Касу довелося йти залагоджувати ситуацію. Повернувшись додому, він викликав мене на розмову:

– Тобі доведеться покинути мій дім, якщо ти і далі будеш так себе вести.

Я просто не витримав і розплакався.

– Будь ласка, не виганяй мене! – схлипував я. – Я хочу залишитися.

Мені справді було дуже дороге те відчуття сімейного тепла, яке давав мені Кас. І я був у нього шалено закоханий. Він був першою білою людиною, яка не лише не засуджувала мене, але яка була готова скрутити голову будь-кому, хто ображав мене. Ніхто інший не був здатен достукатись до моєї душі, як це робив Кас. Він досягнув кори мого головного мозку. Щоразу після розмови з ним, мені доводилося йти й спалювати ту енергію, якою він мене заряджав, боксуючи з тінню або качаючи прес. Я йшов на пробіжку і починав плакати, так сильно мені хотілося зробити його щасливим і довести, що всі ті хороші слова, які він говорив мені, не пішли на марне.

Я думаю, що Кас почувався незручно через те, що погрожував вигнати мене і довів до сліз в той день, тому що він обійняв мене після того. Це був перший фізичний прояв любові, який я коли-небудь бачив від Каса. Взагалі перший. Але той момент, коли я розплакався, був сигналом для нього, що я належу йому назавжди. Відтоді я став його рабом. Якби він наказав мені вбити когось, я б його вбив. Я серйозно. Усі думали, що я живу з цим старим милим італійцем, але я був із воїном. І я насолоджувався кожною хвилиною цього життя. Я був щасливий бути солдатом Каса; це давало мені мету в житті. Мені подобалося бути тим, кому призначено пройти місію.

Я почав тренуватися ще старанніше, якщо це було взагалі можливо. Коли я повертався додому з тренажерного залу, мені доводилося повзти вгору сходами. Я підіймався нагору, до ванної кімнати на третьому поверсі, Кас набирав у порцелянову ванну дуже гарячої води і насипав туди трохи англійської солі. «Сиди тут якомога довше,» – казав він.

Тож я сидів у палючій ванні, але наступного ранку моє тіло почувалось значно краще і я міг знову тренуватися. Ніколи в житті я не почував себе настільки чудово. Усі мої сили були зосереджені на одній меті, і я ніколи не відступав від неї. Мені складно пояснити це почуття іншим людям.

Коли всі інші бійці йшли зі спортзалу на побачення зі своїми подружками й просто жили своїм життям, ми з Касом йшли назад додому і продумували наш план на майутнє. Ми говорили про те, що в нас будуть будинки по всьому світу. «Почути десь “Ні” буде для тебе схожим на іноземну мову, – говорив Кас. – Ти забудеш сам концепт слова “Ні”».

Я думав, що то несправедливо з мого боку – братися виграти чемпіонат, адже я був вихований таким ось генієм. Усі ці інші хлопці хочуть заробити грошей і забезпечити хороше життя своїм сім’ям. Але, дякуючи Касу, я хотів слави і жадав здобути її через їхню кров. Проте я почувався невпевнено. Я хотів слави, я хотів бути знаменитим, я хотів, щоб весь світ дивився на мене і говорив, який я класний. Я був просто чортовим смердючим молокососом.

Кас змусив мене повірити, що зелений із золотом пояс WBC вартий того, щоб за нього померти. Не через гроші. Я часто запитував Каса:

– Що означає бути найкращим бійцем усіх часів? Більшість цих хлопців уже мертві.

– Слухай, вони, може, й мертві, але ж ми з тобою про них говоримо. Оце й є безсмертя. Воно про те, щоб твоє ім’я було на устах у людей допоки сяє сонце.

Кас був надзвичайно драматичним. Він був схожий на персонажа з «Трьох мушкетерів». «Ми маємо дочекатися свого часу, як то роблять крокодили, сидячи в багні. Нам невідомо, коли настане посуха і тваринам доведеться мігрувати через Сахару. Але ми будемо чекати. Місяці, роки. Але наш час неодмінно настане. І газелі з антилопами гну підуть до води. І коли вони прийдуть, ми на них кинемося. Ти чуєш мене, синку? Ми будемо кусати їх так сильно, що коли вони закричать, їх почує весь світ».

Він був абсолютно серйозним, і я намагався триматися так само серйозно. Кас використовував мене, щоб повернутися до боксерського світу. І я надзвичайно хотів, щоб це сталося. Це було схоже на Графа Монте-Крісто. Ми відрядилися в світи, щоб здобути помсту. Кас був щасливий, коли зрозумів, що я справді з ним. Проте після того він став просто параноїком. Я сидів у вітальні і читав книгу, а Кас ходив у халаті по кімнаті. Раптом він підходить до мене і ні з того ні з сього говорив:

– Так, ти теж мене кинеш. Вони заберуть тебе звідси. Ти кинеш мене так само, як і всі інші…

Я не знав: грає він зі мною в якусь уявну гру чи просто жаліє самого себе.

– Ти що, з глузду з’їхав, Касе? Про що ти говориш?

Я б ніколи з ним так не розмовляв. Напевно, це був один-єдиний раз, коли я назвав його божевільним.

– Ти добре розумієш, що я маю на увазі. Хто-небудь дасть тобі трохи грошей, і ти просто підеш. Таке зі мною трапляється постійно. Я вкладаю свій час і треную бійців, а люди крадуть їх у мене.

Поїхати звідси? Я вбив будь-кого, хто