Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"

Ох, Поліксено люба,

я не про себе думаю тепер.

Поліксена

Про що ж?

Кассандра

(складає з благанням до неї руки)

Сестричко, рідна, найдорожча,

молю тебе, благаю, не питай

і не примушуй говорити! Може,

се правда, що слова мої отрутні,

що й очі забивають людську силу!

Осліпнути я хтіла б, заніміти…

Ох, се було б таке велике щастя!

Поліксена

Кассандро! схаменись! Де ж та людина,

щоб тішилась каліцтвом чи бажала?

Кассандра

Ось тут вона, з тобою поруч.

Поліксена

Рідна,

ходімо звідси!

Кассандра

Ні, я не піду,

я мушу надивитись на Долона,

бо… ні, нічого… тільки надивитись.

Я не піду… не можу… ти ж іди,

коли ти хочеш.

Поліксена

Я з тобою буду,

самій же так тобі не випадає.

Кассандра

Кассандрі байдуже, що випадає,

що ні,- вона лиш те чинити мусить,

що їй на долю випало.

Тим часом гурток скінчив нараду і розійшовся. Долон, зоставшись без товаришів, наближається до обох царівен.

Долон

Царівни,

вітаю вас.

(Хоче йти далі.)

Кассандра

Долоне, стій!

Долон

Що скаже

мені царівна?

Кассандра

(збентежена, шукає, що́ б спитати. Вона увесь час, поки говорить з Долоном, має покривало низько спущене на очі, так що обличчя її сливе не видко)

Я… хотіла, власне…

тебе спитати… чи тобі до мислі

були дари на поминках у нас

по Гекторові?..

Долон

(трохи здивовано)

Так, я дуже вдячен

за ласку та за шану.

Кассандра

Чом же ти…

не взяв тепер того щита з собою?

Долон

А нащо був би щит?.. Чи ти на здогад,

пророчице?

Кассандра

(злякано)

Ні, ні, Долоне, ні!

Долон

(замислений)

Се правда, я піду в непевну путь…

та тільки щит розвідачу завада…

Я ж мушу крадькома зайти у табор

ахейський, поночі усе розвідать,

підслухати наради й повернутись

теж крадькома.

Поліксена

Прости, воно не личить

до справ громадських дівчині втручатись,

але спитаю, нащо молодого тебе старіші

на таке обрали?

Долон

Бо молодий ходу звиннішу має,

ступає легше

(сміється)

і втікає швидше!

Кассандра

(впівголоса, до себе)

Як можна ще втекти!

Долон

Що ти сказала?

Кассандра мовчить.

Я знаю, я на те не заслужив,

щоб ти слова на мене витрачала…

а тільки я хотів… Ні, я не вартий…

Вітаю вас, царівни…

(Похиливши голову, налагоджується йти.)

Кассандра

Постривай!

Що ти хотів?

Долон

Спитати…

Кассандра

А, спитати!

Ні, не питай, я не люблю питання.

Долон

То я таки піду…

Кассандра

Питай, питай,

я відповім.

Долон

Пророчице, скажи,

чи я верну живий з моєї справи?

Кассандра

Чого ти, власне, в мене се питаєш?

Питай в Гелена, та чи мало ж є

у нас у Трої віщунів?

Долон

Вже пізно

шукати їх тепер.

Кассандра

Та що ж тобі

з мого пророкування. Про Кассандру

лихая слава в Трої. Хто їй вірить?

Ніхто з людей.

Долон

Не знаю сам чому,

але мені бажалось би почути

на се відпо́відь, власне, від Кассандри.

Кассандра

Ти б їй повірив?

Долон

Може б, і повірив.

Кассандра

(гірко)

Та тільки «може»?

Долон

Я вразив тебе?

Кассандра

О ні, я звикла, що мені не вірять!

Долон

А все ж пророкування вислуха́ють.

Кассандра

На жаль!

Долон

Я прагну вислухать його!

Кассандра

А якби часом я тобі сказала -

я не кажу, се тільки так, наприклад,-

щоб ти не йшов тепер на ті розвідки?

Чи ти б послухав?

Долон

Ні, скажу по правді,

не міг би я послухати тебе,

хоча би смерть видиму віщувала,

бо нечестю було б зректися по́тай

того, що сам же я вхвалив прилюдно,

на що пристав незмушений, по волі.

Кассандра

Та нащо знати, що тебе спіткає?

Долон

Так, я люблю дивитись долі в вічі.

Кассандра

О ні, Долоне, ти того не любиш,

ніколи не любив, даремне кажеш!

Ти ще дитина для таких очей!

Долон

Дитина? Я, царівно, повнолітній,

до ради вхожий і до війська здатний,

я не хлоп’я давно!

Кассандра

Але для того,

щоб знести долі погляд, повноліття

твого ще мало.

Долон

Бачу я, царівно,

що ти мені не хочеш відповісти,

і я даремне тільки час гублю,

а я його не маю вже багато.

Кассандра

(здригається при сих словах)

Хто се тобі сказав?

Долон

Ми призначили,

щоб я вернувся, поки зійде місяць.

Кассандра

Але ж тепера місяць рано сходить!

Долон

То ж, власне, я тому не маю часу,

здається, й так його немало згаяв!

Поліксена

Пождав би ти безмісячної ночі!

Долон

Війна не жде, царівно,- поки б ми

безмісячних ночей