Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

          З цієї солодкої дрімоти мене висмикнув телефонний дзвінок. Я неохоче потягнувся за ним до столу.

          Розплющивши очі, побачила, що мені дзвонить Леон. На обличчі одразу з’явилася усмішка.

          – Алло ... – протягнула сонним голосом.

          – Привіт, сонечко! – Леонід говорив бадьоро і емоційно. – Чим зайнята?

          – Привіт, – потягнулася. – Лежу ще в ліжку.

          – Тільки прокинулась? – він засміявся. – Уже скоро дванадцять! Ну, ти і соня!

          – Я вчора довго не могла заснути.

          – Хвилюєшся перед поїздкою? – запитав Леон. Як у нього це виходить – розуміти мене без слів?

          – Жахливо, – відповіла я і важко зітхнула.

          – Крихітко, все буде добре! – підбадьорював мене Леонід. – Ти будеш не одна, тому не варто переживати.

          – Спасибі, що підтримуєш мене, – сказала я. – Уже не можу дочекатися завтра!

          Ще раз уточнивши номер вагона і годину мого прибуття до Києва, Леон поклав трубку. Наша розмова трохи розворушила мене. Встала з ліжка і попленталася на кухню – мені потрібна кава.

***

          Наш старенький Опель, надриваючись і гарчачи, віз мене на вокзал. Цій машині вже пора на відпочинок. Давненько вона служить нам. Перед нею у нас був білий Форд Ескорт, а ще перед ним – червоні Жигулі, які я пам'ятаю ще з дитинства ...

          – Діано, ти що, оглухла? – Юлька вдарила мене ліктем. Її голос повернув мене зі спогадів.

          – Вибач, задумалась, – відповіла я. – Що ти питала?

          – Не я, а твоя мама, – засміялася вона.

          – Доню, ти зарядний не забула? – дбайливо запитала мама.

          – Ні, є зі мною, – глянувши в сумочку, відповіла.

          Юлька сиділа поруч зі мною на задньому сидінні і весело спілкувалася з моїми батьками.

          – Ти поступила в наш місцевий коледж, так? – поцікавився тато і дивлячись на Юлю в дзеркало заднього виду.

          – Так, – відповіла подруга. – На перукаря. Буду на Діані тренуватися. – Вона розсміялася. – Ді, будеш моєю першою клієнткою на стрижку?

          – О, ні, – сміючись, відповіла я. – Давай ти спочатку на Джоні потренуйся, добре?

          Тато під'їхав до центрального входу вокзалу і припаркував Опель. Ми швиденько вибралися з автомобілю і поспішили до перону, на якому стояв мій поїзд. Зайшла в купе і розмістила багаж на своєму місці.

          – Проводжаючих прошу вийти з вагона! – почувся голос провідниці.

          Мама, зі сльозами на очах, обняла мене і поцілувала в щічку. Тато міцно стиснув в обіймах і тихо сказав: «Будь обережна, доню!»

          – Блін, я зараз розплачуся! – простогнала Юлька, обіймаючи. – Не люблю я ці прощання!

          Поїзд рушив, і вагон повільно почав набирати швидкість. Дорогі моєму серцю люди стояли на пероні, який поступово зникав за поворотом, і махали мені на прощання. Незабаром вокзал залишився позаду і в голові промайнула думка: «Завтра почнеться новий етап в моєму житті».