Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

Розділ 12

          Ніч в поїзді пройшла спокійно. Намагалася не звертати уваги на те, що все моє тіло боліло від незручною полички, на якій я спала.

          До Києва я повинна була прибути близько восьми годин. Сусіди по купе вже прокинулися, і кожен займався своєю справою.

          Я сиділа і спостерігала, як змінюються пейзажі за вікном. Ми проїжджали повз маленькі села, безкрайні поля з кукурудзою і соняшниками, соснові гаї і автомобільні дороги. У цей момент мені прийшла думка, що поїзд асоціюється у мене з машиною часу, яка везе мене в майбутнє.

          Двері в купе відчинилися і в отворі з'явилася провідниця.

          – Через тридцять хвилин прибуваємо до Києва, – повідомила вона.

          Ця новина змусила мене почати нервувати. У грудях защеміло від хвилюючого очікування зустрічі. Думала тільки про Леоніда.

          Взяла валізу, начепила рюкзак на плечі і вийшла в тамбур. Мені хотілося першою зійти з поїзда, а не чекати, поки інші пасажири вийдуть.

          Закрила очі і вперлася спиною до стіни вагона. Його ритмічний рух і монотонний стукіт коліс допомогли трохи заспокоїтися. Погойдування потягу немов заколисувало, завдяки чому я змогла опанувати емоції.

          За вікном почали з'являтися багатоповерхівки. Залишилося зовсім небагато до зустрічі з Леонідом. Десять хвилин. П'ять. Одна ...

          Потяг зупинився на третій платформі. Провідниця відкрила вхідні двері вагона і шум центрального вокзалу заполонив тамбур.

          Серед натовпу людей я відразу побачила його. Магічний погляд чорних очей. Серце стиснулося від радості, що я знову бачу їх.

          Леон стояв з красивим букетом ніжно–рожевих троянд. Обличчя його сяяло від щастя, він посміхався.

         Господи, як я сильно за ним скучила!

          Миттю спустившись, кинулася йому в обійми і зітхнула з полегшенням – наша розлука закінчилася. У грудях шалено калатало серце, яке луною віддавало в скронях. Його руки, міцно і одночасно м'яко притискали мене до себе. Хотілося залишитися в цьому моменті назавжди.

          – Я шалено скучив! – Леон поцілував моє волосся. Ми все ще стояли в обіймах один одного і не поспішали розлучатися.

          – Я рада тебе знову бачити, – сказала і подивилася на нього. Піднялася навшпиньки і легенько поцілувала його губи. Мені хотілося пристрасно впитися в них, але я відчувала певну незручність від думки, що навколо нас так багато людей.

          Моя рука ковзнула до його обличчя і ніжно погладила бородату щоку. Від цього дотику Леон задоволено закрив очі. Він накрив мою руку своєю.

          – Твої дотики неймовірно приємні, – міцно притиснув мене до себе. – Пішли вже в машину.

          Він взяв валізи, міцно стиснув мою руку і впевненим кроком попрямував в сторону виходу.

          Дріботіла слідом за Леоном, розглядаючи все по сторонах. Велика маса людей, снувала навколо, створюючи хаос. Принаймні, мені так здавалося. Величезна будівля Київського вокзалу нагадувала мурашник, з його нескінченної суєтою. Щохвилини жіночий голос оголошував про прибуття та відбуття поїздів, безліч пасажирів сновигало туди–сюди. Зали очікування набиті людьми, черги до кас. Хтось просто сидів на сумках, чекаючи свого рейсу.

          Вийшовши на вулицю, з полегшенням зітхнула. Тут не так шумно, як всередині.

          – Хочеш кави? – запитав мене Леонід, продовжуючи йти до авто.

          – Дуже, – цієї ночі мені не вдалося виспатися. – Великтй кухоль кави і піцу, – побачила вивіску з рекламою, на якій зображена апетитна піца і відразу захотіла.

          – Окей, – розсміявся Леон і подивився на мене здивовано. – Погано спала?

          – Я б це навіть не назвала сном, – посміхаючись, відповіла.

          Побачивши знайомий Хаммер, зрозуміла, що і за цим велетнем я теж скучила. Упакувавши мої сумки в багажник, ми сіли в машину.

          – Перший раз бачу тебе в джинсах, – сказав він. – Ти в них така ... – Леон зробив паузу. – Кхм ... спокуслива.

          Розгубилася від почутого, відчуваючи, як щоки моментально спалахнули і почервоніли. Він дивився на мене і спостерігав за моєю реакцією. В його очах з'явилася та магія, яка так приваблювала мене.

          – Як я скучила за тобою! – несподівано для себе самої, вимовила.

          Нахилившись до мене, Леонід припав губами до моїх губ, і ми з'єдналися в пристрасному поцілунку. Як я давно жадала відчути його!

         По дорозі в піцерію, ми заскочили в МакДрайв. Зробивши ковток запашної кави, я із задоволенням відкинулася на спинку сидіння і закрила очі.

          – Зараз би в гарячу ванну, – мрійливо промовила.

          – Можемо поїхати до мене, – пропозиція прозвучала несподівано. Відкрила очі і здивовано дивилася на Леона.

          – Дякую за привабливу пропозицію, але ні, – посміхнулася. – Ще почнеш до мене чіплятися, – грайливо пожартувала.

          Наша розмову перервав дзвінок мого телефону. Я подивилася на екран – дзвонила мама.

          – Алло! – радісно промовила. – Привіт, мам!

          – Привіт, Діанко! – голос мами був теж радісним. – Як ти доїхала? Все добре?

         – Так, все нормально, – заспокоїла я її. – Леон зустрів мене, так що можеш не хвилюватися, – сказала, дивлячись на коханого. Він не зводив з мене очей, слухаючи мою розмову з мамою і поволі пив каву.

          Підняв руку і запустив пальці в волосся. Поки я базікала по телефону, він грав з ним. М'які дотики кінчиків пальців змусили тіло покриватися мурашками. Ах, як же приємно! Він ласкаво пропускав моє волосся крізь пальці, із задоволенням спостерігаючи за моєю реакцією. Він робив це так ніжно, що я танула. Насолода розслабила, і я закрила очі, віддаючись відчуттям.

          – Добре, ма, – намагалася говорити бадьоро, – я ввечері тебе наберу.