Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

— А міжсупутникові транспортні човники з Ганімеда?

— Вони призначені лише для роботи на орбіті.

— Вони вже сідали на Каллісто.

— Посадка на Каллісто набагато менш енерговитратна, ніж на Європу. Скажімо, вони могли б на Європу сісти, але їхнє корисне навантаження при злеті буде вкрай незначне. Проте цей варіант також розглядають.

Думки в голові у Флойда бігали хаотично, бо він ніяк не міг перетравити таку неймовірну новину, і тому до його свідомості важко доходило сказане капітаном. Уперше за пів століття — і лише вдруге за всю історію! — зореліт зробив посадку на забороненому супутнику. І цей факт навіяв зловісний здогад.

— Ви гадаєте, — запитав Гейвуд, — що… хтось… щось… на Європі за це відповідальне?

— Мені й самому було б цікаво знати, — похмуро відповів капітан. — Але ми роками винюхували там усе довкола неї, і нічого не траплялось.

— А до речі… що може трапитися з нами, коли ми спробуємо влаштувати рятувальну експедицію?

— Це перше, що спало мені на думку. Проте все це — лише абстрактне теоретизування, і нам доведеться почекати, поки в нас з’явиться більше фактів. Та, крім усього іншого… саме тому я вас і покликав… я щойно отримав список членів екіпажу «Ґалексі», і мене зацікавив у ньому…

Вагаючись, він легенько штовхнув у бік Флойда видрук, що лежав перед ним на столі. Та ще до того, як Гейвуд Флойд пробіг очима список, він уже знав звідкись, що там знайде.

— Мій онук, — проказав він похмуро.

«І єдина людина, — додав він про себе, — яка зможе продовжити моє ім’я та мій рід після того, як мене не стане».

Частина III. Європіанська рулетка

Розділ 21. Політика вигнання

Попри всі похмурі прогнози, Південноафриканська революція — так уже вийшло — відбулася відносно безкровно. Й основну заслугу в цьому приписували телебаченню, яке доти всі тільки й знали, що звинувачувати в усіх смертних гріхах. Прецедент був створений поколінням раніше на Філіппінах: якщо всі навколо знають, що за ними спостерігає цілий світ, то значна більшість чоловіків і жінок намагається поводитися пристойно. Хоча траплялись і ганебні винятки, коли прямо на камеру скоєно кілька звірячих убивств.

Більшість африканерів, змирившись із неминучим, покинули країну задовго до зміни влади. І, як гірко поскаржилася нова адміністрація, пішли вони не з порожніми руками. Мільярди рендів[42] були переведені до банків Швейцарії та Голландії; і аж до самісінького кінця мало не щогодини якісь таємничі літаки злітали з аеропортів Кейптауна та Йобурга[43] та брали курс на Цюрих і Амстердам. Подейкували, що на момент офіційного настання Дня звільнення у всій колишній Південноафриканській Республіці не знайшлося жодної тройської унції золота, жодного карата діаманта, а вся робота на копальнях була успішно зірвана. Один з відомих біженців, сидячи у своїх розкішних апартаментах у Гаазі, бундючно заявляв навіть, кажучи про алмазні родовища біля міста Кімберлі:

— Мине щонайменше років п’ять, перш ніж кафри[44] зможуть змусити Кімберлі запрацювати знову — якщо взагалі коли-небудь зможуть.

Проте, на його превелике здивування, концерн «Де Бірс»[45] знову повернувся в бізнес, щоправда, під новою назвою та з новим керівництвом, менше ніж за п’ять тижнів, і діаманти стали найважливішою статтею доходу для економіки нової нації.

Усього лише протягом одного покоління емігрантська молодь із ПАР розчинилася — попри відчайдушну спробу завадити цьому з боку своїх консервативніше налаштованих старших товаришів у вигнанні — у космополітичній культурі XXI століття. Вони з гордістю, але без чванства, згадували мужність та рішучість своїх предків і дистанціювалися від усього того безглуздя, якого ті встигли понаробляти. І вже майже ніхто з них не розмовляв на африкаанс навіть у себе вдома.

Однак точнісінько так само, як це було з революцією в Росії століттям раніше, багато хто мріяв повернути годинникову стрілку історії назад або принаймні саботувати зусилля тих, хто узурпував їхню владу та привілеї. Зазвичай їхнє розчарування і гіркота виливались у популяризацію своїх ідей, у різноманітні демонстрації, бойкоти та петиції до Світової Ради — і зрідка у створення витворів мистецтва. От, приміром, «Першопрохідці» Вілелма Смутса, навіть ті, хто категорично не погоджувався з автором, визнали шедевром літератури, щоправда, не голландської чи африканерської, а, як не парадоксально, англійської.

Але були також групи, які вважали, що всілякі політичні акції в цьому випадку марні й що лише насильницькими діями можна буде відновити омріяний статус-кво. І хоча тих, хто серйозно вірив, що вони зможуть переписати історію, було не так уже й багато, зате не бракувало тих, хто із задоволенням погодився б і на банальну помсту, якщо перемога була неможливою.

І між цими двома крайнощами, повністю асимільованих та абсолютно непримиренних, існував цілий спектр політичних і аполітичних партій. «Дер Бунд» був не найбільшою з них, але найпотужнішою та, безумовно, найбагатшою, бо розпоряджався значною частиною таємно вивезених зі зниклої республіки[46] багатств — через цілу мережу всіляких корпорацій та холдингових компаній, більшість з яких уважалися тепер абсолютно легальними й цілком респектабельними.

«Бунд» уклав у «Цунґ ероспейс» аж пів мільярда, які належним чином були зазначені в річному балансовому звіті. У 2059 році сер Лоренс із превеликим задоволенням отримав іще пів мільярда, що дало йому змогу прискорити введення свого маленького космічного флоту в експлуатацію.

Але навіть його пречудова розвідка не змогла простежити жодного зв’язку між «Бундом» та останнім чартерним рейсом «Цунґ ероспейс» (який виконувала «Ґалексі»). У всякому разі, саме тоді комета Галлея наближалася до Марса, і сер Лоренс був такий зайнятий підготуванням «Юніверсу» до вильоту точно за розкладом, що приділяв зовсім мало уваги рутинним операціям з іншими своїми двома зорельотами.

І хоча в офісі Страхового товариства Ллойда в Лондоні виникли деякі сумніви щодо запропонованого для «Ґалексі» маршруту, усе-таки їх швидко розвіяли: «Бунд» на всіх ключових посадах мав своїх людей, що виявилося величезним прорахунком і невдачею для страхових агентів і справжнім дарунком долі для юристів, які спеціалізувалися на космічному праві.

Розділ 22. Небезпечний вантаж

Прокладати для зорельота курс між точками, які не лише щокілька днів зміщуються у просторі на мільйони кілометрів, але й постійно міняють свою швидкість на десятки кілометрів на секунду, справа доволі непроста. За таких умов будь-що, хоча б віддалено схоже на звичайний графік руху, просто неможливе; іноді навіть доводиться і зовсім викинути з голови саму ідею кудись полетіти, залишаючись натомість у космопорту або принаймні на орбіті, поки Сонячна система не перешикується в зручніше для людей положення.

На щастя, такі періоди