Читати книгу - "Спомини"

Ежен Тіссеран та Кирило Королевський. Щоб перевірити правдивість цих скарг, папа Пій XI призначив апостольського візитатора для Галицької церковної провінції в особі чеського редемпториста з Моравії, генерального консультора ЧНІ в Римі Яна Гудечека (Jan Hudećek, 1870–1957) і вислав його з візитацією до Львова. Гудечек прибув до Львова у жовтні 1934 р. Він мав зустрічі з різними наближеними до митрополита працівниками митрополичої курії, із самим митрополитом, а 4 листопада 1934 р. в товаристві єпископа Бучка відвідав Богословську академію та спілкувався з її викладачами. В підсумку візитатор переконався в облудності всіх звинувачень проти Шептицького. Що ж до опозиції проти митрополита, то вона з часом ослабла в силу кількох причин. У 1935 р. змінився протоігумен ЧСВВ: на зміну Степанові Решетилу прийшов Віталій Градюк, який займав уже прихильнішу до митрополита позицію. Єпископ Перемиський Йосафат Коциловський після втрати Лемківщини теж змінив своє ставлення до Андрея Шептицького, а єпископа Івана Бучка сам митрополит Шептицький, дізнавшись про надіслані ним до Риму скарги, усунув з посади генерального вікарія й у вересні 1938 р. відправив з візитацією до Бразилії. З початком Другої світової війни єпископ Іван Бучко вже не зміг повернутися в Україну й осів спочатку у США, а потім у Римі. Див.: Гість із Риму // Нива 29 (1934) 329–331; Див.: Світильник істини / упор. Павло Сениця, т. 1. Торонто — Чікаґо 1973, с. 592–595; Інтерв’ю з о. Іваном Дацьком від 27 травня 2013 р. // Приватний архів.(обратно) 343

Петро Холодний-старший (1876–1930) — визначний український художник, імпресіоніст, неовізантиніст, живописець, монументаліст, графік. Родом з м. Переяслава, навчався в Києві в мистецькій школі Миколи Мурашка. З 1914 р. зацікавився галицькою іконою, став застосовувати у своїх творах техніку яєчної темпери. За Центральної Ради працював у Секретаріяті народної освіти, згодом опинився в таборі інтернованих у Тарнові; звідти в 1921 р. переїхав до Львова, де писав ікони, розписував церкви та проектував вітражі. Серед його робіт — ікони та вітражі Успенської церкви та стінопис духовної семінарії у Львові. У своїх розписах поєднував візантійський стиль з елементами народного мистецтва. Після окупації Львова радянськими військами багато творів Петра Холодного було знищено як зразки націоналістичного мистецтва, а його стінописи замальовано. Про розписи семінарійної каплиці див.: Петро Хомин. Каплиця Духовної Семинарії у Львові // Нива 24 (1929) 263–273, 459–465; 25 (1930) 24–31.

(обратно) 344

З нагоди 10-ліття Богословської академії у Львові та щоб відзначити наукову й священичу працю Йосифа Сліпого, 26 вересня 1935 р. митрополит А. Шептицький призначив його соборним крилошанином архикатедрального собору св. Юра та архидияконом Львівської митрополичої капітули. Див.: Світильник істини, т. 1. Торонто — Чікаґо 1973, с. 194–195.

(обратно) 345

Андрій Коверко (1893–1967) — галицький різьбар-монументаліст, автор вівтаря та іконостасу семінарійної церкви Святого Духа у Львові (1926–1927), у 1930-х роках вирізьбив погруддя Андрея Шептицького, виконав іконостас для церкви у Сокалі та плоскорізьби-портрети Олекси Новаківського, Івана Франка, Іларіона Свєнціцького, Миколи Вороного, Івана Труша та інших. Брав участь у виставках Гуртка діячів українського мистецтва та Асоціяції незалежних українських мистців у Львові. Про нього див.: Л. Тимків. Скульптор Андрій Коверко і його творчість // Пам’ятки України 4 (2004) 114–121.

(обратно) 346

Святослав Гординський (1906–1993) — син відомого літературознавця та педагога Ярослава Гординського, художник, графік, поет, літературний критик, перекладач поезій з англійської, французької, італійської, польської та німецької мов, дійсний член НТШ, член Спілки письменників України. Родом з Коломиї, навчався в Олекси Новаківського у Львові, згодом у Берліні та Парижі, був учасником та організатором українських виставок у Львові та за кордоном. У 1931 р. заснував Асоціяцію незалежних українських мистців. У 1944 р. емігрував до Німеччини, де в Мюнхені заснував Спілку праці українських образотворчих мистців. У 1949 р. переїхав до США, де розписував церкви, перекладав з французької, німецької, англійської, італійської та польської поезії. Автор мозаїк і розписів понад 30 українських церков у різних країнах світу (у т. ч. великі собори у Вінніпезі, Мельбурні, Мюнхені, а також проект мозаїки собору св. Софії в Римі). Помер 20 травня 1993 р. у Вероні (США). Свою колекцію мистецьких творів заповів Національному музеєві у Львові. Залишив спогади: Святослав Гординський. В обороні культури: Спогади, портрети, нариси. Київ 2005.

(обратно) 347

Юрій Магалевський (1876–1931) — маляр-академіст, родом зі Східного Поділля. Закінчив Петербурзьку академію мистецтв, був учнем І. Рєпіна, згодом навчався в Парижі. У 1917–1918 pp. працював як освітній діяч на Катеринославщині, з 1922 р. проживав у Львові. Написав численні портрети українських діячів, декоративні стінописи церков і каплиць, ілюстрував книжки, публікував спогади у “Літературно-науковому вістнику” та календарях “Дніпро”. Помер 29 жовтня 1935 р. у Львові. Про нього див.: Мар’яна Студницька. Синтез художніх традицій у релігійному малярстві Юрія Магалевського // Вісник Львівської національної академії мистецтв, вип. 20. Львів 2009, с. 225–236.

(обратно) 348

Павло Ковжун (1896–1939) — визначний графік, маляр та організатор українського мистецтва на західноукраїнських землях, родом з Волині. Навчався в Києві, у роки Першої світової війни був двічі поранений на Румунському фронті, у 1918–1921 pp. брав участь у визвольних змаганнях УHP, з 1921 р. працював у Галичині. Був учасником багатьох місцевих та закордонних виставок (Прага, Брюссель, Варшава, Берлін, Рим, Неаполь), редагував журнали “Митуса” та “Мистецтво”. У 1930-х в Українському науковому інституті (Берлін) прочитав цикл лекцій з історії українського мистецтва. Основні твори — книжкова графіка та церковні поліхромії в українсько-візантійському стилі. Помер 15 травня 1939 р. у Львові. Українська культура завдячує Ковжуну відродженням мистецтва книги на Західній Україні. Про нього див.: М. Голубець. Павло Ковжун. Львів 1939; Святослав Гординський. Павло Ковжун. Львів 1943; Павло Максимович Ковжун (1896–1939). Творча спадщина художника: матеріали, бібліографічний довідник / упор. Іван Мельник, Роман Яців. Львів 2010.

(обратно) 349

Михайлина Стефанович-Ольшанська (1895–1975) — маляр-іконограф і графік, родом із с. Старява Мостиського повіту. Вчилася у Петра Холодного-старшого та в Парижі, працювала в готичному та візантійському стилі. Мала численні виставки у