Читати книгу - "Спомини"

Діонісій Дорожинський (1866–1930) — священик, вчений-богослов, освітньо-культурний і церковний діяч, зять отця-митрата Андрія Білецького. Родом з Галича, закінчив з відзнакою Академічну гімназію у Львові (1885), богослов’я вивчав у Барбареумі. Рукоположений у 1891 р., став сотрудником собору св. Юра, у 1900–1903 pp. видавав “Богословський Вісник”, у 1906–1907 pp. викладав пастирське богослов’я та догматику у Львівському університеті, з 1920 р. почав викладати церковне право в духовній семінарії, а згодом також у Богословській академії у Львові. Автор праць з канонічного права, підручників, праці “Історія унії нашої греко-католицької церкви”. 1 червня 1930 р. на підставі його праці “Огляд джерел орієнтального церковного права о. Дорожинського висунуто кандидатом на посаду надзвичайного професора канонічного права Богословської академії у Львові, але вже 2 липня 1930 р. він несподівано помер у Мізуні.

Пам’ятник митрополиту Андрею Шептицькому роботи відомого скульптора Андрія Коверка був встановлений у жовтні 1932 р. у саду Греко-католицької богословської академії на вул. Коперника, 38. Це був перший український пам’ятник у Львові. Йосиф Сліпий неточно вказує дату знищення пам’ятника — його знищено не в 1939 p., а вже за другої радянської окупації Львова в 1945 р.

Антоній Рижак (1908–2002) — єромонах-студит, закінчив духовну семінарію у Львові, висвячений у 1937 р. Після того як радянські війська зайняли Львів, переїхав на Лемківщину і від 23 вересня 1944 р. обіймав посаду секретаря курії Апостольської адміністрації Лемківщини, яка на той час уже знаходилася в Криниці. Незабаром виїхав до Німеччини як супровідник Курта Левіна, потім якийсь час перебував у Шевтоні, у 1951 р. заснував парафію українських емігрантів у Ґенку (Бельгія) і був там парохом до 1964 р. Коли митрополит Йосиф Сліпий прибув до Риму і в 1964 р. викликав деяких монахів-студитів до Ґроттаферрати, о. Рижак відгукнувся на цей заклик і став засновником та ігуменом монастиря “Студіон” біля Риму. У 1976–1984 pp. проживав у монастирі студиток у Крефельді та душпастирював у Дюссельдорфі (Німеччина). Згодом повернувся до Риму й осів у “Студіоні”. У 1986 р. як правний представник монастиря підписав угоду з головою Релігійного товариства “Свята Софія” Любомиром Гузаром про передачу “Студіону” у відання товариства. Помер у 2002 р. в Альбано.

Одіюм (лат. odium) — вороже наставлення, ненависть.

Іван Раковський (1874–1949) — український антрополог, зоолог, педагог і громадський діяч, родом із Чагрова на Рогатинщині. Закінчив Львівський університет, у 1912–1914 pp. продовжував антропологічні студії в Петербурзі та Парижі, у 1914–1917 pp. працював у Відні в Дослідницькому інституті Сходу та Близького Сходу, потім до 1928 р. вчителював у гімназіях Коломиї та Львова, у 1921–1925 — професор зоології в Українському таємному університеті. Головний редактор “Української загальної енциклопедії” (1930–1935). Після війни емігрував спочатку до Німеччини, де працював в Українському вільному університеті в Мюнхені, а потім до США. Помер на еміграції у Ньюарку в 1949 р.

Спиридон Кархут (1869–1931) — український греко-католицький священик, мовознавець, перекладач, педагог і громадський діяч, член Національної Ради ЗУНР, класичний філолог і професор Українського таємного університету, духовної семінарії та Греко-католицької богословської академії у Львові (у 1929–1930 роках був деканом богословського факультету академії). Писав богословські статті, перекладав із давньогрецької богослужбові книги, видав з передмовою власний переклад Плутархового “Життєпису Перікла” (1911) та книгу “Граматика української церковнослов’янської мови сучасної доби в зв’язку зі старослов’янською мовою: Фономорфологія” (1927), підготував нове видання “Служебника”.

Пол.: “що академія вже має своє обличчя”.

Фрацішек Лісовський (Franciszek Lisowski, 1876–1939) — польський римо-католицький єпископ. Священичі свячення отримав у 1900 p., душпастирював у Львівській архиєпархії. Був професором догматики (1912–1933) та деканом богословського факультету у Львівському університеті (1917–1919), префектом (1913–1920), віце-ректором (1920–1923) та ректором (1923–1933) Львівської римо-католицької семінарії. З 1925 — папський домашний прелат, у 1928–1933 — єпископ-помічник Львівський, у 1933–1939 — єпископ Тарнівський. Помер 3 червня 1939 р. в Тарнові.

Тут хронологічна непослідовність: Йосиф Сліпий був спочатку обраний головою УБНТ (1923), а вже потім став ректором семінарії (кінець 1925).

Йосиф Сліпий дещо неточно вказує Дату Унійного з’їзду. Насправді цей з’їзд відбувся 22–25 грудня 1936 р. і Йосиф Сліпий був його основним організатором. Про Унійний з’їзд у Львові див.: Петро Хомин. Унійний З’їзд у Львові // Нива 1–2 (1937) 27–33; Йосиф Сліпий. Унійний з’їзд у Львові. Львів 1937 (передрук: Твори, т. 5, с. 95–158); Володимир Кучабський. Перший Унійний З’їзд у Львові // Богословія, т. 15. Львів 1937, с. 35–44; Світильник істини, т. 1. Торонто — Чікаґо 1973, с. 574–592.

Причиною візиту Яна Гудечека до Львова у 1934 р. були скарги на адресу митрополита Андрея Шептицького, який через прогресуючу хворобу почав слабнути і ставав усе більше прикутий до крісла. Ці скарги йшли до Риму з деяких василіянських кіл і мали на меті усунути митрополита від влади. Опозиція до митрополита з боку василіян мала підтримку і серед єрархії, зокрема в особі Перемиського єпископа-василіянина Йосафата Коциловського, що поділяв з іншими василіянами певне упередження до митрополита, та в особі генерального вікарія єпископа Івана Бучка. Однак у Римі у митрополита Андрея Шептицького були дві довірені особи, які виступали на його захист: кардинал