Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тихий американець. Наш резидент у Гавані 📚 - Українською

Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"

1 205
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тихий американець. Наш резидент у Гавані" автора Грем Грін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 121
Перейти на сторінку:
амбразуру.

— Він боїться, що на нього погляне куля.

Тепер, коли ми теж умостилися на долівці, в’єтнамці трохи заспокоїлись. Я співчував їм: не так легко двом погано навченим солдатам сидіти тут щоночі, гадаючи про те, коли з залитих водою рисових полів підкрадуться до вежі в’єтмінці. Я спитав Пайла:

— Ви думаєте, вони знають, що борються за демократію? Треба було б сюди Йорка Гардінга, щоб їм це пояснив.

— Ви завжди смієтеся з Йорка Гардінга,— сказав Пайл.

— Я сміюся з тих, хто марнує так багато часу на писанину про речі, яких не існує,— про абстрактні поняття.

— Для нього вони існують. Хіба у вас нема ніяких абстрактних понять? Наприклад, бог.

— Я не маю підстав вірити в бога. А ви?

— Вірю. Я належу до унітарної церкви.

— Скільком мільйонам богів поклоняються люди? Адже навіть побожний католик вірить у різних богів, коли він наляканий, коли щасливий або голодний.

— Можливо, якщо бог існує, то він такий великий, що кожний бачить його по-різному.

— Як великого Будду в Бангкоку,— сказав я.— його не можна зразу осягнути поглядом. У всякому разі, він ні в що не втручається.

— По-моєму, ви просто намагаєтесь бути цинічним,— сказав Пайл.— Повинні ж ви вірити в що-небудь. Ніхто не може жити без віри.

— Звичайно. Адже я не беркліанець. Я вірю в те, що сиджу, спершись спиною на цю стіну. Вірю в те, що он там лежить автомат.

— Я не це мав на увазі.

— Я навіть вірю в те, що пишу, а це куди більше від того, що може сказати більшість ваших кореспондентів.

— Хочете сигарету?

— Я не курю нічого... крім опіуму. Дайте вартовим. З ними краще бути друзями.

Пайл підвівся, дав їм закурити і повернувся.

— Я б хотів, щоб ці сигарети мали символічне значення, як хліб-сіль,— сказав я.

— Ви їм не довіряєте?

— Жодний французький офіцер не наважився б перебути ніч з двома наляканими до смерті вартовими в одній з таких веж. Уявіть собі, були випадки, коли цілі взводи видавали своїх офіцерів. Іноді в’єтмінці домагаються рупором більшого, ніж базукою[45]. Я не можу докоряти їм за це. Адже вони теж ні в що не вірять. Ви й подібні до вас намагаєтеся вести війну руками людей, які зовсім у ній не зацікавлені.

— Вони не хочуть комунізму.

— Вони хочуть досхочу рису,— зауважив я.— Вони не хочуть, щоб у них стріляли. Вони бажають, щоб ніщо не порушувало їхнього спокою. Вони не хочуть, щоб люди з білою шкірою пояснювали їм, чого вони хочуть.

— Якщо ми втратимо Індокитай...

— Я вже чув цю пластинку. Тоді втратимо Сіам. Втратимо Малайю. Втратимо Індонезію. А що значить «втратимо»? Якби я вірив у вашого бога і в потойбічне життя, я б виставив свою райську арфу проти вашого золотого німба, що через п’ятсот років на світі не буде ні Нью-Йорка, ні Лондона; а вони, як і перше, вирощуватимуть рис на цих полях і в своїх гостроверхих капелюхах носитимуть на довгих жердинах кошики на базар. А хлопчаки, як і перше, їздитимуть верхи на буйволах. Я люблю буйволів, бо їм не подобається наш запах — запах європейців. І затямте: з погляду буйвола ви теж європеєць.

— Їх примусять повірити в те, що їм кажуть. Їм не дозволять думати за самих себе.

— Думати — це розкіш. Невже ви вважаєте, що селянин, повернувшись уночі в свою брудну халупу, сідає і думає про бога і демократію?

— Ви говорите так, наче в цій країні самі селяни. А освічені люди? Хіба вони будуть щасливі?

— О ні,— сказав я.— Ми виховали їх у нашому дусі. Ми навчили їх небезпечних ігор, ось чому ми й сидимо зараз тут, сподіваючись, що нам не переріжуть горлянок. А ми заслуговуємо, щоб нам їх перерізали. Мені хотілося б, щоб ваш друг Йорк теж був тут. Цікаво, як би це йому сподобалось.

— Йорк Гардінг дуже хоробра людина. Знаєте, в Кореї...

— Але ж він там не служив в армії. Він мав поворотний квиток. З поворотним квитком у кишені хоробрість стає розумовою вправою, схожою на самобичування ченців: «Скільки я витримаю?» А ці бідолахи не можуть сісти на літак і повернутися додому... Слухайте,— звернувся я до них.— Як вас звати? — Я подумав, що знайомство з ними дасть нам змогу залучити їх до нашої розмови.

Вони не відповіли, а тільки похмуро поглядали на нас і смоктали недокурки сигарет.

— Мабуть, вважають нас за французів,— сказав я.

— В тім-то й річ,— підхопив Пайл.— Ви не повинні виступати проти Йорка, ви повинні виступати проти французів, проти їхнього колоніалізму.

— У вас усе «ізми» та «кратії». Наведіть мені факти. Плантатор на каучуковій плантації б’є свого наймита,— гаразд, я проти нього. Але ж не міністр колоній наказує йому робити це. У Франції він, напевне, бив би свою дружину. Я знав священика, дуже злиденного,— він мав тільки одні штани,— а під час епідемії холери щоденно по п’ятнадцять годин ходив від халупи до халупи, нічого не їв, крім рису та солоної риби, і причащав з своєї старої чаші — дерев’яної тарілки. Я не вірю в бога, і все ж я за цього священика. Може, по-вашому, це теж колоніалізм?

— Авжеж, колоніалізм. Йорк пише, що часто саме здібні адміністратори заважають змінити погану систему.

— У всякому разі, французи гинуть кожного дня... а це вже не абстракція. Вони не втягують цих людей у війну підступною брехнею, як ваші політикани... або наші. Я був в Індії, Пайле, і знаю, якої шкоди завдають ліберали. Ми не маємо більше ліберальної партії... зате лібералізм заразив усі інші партії. Ми всі або ліберальні консерватори, або ліберальні соціалісти — і у всіх нас чисте сумління. Краще вже бути експлуататором, який бореться за те, щоб експлуатувати, і вмирає за це. Візьміть історію Бірми. Ми вдерлися в країну, деякі місцеві племена підтримали нас, ми перемогли, але як і ви, американці, ми в ті дні не вважали себе за колоніалістів. О ні, ми уклали мирну угоду з королем, повернули йому його володіння, а своїх союзників кинули напризволяще, щоб їх розпинали і четвертували. Вони були простаки. Вони думали, що ми залишимося там. Але ми були ліберали і хотіли, щоб наше сумління було чисте.

— Це було

1 ... 27 28 29 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий американець. Наш резидент у Гавані», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Тихий американець. Наш резидент у Гавані» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"