Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Наздогнати щастя, Емілія Зінченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Наздогнати щастя, Емілія Зінченко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наздогнати щастя" автора Емілія Зінченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 44
Перейти на сторінку:

– Дякую Вам, нехай щастить! – й, поспішаючи, пішла.

А Надія тим часом не знала що й робити. Хотілося тиждень проспати, чи хоча б поїсти чогось гарячого й зігрітися. Адже осінь давала знати своє – з кожним днем вітри ставали дужчими. Зараз найкращим рішенням було зайти у кафетерій. У звичайний дешевий кафетерій, де можна купити трохи харчів.

Приміщення було майже вщент заповнене людьми. То й не дивно. Хтось був так само стомлений, як Надя, а хтось був енергійним, й усі з валізками. Надія придбала найдешевше, що було в меню – одненьку сосиску в тісті. Вона так жадібно її з’їла, що замовила й другу. Тепер в гаманці було не більше, ніж тридцять фунтів. Усього-на-всього тридцять фунтів, які слід залишити на пальне.

– Я можу тут присісти? – запитав якийсь старий.

– Так, звичайно.

Надія трохи посунулася. Тепер у неї була невеличка компанія за столом. Вона з’їла обидві сосиски й тепер просто споглядала за прохожими у вікні, які скрізь метушилися на вокзалі. Раптом Надії стало трохи сумно. Щойно Клара вийшла з машини, бабці здалося, що вона знов сама. Так, у неї був В’язанко, але ж хотілося людського спілкування.

– Вас пригостити кавою?

– Що?

– Бажаєте випити чогось гарячого?

– Е, так.

Старенькій вже багато років ніхто не пропонував пригощення, тому вона не знала що й відповісти. Солідний дідусь, що сидів коло неї, піднявся і замовив дві чашки чорної кави. Й без додаткових питань замовив їй та собі по мисці супу з грінками. Саме це й потрібно було зараз Наді.

– Це Вам. Прошу, не соромтесь, – сказав дідок й почав їсти, – Це курячий суп. У холодну пору року він найкращий з усіх.

Надія була настільки голодна, що не могла відмовитися, хоч така щирість її трохи насторожувала. Нарешті її руки відмерзалися. Вона набрала номер Варвари аби спитати, як у неї справи.

– Щоб його. Телефон сів, – пробурмотіла вона.

– То поспілкуймося один з одним, – запропонував дідусь, – Мене звати Бартон.

– Надія, – вони потиснули руки.

– Ви любите читати?

– Ні, більше в’язати.

– В’язання це хороша справа, – щось Бартон виглядав трохи дивним для Наді, – А де Ви прцюєте? Я бібліотекар. Все життя працюю зі словами й книжками.

– А я працюю на фабриці м’яких іграшок. Точніше, колись працювала.

– Мабуть, цікаво, – Бартонова усмішка змусила всміхнутися й саму Надя, – А що ви робите у Ноттінгемі? Погодьтесь, тут неймовірні краєвиди.

– Так, дійсно гарно. Я тут уперше. Їду до Лондона.

Бартон усміхнувся ще більше. З виду виглядав як чародій. Мав спокійне невимушене лице, трохи витягнуте підборіддя і добрі очі, що ховалися за сивими бровами. Він нікуди не квапився, ніби знав, що в будь-який момент зупинити час, а потім відновити.

Дивно, але для Надії час таки зупинився. Щось змусило Надію довірити Бартонові всю свою історію життя. Їй завжди здавалося, що ніхто не захопиться її розповідями. Та й про що казати? Про те, як тримати спиці в руках?

Простий та ввічливий незнайомець виявився дуже милосердною людиною. Бартон ніколи не викидав списаних книжок у бібліотеці. Щонеділі він брав старі книги та розвозив їх по всій Англії, аби продати майже задарма тим, хто не може їх собі дозволити. Надія заслухалася Бартона. Точно як казкар! Може він і письменник?

– Ні, книжок я не пишу.

– Чому?

– Не знаю, я ніколи не пробував писати.

– То спробуйте!

– Гадаєте, вийде?

Надія ствердно кивнула. Вона ніколи не сумнівалася у людях.

– Ви б могли написати книгу про своє життя.

– Хіба ж воно цікаве? – неочікувано пирхнув Бартон. Надія так само думала про своє, – Я живу звичайними днями, а будніми працюю у старій бібліотеці. Сьогодні мало хто ходить до бібліотек. Людям це вже не цікаво. А якщо й цікаво, то в інтернеті вони читають більш охоче, ніж у бібліотеках. До того ж, – зітхнув він, – Якби я писав про себе, люди вже на першій же сторінці поснули.

– Я б почитала про Вас книгу.

Дідок вкотре всміхнувся. Він дістав записник й почав щось там черкати олівцем.

– Що Ви робите? – поцікавилася бабця.

– Заждіть, – Бартонове лице стало зосередженим. Вже за пару хвилин він схематично, але вдало намалював Надію за столом, – А от Ваше життя варте того, аби про Вас написала книгу.

– Ви жартуєте?

– Ні. Ваше життя справді цікаве!

– Ех, Ви ще багато чого не знаєте, – Надія погладила В’язанка, що спав у її кишені.

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 27 28 29 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наздогнати щастя, Емілія Зінченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наздогнати щастя, Емілія Зінченко"