Читати книгу - "Романи Куліша. Мовчуще божество, Віктор Платонович Петров"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Такий він був скрізь і завжди: в філософських своїх поглядах, в творчості, в соціяльних концепціях, в ставленні до жінки, в найінтимніших переживаннях своїх.
Він ображає ту, що її кохає! Не жінку він кохає, а образ уявленого кохання. Кохає він образ, «в которий вкладає свою душу», «созданий душею».
— Душу Вам свою вкладую, або не свою, а таку, которій би я всім серцем і всіми мислями поклонився.
Отже, мова йде про кохання преображене, перетворений образ коханої жінки, змінену й протиставлену реальність.
Що більше він зневажатиме жінку, яка вона єсть, то вище підноситиметься витворена уявою мрія.
— Чого варта дійсність супроти мрії!..
Можна ображати жінку, але в молитовному знесенні серця треба вклонитись перед її гіпостассю.
Він запевняє:
— Тілько очам моїм, душі моїй Вас треба (22/11-1859).
Задля душевного споглядання вроди він ладен знецінювати земну змислову сторону кохання. Отії любоснії втіхи нікчемні. Вони ніщо супроти кохання душею.
— Мені здасться, що нехай як хоче, гаряче обніме, а не скаже слова гарячого — швидко те обнімання надокучить. Душею любимо ми до кінця жизні, а тілом — поки воно не прохололо. А коли б Ви знали, які тії любоснії втіхи недовгі! Не стоять вони сами по собі доброго слова.
Куліш уперто підкреслює, що для нього кохати то — кохати ідеальний образ, «самою ж душею собі созданий». Між пережитим почуттям і справжньою причиною почуття є величезна протилежність. В житті вона — калюжинська панночка; в споглядальній уяві поета вона — ідеальний образ чистої вроди. В житті — сільська дівчинка; в уяві, в мрії — Дульсінея. В буднях — дочка дрібного поміщика; в романтичній казці — змійка Серпантина…
Кохання як реальне земне почуття є тільки привід пережити зовсім інші «високі й вдохновительні» почуття. Ці переживання незрівняно вищі від приводу, що їх викликав. Поетичні настрої ніколи не сполучаються з життьовими.
Кінець-кінцем, кохання для Куліша тільки «гра душі самої з собою». Отже, він іде сміливо назустріч зневазі й розчаруванням. Навіть більше: він віддає перевагу почуттю розчарування… Бо, розчаровуючись у тій, яку він кохає, він ніколи задля земної втіхи й земного задоволення не зрадить свого високого почуття.
Зневажено Альдонсу, піднесено Дульсінею. Задля вірности Дульсінеї ображено Альдонсу! Щозневаженіш, то вище!
В зневазі є запорука, що він не знизить свого ідеалу, не здрібнить його, не дозволить йому розтанути в нікчемній спакощеності дрібного загальнолюдського життя.
Для того, щоб ствердити високість ідеалу, Куліш користувався з способу двоплянности, двогіпостасности, двообразности. Він зводив умовне на ступінь безумовного і робив це ціною зневаги до реальности, знецінюючи реальність. Щоб піднести, зневажав. Щоб ідеалізувати, нехтував, знущався, плямував, ганьбив.
Хай дівчина, з якою стрівся Куліш і яку він покохав, Леся Милорадовичівна гарна, вродлива, розумна, жвава, блискуча, цікава, дівчина — «панна між паннами», — це все ніщо проти її ідеального, вимріяного образу «чистої красоти», створеного його уявою.
В мечтах все радости земные;
Судьбы всемощнее поэт
(Пушкін).
— Що дійсність супроти мрії!..
Оця метода протиставляти «мрію» й «життя», подвоювати образ коханої жінки, відокремлювати життьові й поетичні настрої — це не є приналежність Куліша, якась особиста риса його вдачі. Це є властивість доби, віку, тодішньої стилістичної маніри, тодішнього способу підходити до жінки й життя, його перетворюючи, преображаючи, стверджуючи двогіпостасну відокремленість, двоплянову двоїстість, — характерна властивість романтиків, Жуковського, Гоголя, Пушкіна.
Где мир, одной мечте послушный?
Мне настоящий опустел
(Пушкін).
В. Вересаєв один із перших зазначив у Пушкіні цю рису двоїстих «протиставлень», що відзначає, як ми додамо й собі, всіх письменників тієї доби. В поезіях Пушкіна «Когда в объятия мои» і особливо «Нет, я не дорожу мятежным наслажденьем» — голий, майже фізіологічний опис статевих актів. А тим часом читаєш — і дивуєшся: як це сталося, що голу фізіологію перетворено в таку красоту? Життя, жінка, кожна життьова подія й річ, — усе викликало в Пушкіні вражіння діяметрально протилежне тому, яке він згодом відбивав у поетичній переробці. Життя його могло бути в бруді, поті, блювотині, в нудьзі, одчаї, скаженині, злості, цинічне, суєтне, метушливе, легковажне життя, до божевілля засліплене пристрастями, а в поезії воно було чисте, незрівняно мудре й спокійне. В липні року 1825 в Тріґорському Пушкін бачився з А. П. Керн. Була це «баринька» не дуже суворих нравів. В листах до приятелів шанував її Пушкін ім’ям «вавилонської блудниці», а в поезії «Я помню чудное мгновенье» він цю «вавилонську блудницю» з піднесенням називав «гением чистой красоты». В житті вона «вавилонська блудниця», а в поетовій мрії «гений чистой красоты».
Своїй приятельці Є. М. Хітрово писав Пушкін:
— Я найбільш боюсь порядних жінок і піднесених почуттів. Хай живуть гризетки — це значно швидше і значно зручніш. Хочете, щоб я говорив з вами одверто? Може я витончений і цілком порядний у своїх писаннях, але моє серце зовсім вульґарне.
На обіді у Поґодіна на весні року 1829, де були С. Т. Аксаков, Пушкін, Міцкєвіч та інші, Пушкін тримався, за свідоцтвом С. Т. Аксакова, так гидко, так огидно, що Міцкєвіч двічі мусів був сказати:
— Панове! Порядні люди і насамоті, і сами з собою не говорять таких речей.
У листі до Дельвіґа, описавши Бахчисарай, Пушкін розповідає, що він приїхав до Бахчисараю хорий, в лихоманці і відчув велику прикрість від того, що зовсім занедбаний ханський палац руйнується, а славетний фонтан описує так: «Ввійшовши до палацу, побачив я зіпсований фонтан; з іржавої залізної рурки краплями падала вода». В поезії ж своїй Пушкін описує «немолчный говор» цього фонтану, згадує, як «серебряная пыль» «кропила его» «росою хладной» і що він з відрадою слухав його плюскіт.
У людей тієї просвітительної доби, у Пушкіна, у Куліша, в Новаліса, думка стояла в центрі їхнього світовідчування, й її було захищено від будь-яких впливів зовнішніх обставин, їхня уява була відокремлена од реальности. «Думка керує всесвітом». Кохання живе в уяві людини, а об’єкт кохання дано випадком. Немає жадної ваги, на який саме предмет оберне людина ілюзії свого кохання.
Ось перед нами та, що її кохав Новаліс, 13-літня дівчинка, малописьменна, з пальцями замазаними в чорнило, звичайнісінька дівчинка в фартушці, подібна до всіх інших дівчинок її років. Вона балакала, сміялась, чесала волосся, їла недоспілі овочі і ще продовжувала гуляти в ляльки. В зошитах Новаліса є нотатки про неї: «Вона любить суп з овочів, печення, зелені боби, пиво й вино». Вона боїться мишей і павуків. Вона боїться привидів. «Вона дуже любить усе благопристойне.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Романи Куліша. Мовчуще божество, Віктор Платонович Петров», після закриття браузера.