Читати книгу - "Сапфірова книга, Керстін Гір"

— Mine eye and heart are at a mortal war,

How to divide the conquest of thy sight,[34]

— забулькотіла я мов той індик.

— Ти мене маєш на увазі? — запитав Ґідеон, піднявся і вийняв навушники з вух.

Як на лихо, я мимоволі почервоніла.

— Це Шекспір, — зауважила я.

Ґідеон посміхнувся.

— Mine eye my heart thy picture’s sight would bar,

My heart mine eye the freedom of that right[35]

Ну, або якось так…

— Не «якось так», а точно так, — відрубала я і закрила книгу.

— Але ти ще не вивчила його, — мовив Ґідеон.

— Усе одно до завтра забуду. Найкраще буде, якщо я вивчу його завтра вранці перед школою, тоді в мене буде хороший шанс не забути його до уроку англійської мови у містера Вітмена.

— Тим краще! Тоді ми можемо повправлятися в менуеті, — Ґідеон звівся на ноги. — Місця тут досить.

— О ні! Будь ласка, не треба!

Але Ґідеон уже уклонився мені.

— Можу я просити вас про танець, міс Шеферд?

— Немає нічого, що б я охочіше зробила, мій пане, — запевнила я його й обмахнулась, як віялом, томиком Шекспіра. — Але я, на превеликий жаль, звихнула ногу. Запитайте в моєї кузини. Он вона, в зеленій сукні, — я показала на канапу. — Вона залюбки вам продемонструє, як чудово вона танцює.

— Але я хочу танцювати з вами — як танцює ваша кузина, я давно знаю.

— Я маю на увазі кузину Канапу, а не кузину Шарлотту, — сказала я. — Запевняю вас… е-е-е… з Канапою ви отримаєте більшу втіху, ніж із Шарлоттою. Можливо, Канапа не така елегантна, зате вона м’якша, в ній більше шарму і в неї значно краща вдача.

Ґідеон розсміявся.

— Як я вже сказав, мене цікавите тільки ви. Прошу вас, зробіть мені честь.

— Але такий джентльмен, як ви, має зважати на мою хвору ногу!

— Шкодую, але ні, — Ґідеон вийняв із кишені айпод. — Трохи терпіння, оркестр зараз почне.

Він встромив мені у вуха навушники й потягнув, щоб поставити на ноги.

— О, клас, «Linkin Park»[36], — сказала я, в той час як моє серце забилося частіше, адже поряд опинився Гідеон.

— Що? Пардон. Одну хвилинку, — його пальці ковзали по дисплею. — Ось. Моцарт. Це більше підходить, — він простягнув мені айпод. — Ні, поклади його в кишеню, руки в тебе мають бути вільні.

— Але ти ж не чуєш музики, — сказала я, тоді як у моїх вухах співали скрипки.

— Чую я досить, не треба кричати. Окей, уявімо, що ми танцюємо варіант для восьми танцюристів. Ліворуч од мене стоїть пан, праворуч — двоє, всі в одному ряду. З твого боку те саме, але стоять дами. Реверанс, прошу!

Я присіла і нерішуче вклала долоню в його руку.

— Щойно ти назвеш мене «дурним дівчиськом», я зараз же кину!

— Ніколи в житті, — сказав Ґідеон і повів мене прямо, повз канапу. — У танці найголовніше — вишукане спілкування. Можу я поцікавитися, на чому ґрунтується ваша нелюбов до танців? Більшість молодих жінок люблять танцювати.

— Тихіше, мені потрібно концентруватися. — Досі все йшло добре. Я сама здивувалася. Tour de mainвиходив як по маслу: поворот ліворуч, поворот праворуч. — Ми могли б повторити ще раз?

— Підборіддя вгору. Так правильно. І дивись на мене. Очі весь час на мене, хай який красень при цьому мій сусід.

Я посміхнулася. Що це було? Він напрошується на комплімент? Оце вже ні, я таку втіху йому не зроблю. Хоча, треба визнати, танцював Ґідеон чудово. З ним було все інакше, ніж із Товстогубим — усе виходило само собою. Мало-помалу менует навіть почав мені подобатися.

Ґідеон теж це помітив.

— Тільки подумати, у тебе виходить. Права рука, праве плече, ліва рука, ліве плече — дуже добре!

Він мав слушність. У мене виходило! Взагалі-то, танцювати менует було, як дурному з гори бігти. Я переможно зробила коло з одним із невидимих партнерів і знову вклала пальці в долоню Ґідеона.

— Ха! А казали, що в мене грація, наче у вітряка! — сказала я.

— Геть нахабне порівняння, — підтвердив Ґідеон. — Ти будь-якого вітряка переважиш!

Я хихикнула. А потім здригнулася.

— Тю! А зараз знову «Linkin Park».

— Пусте.

Поки в мене в вухах лунали «21 Guns»[37],Ґідеон незворушно пройшов зі мною останню фігуру і в кінці вклонився. Я майже шкодувала, що танець скінчився.

Я присіла в глибокому реверансі та вийняла навушники з вух.

— Тримай. Дуже мило було з твого боку навчити мене танцювати.

— Це егоїзм та й годі, — зауважив Ґідеон. — Зрештою, я набрався б через тебе сорому, ти вже забула?

— Ні.

Мій гарний настрій миттю зник. Я відвела погляд і знову прикипіла очима до стіни зі стільцями, не встигнувши себе зупинити.

— Гей, це ще не все! — мовив Ґідеон. — Досить непогано, але не бездоганно. А чого це ти надулася, як півтора нещастя?

— Як ти гадаєш, чому граф Сен-Жермен хоче, щоб я конче з’явилася на суаре й на балу? Він би міг побачити мене тут, у Темплі, де не було б ризику, що я перед усіма осоромлюся. Ніхто не дивуватиметься і не розгледить у мені нащадка.

Якусь хвилю Ґідеон мовчки дивився на мене, перш ніж відповісти.

— Граф не любить розповідати про свої задуми, але за кожною його ідеєю стоїть геніальний план. У нього є конкретні підозри щодо тих чоловіків, які наскочили на нас у Гайд-парку, і, як на мене, він хоче виманити ватажка, відрекомендувавши нас товариству.

— О, — сказала я. — Ти маєш на увазі, що чоловіки зі шпагами знову нас…

— Доки ми будемо поміж людей, ні, — відказав