Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

13.03.157р.

Маг-Рівік

- А не така вже ти й всемогутня, - звернулася до мене невисока шатенка.

Дівчині навіть представлятися не потрібно, я й так здогадалася хто переді мною. Айша Бетерлі.

Починати суперечку зовсім ніякого бажання не було. Тим паче посеред залу “Ложки” в обідню перерву.

- Що? І нічого не скажеш у свій захист?

- А потрібно? Я вважаю, що час нас розсудить. А кидатися словами, не в моїй звичці.

Я спокійна. Я не просто спокійна. Я суцільний спокій.

- Гадаєш, що така розумна? Час дійсно все покаже. А ти тут не надовго.

- Звісно не надовго. Тільки вивчу все що мені потрібно, отримаю диплом та відправлюсь мандрувати, щоб набратися досвіду. А сидіти до сивих волос не збираюсь.

Це був тонкий натяк, на те що деякі дисципліни Айші не дуже даються. Про це мені повідомила Олдрі, яка вчора зайшла до артефакторної крамниці за освітлювальними кристалами з двома подругами-іллінками. Фіоною та Вандою. Приємні дівчата, але в них була та ж вада, що й у їх подруги, хоча не така сильна - пліткарство.

Айша від несподіванки відкрила рота, й майже одразу закрила, нагадуючи рибу на базарі. Та коли мені здалося, що останнє слово залишилось за мною, дівчина видала:

- І не смій лізти до Леорі. Чуєш? Він зайнятий.

І не чекаючи моєї відповіді, своїми каблуками постукала до виходу.

- А він що, стілець, щоб його займати? Й хто це до біса такий? - вслід запитала я. Але мене вже не було почуто. То й грець з ним.

***

- Ти вирішила вивчати ельфійську мову? – відірвавшись від читання, запитав мене Філл, коли я притягла величезного словника.

Ми як завжди сиділи в бібліотеці після занять.

- Збираюсь. Та не зараз. Мені потрібно лише знати як пишуться ельфійські цифри.

- Про це могла й в мене запитати. Розмовляю та читаю дуже погано. Але руни знаю добре. А що? В мене була різностороння освіта в домі. Що саме тебе цікавить?

Я трохи замислилась. Загрози від ал’єра я ніколи не відчувала, лише прихильність, а своїй емпатії я довіряла. Того ризикнула.

- В мене є один друг. І він прислав мені скриньку. Але щоб нею скористуватися, потрібно розгадати шифр.

- Скринька, я так розумію, це якийсь артефакт ельфійської роботи?

- Так.

- Тут треба подивитися особисто. Вона дуже велика? Можеш принести?

- Ні, невеличка. Але тягнути її до школи не хочу. Краще ти в гості приходь. Там і подивишся. Заодно тебе де с кім познайомлю.

- Добре. Завтра замість бібліотеки, йдемо до тебе в гості.

14.03.157р.

Дикий Ліс

За столом сиділо четверо, й всі мовчки пили чай з пиріжками з ягідною начинкою. Але у кожного були свої емоції. Наприклад Кош був задоволений, він любив гостей. Вальдегор насторожений, наче хижак який зустрів гідного супротивника. В мене лютувала цікавість й нетерпіння, як тільки доп’ємо чай, будемо розгадувати таємницю скриньки. Філлігран же намагався максимально заспокоїтесь, його з дитинства привчали, що всі вампіри небезпечні істоти яких треба не розмірковуючи винищувати. Хлопець на початку обурився, але добре що він дав все пояснити. Для цього довелось йому довіритись та розповісти що я дракон. В мене й досі в вухах стояв нещодавній ґвалт.

- Ти переховуєш вампіра?

- Він не небезпечний.

- Його потрібно здати владі!

- Я цього не зроблю.

- Він тебе вб’є! Всю кров вип’є! До останньої краплини!

- Не вип’є, бо не зможе.

- Чого це?

- Бо я дракон. І він вже спробував моєї крові.

- Ти його підгодовуєш? Зачекай. Що?!! Ти дракон?

- Так.

- А в школі про це знають?

- Сподіваюсь, що ні. Розумію, що переховувати довго навряд вийде, та була б рада якщо це трапиться якомога пізніше. Як й про Вальдегора.

- То ти хочеш сказати що він вже куштував твою кров?

- Так.

- Дивовижно. А що зараз?

- Я не боюся світла. Можу їсти звичайну їжу. А від запаху крові більше не втрачаю розум, - відповів вже Гор.

- Неймовірно. А з якого ти клану?

- Не пам’ятаю.

- Зовсім?

- Я прокинувся в склепі від магії. А через декілька днів зустрів Яту та спробував її крові. Я вже не один тиждень шукаю відповіді хто я та звідки. Але все марно.

- Потрібно буде ретельно ще раз дослідити склеп. Оглянути його свіжим оком. Якщо ти про все забув, а Ята як чужинка взагалі про цей світ нічого не знає, то краще мені подивитися на все особисто. Коли це можливо зробити? В четвертий день тижня, ви вільні?

Я звісно була зайнята, та в Гора вільного часу було з цілий океан. Того домовившись про час, ми сіли пити чай зі смаколиками.

16.03.157р.

Маг-Рівік

Весна прийшла відповідно за календарем майже два тижні тому, але, схоже, не знала про свої права, оскільки за вікном йшов сніг. Густий, великими пластівцями. Через що в крамниці майже не було покупців, мало у кого виникнуло бажання в таку погоду виходити на двір. Того я спокійно сиділа за прилавком та писала черговий реферат з ВННтН, періодично звіряючись з чернетками. Темою роботи було “Швидкість розмноження залежно від кліматичних особливостей, на прикладі скорки”. Мене так поглинула праця опису пустельної істоти, чим-то схожу на суміш скорпіона та черепахи, що не почула дзвоника на дверях.

- Добрий день, - голосно привітався клієнт, відриваючи мене від писанини.

- Добрий. Чим можу допомогти? – відклавши перо, запитала я.

- Мені потрібні пластини, для збереження температури. У вас є такі?

- Так. Звісно. Вам скільки пар?

- Поки що дві.

- Зараз принесу, - й швидко пішла до підсобки, а коли повернулася, хлопець з цікавістю вивчав мої твори.

- Хочеш стати бойовим магом?

- Ні. Артефактором, - відповіла я, обережно загортаючи пластини в спеціальну тканину.

- А це тоді нащо?

- Бо ніколи не знаєш, з чим зустрінешся в дорозі. Знання зайві не бувають.

- І то правда.

- Щось ще? – запитала я, оскільки розплатившись клієнт не поспішав йти.

- Так. Дай, думаю, краще роздивитися, хто мене не вважає стільцем.

Стільцем? І тоді мені стало зрозуміло, що переді мною стоїть той самий Леорі, до