Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- А ти потішна. Як же тебе звати?

- Ятаар Лій-Фо Ольше, - назвала повне ім'я, щоб призвести враження.

- Мене Леорі Ер'Крен. Будемо знайомі. Якщо потрібна буде допомога, то звертайся, - додав він і пішов.

І знову на "Ти". Чого в них всіх виховання кульгає?

І коли прийде весна та відповідь від Террі? Я вчора нарешті переписала та відправила величезного листа до друга, а зараз з нетерпінням чекала зворотного повідомлення. Як він там? Що з навчанням? Коли зможемо побачитись?

18.03.157р.

Маг-Рівік

Сьогодні вперше потрапила до кабінету декана, та не сама, а в повному обсязі групи по зіллєварінню. А все через те, що двоє студентів на практиці підірвали зміст своїх котлів, що спричинило невеличку пожежу, яку погасила дівчина, на ім’я Орга Телл, та не розрахувавши силу затопила всю лабораторію.

Того всі причетні до цього інциденту, включно магістра Олівера Стера, слухали суміш нотації: “Наскільки важливо бути обережним” та допитування: “Самі не могли впоратися, чи хтось із сусідів допоміг підкинувши до котла зайвий інгредієнт?”.

- Ще раз запитую, всім все зрозуміло? – При цьому чомусь дивлячись лише на мене.

А я що? Разом з Філлом, Оргою та ще однією одногрупницею не ім’я Улла, була в іншому куточку лабораторії, коли все це сталося.

- Всі вільні, - трохи заспокоївшись, сказав декан, - за винятком учениці Ольше. Усі інші, до виходу. І магістр Стер, після закінчення робочого дня обов’язково зайдіть до мене.

- Звісно, - погодився викладач, та останнім вийшов з кабінету.

У звільнений від натовпу кімнаті стало якось не затишно.

- Сядьте, - наказав декан, вказуючи на крісло, вже більш спокійним голосом.

Я слухняно сіла поклавши руки на коліна, гадаючи що від мене знадобилося.

- У мене до вас є три запитання, - розпочав Лавер. - Перше, що можете сказати про те, що сталося в лабораторії? Як перевертень, у вас більш розвинуті нюх та слух, того є можливість, що ви помітити хоча б щось.

- Не хочу вас засмучувати, але в лабораторії стільки запахів, що я піклуюся більше про те, щоб не чхати. Крім того, я використовую спеціальну мазь. Що до слуху. Я в той час радилась з партнером, як краще різати траву й, на жаль, нічого не чула.

- Десь на таку відповідь я очікував, але вирішив спробувати. Грець з ним. Наступне питання. Ви не знаєте, де інші чужинці?

- Хотіла з’їсти по дорозі, але продала в рабство! – Спочатку випалила, а потім зрозуміла, що ляпнула в голос. Око у декана смикнулось, – Вибачте. Останнього разу бачила їх ще в Доримі. В заїзді “Північний вітер”. П'яними. Вони чудово проводили час. А щоб не стати п’ятим колесом у їх компанії, вирішила самостійно добиратися до школи.

- Яку самі оплачуєте.

- Я працюю на двох роботах.

- Так, чув. У крамниці та таверні.

- Ви за мною слідкуєте?

- Це лише питання безпеки.

- Безпеки? А чого боїтесь? Що зруйную місто самостійно? Чи приведу сюди натовп божевільних жерців? – я не витримала та почала гніватися. Хвіст, за який я вже встигла забути, з’явився у повній красі. В лусці й з жалом. При цьому він вихляв з боку в бік, для демонстрації загрози. Навіть широка спідниця не заважала цьому.

- З контролем другої іпостасі у вас бачу не дуже, - чоловік спокійно прийняв те що я дракон. Навіть не здивувався, мабуть дійсно знав. - А що до емпатії з телепатією?

- Телепатія спить. А емпатія працює справно.

- То що вона вам говорить про мене?

Довелось трохи заспокоїтесь, щоб зосередитись на почуттях чоловіка:

- Що ви не несете загрози.

- Тоді сховайте не лише хвоста, пазурі з іклами, а й луску на обличчі та руках.

Я заплющила очі в спробі заспокоїтись. Це допомогло. Руки знову вкривала шкіра, сподіваюсь, що й обличчя.

- Продовжимо. Так за вами спостерігають. Бо дійсно не знаємо що від вас очікувати.

- Лише за мною?

- Ні. За всіма чужинцями.

- Тоді якого біса мене дістають питанням: де інші?

Декан завмер на хвильку.

- Я не повинна була знати, що за мною стежать, - здогадалася я.

- Телепатія в вас точно не активна?

Я похитала головою.

- Тоді відкладіть образи, до тих часів коли до вас зросте довіра. Домовились?

- Домовились.

- Тоді першим кроком до цього пообіцяйте, що прийдете за допомогою, коли не зможете контролювати ані емпатію, ані телепатію. Я хочу вірити, що ви не працюєте таємно на жерців. Але божевільний телепат, це біда не його одного. А тим паче коли це дракон. Зрозуміло? Тоді до побачення.

- До побачення.

Виходячи, я тихенько зачинила двері, хоча хотілося добре ними грюкнути.

Тільки спостереження мені не вистачає. А зробивши декілька кроків, до мене дійшло, що вони могли бачити поряд зі мною Вальдегора. Після таких новин, вампіру точно заборонено виходити в місто, як би нудно йому не було у лісі.

19.03.157р.

Маг-Рівік

Книга була давньою та ветхою. Я обережно перегортала сторінки в пошуках необхідної інформації, доки Філл збирав потрібні книги по полицях. Ми вже другий день пропускали обід, харчуючись пиріжками Коши. Вчора шукали щось про Дикий Ліс, а сьогодні готували доповідь по ВННтН, яким магістр Ванлір нагородив нас перед вихідними.

Я почула кроки ще до того, як вони наблизились до мене. В тиші бібліотеки це було не складно.

- Догірійські суони, - підійшовши, прочитав хлопець. - Чудові істоти. Коли знаходишся на великій відстані від них.

- Натрапляв на них? – запитала я у Леорі.

Ось цікаво: чи можна вважати старшокурсником того, хто вивчається з тобою на одному курсі, але на пів року довше?

- Особисто ні. Але проходили їх у першому семестрі.

- Шкода. Хотілося б почути щось новеньке, окрім того, що є в книгах.

- Тобто ти жалкуєш, що на моєму шляху не зустрілися ці монстри?

- Є трохи. Адже якщо мислити логічно, то після цієї зустрічі, в тебе руки-ноги на місці, це може означити лише одне: ти переміг.

- Неймовірна логіка, - широко посміхнувся хлопець. Йому дійсно було весело від нашого діалогу.

- Будеш сперечатися?

- Та ні. Коли провчишся тут роки з два, потрібно буде тебе взяти у похід до Дикого Лісу. А після цього, згадати цю розмову.