Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- До побачення, - кинула я в слід спині.

Дикий Ліс. Хм. Знайшов чим лякати. Я там кожного дня буваю. Хоча… Мені ж не відома ситуація на кордоні.

Зосередиться ж на читанні мені не дав Філл котрий повернувся з черговою стопкою книжок.

- Що від тебе хотів той хеда?

- Хто? – не одразу зрозуміла я.

- Треба було тобі замість якогось магічного предмета взяти "Етнографію. Раси світу Вейн". Хеда – одна з рас цього світу. При чому “хеда” не схиляється, й до чоловіка, й до жінки звертаються однаково.

- То Леорі хеда. А що ще можеш розповісти про цю расу?

- Пам’ятаєш в одязі магістра Дафстіна є дірки? Так от, вони для крил. Пір’яні крила в них не постійно, а з’являються за бажанням. Так само як й у вінорів. Тільки у перших вони завжди чорні, а у других білі.

- То вони між собою родичі?

- Зовсім ні. Вінорів від людей, окрім крил, взагалі нічим не відрізнити. Хіба що живуть довше.

- В мене відчуття, що за все життя не запам’ятаю всі раси.

- Запам’ятаєш. Ти ж дракон. А вони живуть дуже довго. Так що від тебе хотіли?

- Привітатися. Та трохи ляси поточить.

- Сподіваюсь, Корнелі так і подумає. А то вона занадто пильно за вами спостерігала.

Я здригнулася. Лише чергової сварки з Айшою мені не вистачало.

- Не думай про неї. Як казали в моєму світі: не згадуй біса, а то з’явиться. Що ти там приніс?

- Ось книги по навчанню. А ось трохи по Дикому Лісі.

Я усміхнулася. Цікаво, щоб сказав Леорі коли б побачив цю стопку раніше на столі. Залишилось би запрошення на прогулянку до лісу?

***

А в вечорі на мене чекав приємний сюрприз.

В скриньки виявився довгоочікуваний лист від Террі.

Вдома в нього було все добре. Щоденні уроки магії з родичем, давали добрі результати. А якщо проблем до літа не буде, то ймовірність скорої зустрічі дуже велика.

Це придало сил та надії.

23.03.157р.

Маг-Рівік

Ще вчора йшов сніг, а сьогодні він вирішив розтанути. Того снігова куля, що полетіла в спину, була мерзенно мокрою. Що за дитячий садок? Шукати виконавців марно, а хто організатор й так добре знала.

Вчора Айша, перехопивши мене в коридорі, закотила чергову істерику. Дівчині все ж доповіли про зустріч в бібліотеці. Лаятись довго в неї не вийшло, завадив декан який вирішив прогулятися саме цією частиною школи. Але в обідню перерву, коли в “Ложці” до нас приєдналися Олдрі з подругами, я не витримала й обізвавши дівчину “гавкучою Каштанкою”, виказала все що про неї думаю. Дівчатам прізвисько сподобалось, того сьогодні я вже від декількох старших учнів чула, як Айшу називали “Каштанка”. Філл на це лише похитав головою, сподіваючись що дівчина не дізнається від кого пішло прізвисько.

***

На артефакториці ми вперше вчилися створювати артефакти самі. Нашим завданням було вплести в невеличкий камінець бірюзи заклинання спостереження. Все це потрібно було замкнути на артефакт магістра Шиппера, котрий виглядав як квітка, де кожна пелюстка повинна бути прив’язана до бірюзи.

Я була трохи розсіяна через попередні заняття. Магістр Стер знову спробував заманити мене на факультативи. А магістр Дафстін “ощасливив” черговим списком тем, які потрібно було вивчити до наступного уроку. Добре хоч на геології, пиши собі конспекти, слухай лекції. Більшого від нас поки не вимагали.

- Закінчуємо. Хто не встиг, то отримає додаткову, письмову роботу по теорії, - порадував магістр.

Писати мені не хотілося, й так добре знала теорію. Тому відкинувши зайві думки, закріпила на камінці потрібне заклинання. Визнавши справу завершеною, одною з перших пішла здаватися.

- Так. Що тут ми маємо? - роздивляючись на моє творіння, магістр вголос розміркував. - Камінь відстежується. Сигнал стабільний. Добре. Що ж, пані Ольше, ви впорались найкращими. Ставлю вам відмінно.

- Дякую, - з полегшенням видихнула я.

- Але ваш артефакт залишу собі як зразок. Якщо ви не проти?

Заперечувати не стала. Та й до чого мені річ, яка в будь-який момент може видати моє теперішнє місце проживання? Можна було б його залишити в крамниці, але ризикувати не стала.

25.03.157р.

Маг-Рівік

Черга на пошті, куди мене відправив пан Прієр була невеликою, але дуже повільною.

Взагалі-то я була дуже здивована, коли дізналась, що тут, у цьому світі, є пошта. Що правда вона працювала лише на три міста: Маг-Рівік, Маг-Коріф та Мілет-Дун. Для відправлення посилок використовували спеціальні міні-портли, на зразок моєї скриньки.

- За вами вільно? - запитав чоловічий голос за мною спиною.

- Так, - відповіла я, й озирнулася.

У блондині з сірими очима я впізнала одну із “зірок” академії. Їх було троє хлопців, яких між учнями називали “Королями школи”. З одним навіть встигла познайомитись особисто. Леорі Ер'Крен, був не лише племінником-спадкоємцем свого дядька аристократа, а й магом з високим потенціалом.

Зараз же позаду мене стояв другий.

Поступивши до школи на пів року раніше аніж я, він один з не багатьох, хто не піддавшись впливу Айши, не ліз до мене з питанням: “Як то мені, не боляче було падати, коли виявилось, що сила магії, ще не все?”. Майже слово в слово, до мене часто підходили й питали. Дістали вже.

- Я бачив тебе нещодавно. Ти на уроці у Дафстіна намагалася навчитися контролювати силу полум'я.

Невже помилилася, та зараз почнеться? Ця думка одразу почала свербіти мозок.

- Що з того? - грубити не хотілося, та й терпіти образи також не збиралась.

- Всі проблеми від зайвих емоцій. Ти даремно не носиш захисного артефакту. Купи, не пожалкуєш. А ще краще запишись на курс медитації.

- Наступний, - виклик поштаря вчасно перервав нашу розмову, бо я не знала як реагувати на слова хлопця.

- Мені посилку отримати, на ім’я Меприкін Прієр. Ось довірчий лист, та мої документи.

- Чекайте. Зараз винесу.

- Наступний, - виголосив інший працівник.

- Мені листа відправити, - мимоволі почула початок розмови блондина.

Мою посилку виносили набагато довше, аніж мій недавній співрозмовник надсилав листа, але чомусь хлопець не поспішав йти. А коли побачив розмір коробки, навіть ввічливо запропонував її донести. Я до цього встигла оцінити вагу, того виникла спокуса.

- Не бійся. Я з нею