Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

Загрози від добровільного помічника не відчувала. Телепатія, щоб прочитати думки, мовчала. Лише слух вловив рівне серцебиття.

- Спочатку спробуй, - та впихнула коробку прямо в руки.

Від несподіванки хлопець зігнувся під вагою.

- Куди нести?

- До крамниці “Чистий кристал”. Знаєш де це?

- Звісно. Найкращий магазин артефактів та амулетів.

- Тоді вперед, мій вірний лицар, - та відчинила двері, пропускаючи поперед себе.

Хлопець розсміявся від зухвалої заяви.

- Я вже не раз чув про твій гострий язик. Кажуть навіть на декана накричала.

- Накричала, то голосно сказано. Так, трохи поспілкувалися на високих нотах. Але повторювати не ризикну.

- Мене звати Віткар Атгрем. А тебе як звати?

- Ята Ольше.

- І звідки ти приїхала до нашого міста?

- З Дориму, - навіть не збрехала.

- З Дориму?

- А що? Не схоже? Чи вже трохи страшно?

- Та ні. Дорим місто велике. Не всі там схиблені жерці. Навіть, те що взимку там чужинці з’явилися, не вплинуло на репутацію міста. Я чув ти мрієш стати артефактором?

- Не мрію, а йду до мети. А хто про це тобі розповів?

- Особисто ніхто. Про це обмовився на вечірці один знайомий. Скоріше за все, ти з ним знайома. Леорі Ер’Крен.

Я важко зітхнула.

- То правда, що Айша вже з тобою говорила про свої шлюбні плани? - скоріше затвердив, аніж запитав Вікрат. - Не звертай на неї увагу, а буде докучати, передай привіт від мене. От побачиш, як іскри від її каблуків будуть летіти.

Мені захотілося уподібнитися Олдрі та почати випитувати подробиці, але я втрималась. Хоча на хвильку стало страшно, що трапиться зі світом якщо тут з’являться мережі зв’язку, де плітки розповсюджуватися швидше аніж утворюються.

- Чого вона до мене причепилася? - не втрималась та запитала нового знайомого.

- Ти яскрава. Не лише зовні. Я як менталіст це відчуваю на іншому рівні. Ти притягуєш до себе набагато більше аніж уявляєш. Але цією силою не користуєшся. Я чесно дивуюсь, як ти цього не відчула раніше?

- Мені іноді важко відрізнити, які почуття викликані до мене, а які до інших. Лише з близької відстані, чи коли нема сторонніх.

- Повторю ще раз. Купи амулет та знайди вчителя з медитації. Доки не пізно. Але повернемося до Айші. Так от, дівчина звикла перебувати в центрі уваги. Вона походить з давньої, магічної родини. Це дещо схоже на аристократію. Єдина донька. Нею завжди захоплювались. Красою, знатністю, манерами та магічними здібностями. Всі намагалися догодити. В неї було навіть декілька особистих вчителів. А потім батько-вдівець вирішив одружитися, бо заманірилось йому сина спадкоємця. Й тут вся увага, що належала дочці перейшла до молодої дружини та її щойно народженого сина. Айша зірвалася. Вся її чемність, вихованість та благородство, зникли. Натомість з’явились жадібність, егоїзм, жорстокість. Батько не витримав після чергового скандалу, подробиць не буде, відправив навчатися до школи. Ось так вона опинилася тут. В перші пів року, її вдалося знову натягнути на себе маску благородності й величності. Вона стала королевою школи. Але як виявилось не надовго. З’явилася ти, та одразу привернула до себе увагу, не лише учнів, а й деяких вчителів. Додай до всього цього що ти не є людина, а перевертень без клану. Ось й виходить, що якась вискочка, обійшла аристократку.

- А до чого тут Леорі?

- Як до чого? То ти, мабуть ще не знаєш, але хеда спадкоємиць свого дядька-аристократа. Хоча в чистокровних, магічних родинах шлюби з іншими расам під забороною, заміжжя Айші можливо лише з кимсь не її кола. За людину-коваля вона звісно не піде, а от за аристократа іншої раси так. Так що менше звертай на неї увагу. Показиться пів року, та заспокоїться. А зараз, доки ми не дійшли до крамниці, розкажи як тобі наше місто? Сподобалось? До дому не хочеться?

Раптово змінивши тему розмови, запитав Віткар.

Схоже збирання та розповсюдження пліток це місцева розвага. І я нею потрохи заражаюсь. Того відповідаючи довелось ретельно слідкувати, аби не ляпнути чогось зайвого. Так за розмовами ми дійшли до крамниці, де Віткар ввічливо заніс посилку та поставив на прилавок.

Пан Прієр дуже здивувався коли оцінив розміри коробки та її вагу, а потім перепрошував, запевняючи, що не відправив би мене саму таку важкість тягати.

28.03.157р.

Маг-Рівік

Знову вдарили морози, й вулиці перетворилися на справжню смугу перешкод. Та якщо вдень можливо пройти, то після заходу сонця проблематично. З освітленням тут проблеми також були присутні. І це в місті, де жили маги! Соромно.

Повертаючись з вечірньої роботи, я намагалась не впасти та водночас, розмірковувала над тим де збути скарби знайдені Вальдегором та Філлом в покинутому місті. Через це вчасно не помітила що за мною ідуть двоє.

- Дівчино, а куди ти так поспішаєш?

- Зілля варити, - відповіла я, при цьому обмірковувала, яке зі знайомих заклинань краще використати в випадку для самозахисту.

- Зілля для кохання, та тільки його. Ще правда знадобиться заклинання контрацепції. Нам не потрібні діти. Ти ж його, сподіваюсь, знаєш?

- Протиблювотне, - від п’яниць смерділо гірше, аніж від зливної ями. А ще ці придурки знали, що я магічка, та все одно полізли до мене.

- Що тут відбувається?

“Ще один актор цієї вистави,” - проскочила думка в моїй голові. Блондинчик у формі охорони міста.

- Та, ось пан вартовий, з дівчиною знайомимося, - відповів “залицяльник”. - Як раз домовились про побачення, а зараз вже йдемо. До побачення.

Поклонившись, негайно зникли за першим поворотом, лише п’яти виблискували. Як не зламали шиї на крижаній бруківці, залишилось загадкою.

- З вами все в порядку? - запитав вартовий.

Я стверджуючи кивнула головою.

- Чого ви ходите вночі самі? А якби ми б не звернули в цей провулок? – до нього щойно приєдналося ще троє у формі.

- Не хочу вас образити, я вам вдячна. Але повірте, я можу за себе постояти, - відповіла, а сама подумала, про те де трупи ховала б.

- Може й так. Але все одно, це небезпечно. Де ви живете?

- Сірий провулок.

- В Торговельному Кварталі?

- Так.

- Ми вас проведемо. То чому ви опинилися на вулиці вночі? - продовжив допит.

Хлопець йшов поруч зі мною, а його партнери на пару кроків позаду, й я чітко відчувала запах звіра, що йшов