Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- Йду з роботи.

- Чого так пізно?

- Вдень я навчаюся в школі магії.

- Зрозуміло. Тобто, ви уявляли себе неперевершеною чаклункою та вирішили, що вуличні бандити вас не бояться?

- Я не вперше йду цією дорогою додому, й поки що нічого не сталося. Сьогодні це прикра випадковість. Та й не така вже я безпорадна. В мене не тільки є магія.

- Пазурі звісно це аргумент. Але вибачте за безтактність, якби ви були в клані, то знали б закони. Але схоже ви покинули його до того, як почали розмовляти. Того не знаєте, про всю відповідальність...

- Вибачте за мою безтактність, - перебила я вартового, - але я ніколи не належала ні до одного клану вашого світу. Того правил ваших не знаю. А от закон свого старого світу добре. Там кожен сам відповідає за своє життя.

- Ви чужинка? - від несподіванки непрошений співрозмовник зупинився та почав добре мене розглядати.

- Так. А тепер вибачте, я поспішаю додому. Наступного разу обіцяю бути більш обачною. До мого дома десять кроків, якщо не проти, далі піду сама. До побачення.

Та не чикаючи доки хлопець оговтається від інформації, поспішила додому.

32.03.157р.

Маг-Рівік

Сьогодні заняття з елементаристики знову проходили на подвір’ї. Зі мною у парі була Улла Яфіт, з раси соліен. Жовтувата шкіра, чорне волосся, та очі наче яєчний жовток. Бідно вдягнена, вона не страждала від надмірної зарозумілості, але гордість мала немалу. Дівчина мені подобалась, саме того ми здружилися та сиділи разом на тих заняттях, на яких був відсутній Філл.

На уроці ми навчалися створювати вогневі кулі, не використовуючи джерело, якими минулих заняттях були свічки. Виходило погано. В Улли, вогонь спалахував та негайно згасав. А в мене іскри "танцювали" на кінчиках пальців, а "зростати" та приймати форму кулі відмовлялися. Це спричинило сміх однокласників, за їхніми словами, не все так просто як здається. Пороте під кінець уроку в мене вийшло створити вогняний батіг, чим налякала магістра Дафстіна.

- Покажіть ще раз, - попросив чоловік, вставши трохи в бік й позаду.

Я сконцентрувалася, іскри застрибали на кінчиках пальців. Потім, стиснувши кулак, різко розтиснула, тим самим утворив батіг. Я спокійно тримала його в руці, а він не спричиняв мені шкоди. Лише залишки снігу з шипінням танули, утворюючи калюжі.

- На сьогодні все. Ви можете бути вільними, - оголосив магістр, - крім вас, пані Ольше. Пройдемо до мого кабінету.

Мені нічого не залишалося, як розвіяти вогонь, піти слідом за викладачем, махнувши Уллі, щоб вона не чекала на мене.

Кабінет був крихітним з великою кипою мотлоху: папки, сувої та книги, лежали в самих несподіваних місцях. Вказавши на єдине вільне крісло, щоб сіла, сам же магістр відкопавши чистий аркуш, чорнила та перо почав писати.

- Ось вам перелік книг та дозвіл на винос їх з бібліотеки на три навчальних дні. Почніть з першої, а далі за списком. Прочитайте ці теми до наступного уроку. Запитаю обов’язково. - Переді мною лягли два аркуші. - А тепер можете бути вільними. І ще, пам’ятайте, будьте обачними з магією поза стін школи. Нам не потрібні зайві руйнування.

Я, погоджуючись, кивнула головою, та схопивши обидва списки, подякувала та поспішила на наступний урок. Книжки на виніс. Гор буде в захваті.

Нещодавно вампір викопав назву руїн, місто мало назву Лумінен. Мені ж з Філліграном залишилось лише знайти інформацію про нього. Але на жаль поки нічого не траплялося. Того Вальдегор почав від неробства все глибше заходити до лісу. Мені це не подобалось, небезпек там вистачало. Сподіваюсь, ці книги змусять його затриматись в будинку на декілька тижнів. Треба лише купити папір, щоб було куди переписувати зміст. Добре що почерк у хлопця чіткий та розбірливий.

34.03.157р.

Маг-Рівік

Сьогодні погода здивувала снігопадом. Мокрим, тому сподіваюсь, що останнім. Бо повітря нагрілося настільки, що залишки снігу на землі почали танути. Знизу. Зверху сніг, а під ним вода. Трохи не туди поставив ногу, та по щиколотку у калюжі. Що ж, принаймні власники магазинів очистили проходи до своїх крамниць. Ось і власник "Меча та Щита" був не надто ледащім, лише калюжа перед дверима була перешкодою. Всередині пахло залізом та олією.

- Добридень! - Привіталась якомога голосніше, оскільки в залі нікого не було, попри розпал робочого дня.

- Доброго дня, - привітався Леорі, вилазячи з-під прилавка.

Що він там робив?

- Не в ту крамницю зайшла, чи просто в гості? - посміхнувшись так широко, що, мабуть, зуби мудрості видно. Якщо у нього є, звичайно.

- Або прийшла туди, куди потрібно, - додала трохи ображено. Наче дівчині не потрібна зброя.

- Не гнівайся. Що саме тебе цікавить?

- Ось такі кінцівки для стріл, або близькі до них, - я виклала на стіл одну з подарованих Террі стріл, як зразок.

- Збираєшся полювати на монстрів? - але, зустрівши мій похмурий погляд, додав, - мовчу, мовчу. Нічого собі! Ельфійська! Таких точно немає. Але є подібні, можу підібрати. Тобі скільки?

- Десятка три повинно вистачити. Ще потрібно,.. - й завагалася. Може, зайти в інший день, коли цього тут не буде?

- Так що ще? Я обіцяю, буду мовчати.

Ну добре.

- Навчальні мечі. П’ять пар.

На обличчі старшого студента відобразилось здивування у суміші з бажанням запитати “нащо?”. Усі емоції на поверхні, навіть емпатія не потрібна.

- А в якій школу тренуєшся? – не стримавшись, запитав хлопець.

- Ні в якій. На домашньому навчанні у друга, - чесно зізналася. Бо якщо не відповім, Леорі лусне від цікавості.

Я не вперше купувала навчальні мечі. Попередні ми вранці зламали на тренуванні. Кожен бив що сили.

- Друг кажеш.

- Так.

- Зачекай трохи, зараз все принесу.

- Добре, - а сама, скориставшись тим що залишилась на самоті, почала роздивлятися справжні мечі, вирішуючи, який краще підійде Вальдегору. Як тільки зійде останній сніг, ми планували невеличкий похід.

- Для дівчат вони не годяться, - оголосив хлопець, повернувшись з товаром.

- Тож я не для себе обираю.

- Для друга. А собі не хочеш?

- В мене вже є.

- Якось покажеш?

Та хоч зараз.

Легким дотиком руки один із мечів, вилучила з браслета. Я не знаю, що більше здивувало хлопця. Той факт, що меч завжди зі мною? Звідки його дістала? Чи сам