Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- Я можу його оглянути? - запитав Леорі, вказуючи на клинок.

- Можна, - та поклала зброю на прилавок.

Хеда хвилин п’ять ретельно вивчав меч. Хиба що без лупи.

- Я ніколи не бачив такого металу. Звідки він? Тільки не кажи, що в Доримі кують такі мечі. В житті не повірю. Місто, звичайно, стоїть на перехресті Шляхів, але навряд в вільному продажу є такі.

Переконав, не скажу. А про Дорим йому, мабуть Віткар розповів. Ці чоловіки пліткують гірше, ніж дівчата.

- А де взяла браслет?

- Він йшов бонусом.

- Бонус за що?

- За .. - та заткнулась. Зрештою, я вирішила не розповсюджувати про те, що я з іншого світу. Ця інформація лише для друзів. – Звідки, звідки й меч. А взагалі, будеш багато знати, хвіст облізе.

Від моєї зухвалої відповіді Леорі вибухнув сміхом.

- Добре, що в мене його немає. А чи можна просто огледіти браслет?

- Вибач, але ні.

- Шкода. Ще якось даси подивитися на твій чудо меч?

- При нагоді. А зараз маю йти, - покидавши кінцівки для стріл в мішечок, та підхопивши навчальні мечі, поспішили покинути крамницю.

03.04.157р.

Маг-Рівік

Сніг розтанув. Майже. Ще трохи залишилось на подвір’ях, де ніхто не ходить. Він брудними купами лежав на землі й нагадував про зиму та її величність. Але як не затягувала пані Зима час свого панування, настав час передати правління свої наступниці. Та вона уперто не хотіла йти, того ночами були ще заморозки. Зима в цьому році затяглася неймовірно довго, що викликало у місцевих жителів підозри, що то потраплянці у цьому винні. Суперечити чи доводити інше не поспішала, хто знає як ті портали жерців працюють. Може й дійсно наша поява винна у зміні погоди. А ще снігу було вдосталь в Лісі, що заважало нашим планам, по його обстеженню.

Дверний дзвін привернув мою та пана Пієра увагу.

- Доброго ранку, - привітався чоловік. Гарний, високий, стрункий, широкоплечий. На обличчі легка щетина, а темне волосся трохи скуйовджене. Ідеально підходить для жіночого роману.

- Санрей! Давно вас не було видно! Де були? Чим займались? - Власник крамниці був у захваті від відвідувача.

- Був у Мілет-Дуні. Щойно повернувся. Зі своїми учнями проходили практику. А я дивлюся, у вас цілий квітковий сад. Познайомите?

- Це Ятаар, віднедавна працює у крамниці у вихідні дні. Також майбутня чаклунка, навчається в школі.

- Дуже приємно познайомитися. Я Санрей Наос. Бойовий маг. А ви вже вирішили, що будете робити по закінченню навчання?

- Так.

- Ким же? Хоча зачекайте, дозвольте мені здогадатися. Травник? Ні. Побутовий чи природник? Теж ні. Цілитель? Ні. Тоді я здаюсь.

- Артефактор, - відповіла я чесно, бо пан Прієр знав про мої плани. Таємниці з цього не робила.

- Сміливо. Дуже сміливо, треба сказати. Ще напевно, більше, ніж коли дівчина мріє стати бойовим магом. Але ми відволіклись. А в мене сьогодні, на жаль, дуже мало часу. Пан Мепркін, я хочу, щоб ви подивилися на кілька артефактів, які я приніс.

- Звичайно. Прошу пройти до майстерні. Ята, крамниця на тобі.

- Я за нею догляну, - запевнила, намагаючись заспокоїти шалений ритм серця.

Що це зі мною? Чи пан маг намагався застосувати до мене якусь магію? Але як зрозуміти, яку саме та протистояти їй?

Впоравшись з собою, я заспокоїлася та почала аналізувати ситуацію. Дар емпатії вказував лише на інтерес, та нічого більше. Але щось мені в ньому не подобалось. Раптом згадала. Це з ним, з Наосом, в “Ведмедику” лаявся магістр Ванлір. Ось коли я бачила цього чоловіка та перехопила хвилю неприязні. То може це ставлення упередження не моє?

- Я повернусь дня за два, - чоловіки поверталися до крамниці, а з ним й відчуття огиди.

- Запевняю, до цього часу все буде готово.

- Чудово. Рад був познайомитися. До побачення.

- До побачення. Приходьте ще, - видавивши посмішку, побажала я, як і кожному клієнту.

- Який талановитий маг. Який талановитий. Раніше часто ходив у Вільні Землі на рейди. Зараз оселився й займається приватною практикою. Учнів взяв. До речі, досі не одружений, - нахвалював замовника аретфактор, при цьому хитро підморгував. Мовляв, ти диви який кавалер.

Я ж з ввічливості, скромно посміхнулася та не стала нічого коментувати, бо цей Санрей здавався мені слизьким змієм. Та ще й намагався накласти на мене якесь заклинання. Я згадала це почуття. Дуже схоже коли мене намагалися приспати.

06.04.157р.

Маг-Рівік

Сьогодні нарешті вдалося створити вогняну кулю. Що правда, вона мала неправильну структуру, та коли потрапляла до мішені вибухала, замість того, щоб просто підпалити її. Але в мене це вийшло, чим викликала похвалу та рекомендації в бойові маги від магістра Дафстіна. Бойовим магом ставати не збиралася, всі про це знали. Але деякі учні, які точно мітили в бойовики, скрипіли зуби та кидали злі погляди в мій напрямок. Ха. Вони ще не знали про мої експерименти з артефактами.

Після прочитання декілька книжок по артефактах, мене відвідала думка про створення декілька самостійно. Так би мовити, вигадати нові, на фундаменті старих. Це означало, що такі артефакти давно винайдені та використовуються. Але новий підхід до створення та таємниця їх дезактивації - ключ до успіху.

Того, зараз у лабораторії в Лісового Будинку, чекали заготівлі вогненних артефактів із відстроченої дії та дистанційної активації. Ось! Вальдегору дуже сподобалася ідея, він активно допомагав у цьому.

А на уроках мені тепер доведеться самостійно вивчати вогненний щит, бо однокласники вже давно йшли вперед.

- Пані Ольше, затримайтесь будь ласка, - попросив магістр, й коли залишились на одинці, попросив, - покажіть мені свою кулю. Але, дуже прошу, не відпускайте її.

Іскри на пальцях. Стискаю кулак, великим пальцем всередині. Повільно розтискую при цьому не відпускаючи великого пальця, який є серцевиною вибухової кулі. Я знову з захопленням спостерігаю вогонь, що обертаючись по колу, тримав форму.

- Вперше стикаюся з чимось подібним, - чесно зізнався вчитель. - Та що там. Я навіть відтворити не зможу. А жаль. Нашим бойовикам було б дуже корисно. Так легко та швидко. Що ж. Більше вас не затримую. Пам’ятайте, у вас є лише місяць, щоб опанувати заклинанням вогненного щита. В наступному переходимо до води.

- Я наздожену, - запевнила та побігла на наступну лекцію.

***

Магістр Шиппер також попросив продемонструвати мою диво-кулю. Мені не важко,