Читати книгу - "Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей"

Вона кидає мені в голову вазон з квітами, я увертаюсь, і вазон розбиває вщент дорогущий плазмовий телевізор на стіні, потім хапає довгий кухонний ніж і кидається на мене. Я боронюся стільцем, вибиваю ніж із рук, роблю їй підсічку, від якої Анжела падає на сраку і намагається поцілити мені в пах ногою.

– Мать твоя сука, а дєті виблядкі! Урод! Урод! Урод! Отєц чмо, а братік уйобіще! Я єбала всю твою семью! Будьтє ви прокляти, ісчадія ада!!!

Сил для контролю емоцій майже не лишається. Зараз може трапитися непоправне. Андрійчикова металева ключка для гольфа, притулена до комина, трапляється мені на очі. Я хапаюся за неї і від безпорадної люті починаю гатити по меблях, по підвіконнях, по вазонах із квітами. А вона звивається на підлозі й, роззявивши пащеку, скажено і несамовито регоче:

– Я єбала тєбя! Я єбала твою мать! Я єбала всю твою сємью!

Вибачте, діти! Але я хочу, щоб ви знали правду. Я пішов тоді з дому, аби не вбити вашу матір. Вона й сама не знала, наскільки близькою тоді була від смерті. Я зберіг її для вас, поринувши у самотність і розпач.

І трапилося це 14 жовтня 2012 року. Якраз на Покрову. Коли Іванчику ледь виповнилося півроку.

Пісня дванадцята

Убий у собі москаля

(відео – Ютуб за тегом: Орест Лютий «Убий у собі москаля»)

Колишній міністр внутрішніх справ за часів Януковича, нині злочинець і втікач Захарченко, в одній зі своїх публічних заяв напередодні проведення антитерористичної операції у лютому 2014 року заявив, що революція готувалася принаймні з 2012 року. Як завжди, бреше, падло. Художники і митці знали про її прихід набагато раніше. Відчували, ретранслювали у соціум художні образи та ідеї, що наче лакмусовий папірець бралися фіолетом в отруйному повітрі кримінально-олігархічної держави.

Сем творив портрети жлобів-депутатів, малоросів-шароварників, та писав свій «Щоденник україножера». Бурмиленко втілив у життя серію революційних анархоплакатів, що ширилися Інтернетом та набивалися на майки тисячами. Сергій Коляда малював кульковою ручкою свої похмурі «Троєщинські хроніки», ніби передбачаючи навалу «тітушок» у наше революційне майбуття. А Манекен ще наприкінці 2012 року видав серію робіт «Викликай бога революції», де майже з пророчою прозорливістю передав на полотнах усі події листопада 2013 – лютого 2014 років.

З мого боку Союз Вольних Художників отримував всебічну фінансову та організаційну підтримку.

На початку справи я чесно пішов до кількох потенційних україноцентричних меценатів із проханням про фінансову допомогу, але всі були переконані в абсолютній безперспективності боротьби, бо «янучари» прийшли всерйоз і надовго. Вихід був один – продовжувати прикидатися лояльним до влади і брати замовлення на організацію і проведення приватних, корпоративних та інших публічних заходів, а гроші вкидати у напівлегальну мистецьку діяльність. Усі можливі кошти відразу ж перенаправлялися у нові проекти, каталоги, книги, виставки. Я не купував собі нічого, крім нехитрої їжі та бензину, і був би абсолютно щасливий, якби дружина не перешкоджала бачитися з дітьми – адже, на її думку, татко перетворився на вурдалака. Вона так і казала їм: «Вашого батька зжерли демони і забрали на Місяць!»

В Ютубі кліпи Ореста Лютого набирали сотні тисяч переглядів. Почалися активні гастролі. Колишні замовники з Донецька, Харкова, Одеси, Дніпропетровська та й Києва замовкли навіки. Трохи рятував Львів. Виступи у клубах за копійки, порівняно з моїми шоу-бізнесовими гонорарами, – зовсім не компенсували витрати на проект. Але ж яке, досі незнане, задоволення! Ти робиш і кажеш те, що рветься з твого серця, а не те, що написано у твоєму сценарії. Ти живеш від концерту до концерту, бо тільки там ти справжній. Дякую всім, хто підтримав нас у ту пору. Без вашої підтримки було б дуже зле.

Нам погрожували вбивством, відриванням яєць, закопуванням у землю, звинувачували в нацизмі, жидівстві й педерастії, а також одночасному запроданстві російському ФСБ і Держдепу США. Нам заважали, нас зневажали. Над нами сміялися, нами гордували. Нам підкидали під двері дохлих пацюків та відрізані собачі голови. Нас боялися. Нас мали ні за ніщо. Але ми воювали, як могли.

У вересні 2012 року у Львові на Форумі видавців презентовано роман «Доба. Сповідь молодого бандерівця» і перший альбом Ореста Лютого «Лагідна українізація». В березні 2013-го у видавництві «Остання барикада» вийшла повість «Смерть малороса» – мій найрадикальніший твір. Сюжет простий: чорти у неприродний спосіб пляшкою від безалкогольного пива ґвалтують письменника-малороса, дуже схожого на Олеся Бузину.

В червні 2013 року на опозиційному каналі ТВІ побачили світ перші випуски анархо-кабаре «Зелена лампа», вкрай провокативної, як для українського телебачення, культурологічної програми, що відразу стала культовою. І нарешті, в рамках ювілейного, 20-го Форуму видавців ми разом із митцями СВХ презентували великий мистецький альманах «Жлобологія» разом із живою інсталяцією «Жлобопарк. Звіро-люди» (гопнік звичайний і тітушка-антифашист в одній клітці), за який нас – уже всіх разом – оголосили «внукамі дєдушкі Гєббєльса».

Безумовним мистецьким апофеозом діяльності СВХ став проект «Жлоб-Арт». Така собі спроба мистецького аналізу антропологічного та соціально-культурологічного феномена жлобства, який поглинув країну. Місце героя в сучасних українських реаліях зайняв тотальний антигерой. Його ми і досліджували.

Ось він – у залі Верховної Ради голосує чужими картками, ось мчить на своєму «Бентлі» на червоне світло, збиває на смерть людину і за два тижні виходить із СІЗО, ось він у «Світських хроніках» хизується годинником за 100 тисяч, а його дружина – сукнею, сумочкою та взуттям «Луї Віттон» приблизно такої ж вартості, ось він на концерті Поплавського, а ось обнімається з Йосипом Кобзоном, ось він рулить літаком, а ось – на програмі Яна Табачніка

«Україну мають таланти» виконує «Мурку» на роялі. З нього беруть приклад на всіх рівнях. Його наслідують і копіюють. На нього мріють бути схожими всі – від водіїв маршруток до чиновників середньої ланки. Його дружині заздрять усі повії, не виключаючи повій з Окружної, та всі домогосподарки й учасниці талант-шоу. Цинізм і вседозволеність, відсутність будь-яких моральних принципів, що вже казати про елементарну совість і честь. Уся країна, усе суспільство гниє і смердить, як свіжа вигрібна яма, повна жирних, тлустих черв’яків.

«Це мине! Це обов’язково мине, бо довго так тривати не може. Буде революція, соціальний вибух… Буде щось…» – так кажуть