Читати книгу - "Борислав смiється"

i дешевшою вiд бориславської! Тож не диво, що головна вага бориславського промислу мусила з нафти перевалитись на вiск. Жиди кинулись розбирати плиткi ями i слiдити за тими жилами, котрi полишались давнiше; вiд головних прямових шахтiв почали брати склеснi, боковi штольнi, простi i крутi, як до потреби. Почали також запускатися далi вглиб; що вперед найглибшi ями були 30–50 сажнiв, тепер пiшли до 80 — 100 сажнiв; чим далi вглиб, тим поклади воску ставали грубшi, жили ставали багатшi та видатнiшi. Одне тiльки закарало бориславських тузiв — се дорогiтня очистки того воску; його дестиляцiя при дiйствi квасу сiркового i другi процеси, потрiбнi для вироблення з тої жовтої, землянистої маси бiлого парафiнового воску, коштували багато; цiна парафiну, хоть значно висока, не могла-таки приносити фабрикантам великих i швидких зискiв. Аж ось у тiй потребi, мов помiчний ангел з неба, являється вигадливий бельгiєць iз своєю винахiдкоюi Вироблювання церезину, — пише вiн у своїм оголошеннi, — стоїтиме дешевше, нiж вироблювання чистого парафiну. Далi церезин має запевнений вiдбут в Росiю. А ще винахiдник — бельгiєць! А бельгiйцi, звiсно, народ статечний, дiльний, на котрого можна спуститися, — не те що вiтрогони французи або швiндлери нiмцi! Значиться, зиск i швидкий, i великий, i певний!

I Герман, i Леон, прочитавши Ван-Гехтове обвiщення, сейчас написали до своїх агентiв, щоб старалися розпiзнати се дiло, розвiдатись о условини, i обiцяли в разi корисних видiв самi приїхати до Вiдня i довершити торгу. Та тiльки ж агентом Германа був якийсь солiдний нiмець-гешефтсман, що хоть лупив з Германа добрi грошi, зате вже i вмiв походити коло його дiл у Вiднi. Вiн, одержавши Германове припоручення, пiшов з ним прямо до Ван-Гехта, розпитав його о условини, поторгувався дещо i, випросивши у нього, що задержить в тайнi їх вступну умову, обiцяв йому, що найдалi за тиждень, за два приїде й сам предприємець i довершить з ним згоди. При тiм агент запевнив Ван-Гехтовi, що Герман чоловiк солiдний i грунтовний i, роблячи з ним згоду, вiн може бути певний свого. Звiсна рiч, агент згори старався вибити з голови Ван-Гехтовi гадки про будущий мiльйон, але все-таки впевняв його, що на пiвмiльйона може мати надiю i що його припоручник краще, нiж хто другий, здужає сповнити ту надiю. Ван-Гехт, хоть i з жалем в серцi, пристав на все: нехай i пiвмiльйона, то все ж i се красний маєток, о якiм вiн колись i снити не мiг. Агент ще раз налiг на те, щоб Ван-Гехт задержав в тайнi їх угоду, а бельгiєць, не догадуючись, о що тамтому ходить, пристав i на те. Швидко вiдтак агент зателеграфував Германовi, як стоїть дiло, i просив його якнайшвидше приїздити до Вiдня для довершення угоди з Ван-Гехтом. Ми бачили вже, в якiм настрої духу i серед яких обставин застала його тота телеграма.

Але тим часом i агент Леона Гаммершляга не спав. То був проворний, хитрий вiденський жидок, знакомий Леоновi вже вiддавна. Вiн за невеличку плату служив йому агентом, бо Леон, як i всi так званi нiмецькi жиди^-лiберали, хоть любив поверховно перед людьми яснiти та блищати, зате в скритостi, в приватних дiлах нiколи не мiг позбутися властивої купецько-жидiвської скнаростi та брудноти. Тож вiн волiв держати й леда якого паршивенького агента, щоб тiльки менше йому платити. Правда, агент той умiв досi завсiгдн хитромудро уладжувати Леоновi дiла, «за його рукою» велося Леоновi, i вiн уже кiлька разiв посилав йому надзвичайнi додатки на знак свого признання. От той-то агент i сим разом уладив се важне дiло на велику радiсть Леона. Своїм звичаєм, вiн не брався до дiла просто, як нiмець, але колесив, крутився, нюхав, провiдував через десятi руки. Аж ось розiйшовся слух, що Ван-Гехт ставить нечувано високi жадання. Сам нiмець, агент Германа, розповiдав у крузi своїх товаришiв, що ходив до бельгiйця (замовчуючи, в чиїм дiлi) i що той поставив такi условини: що приймив би ся керувати фабрикою церезину, коли предприємець запевнить йому семилiтню безпереривну службу i 5000 ринських плати на тиждень, та й ще в двох послiднiх роках 5 % дивiденду з чистого зиску вiд проданого церезину. Такi важкi условини мусили, певно, налякати кождого; Леоновому агентовi вiдпала й охота йти до Ван-Гехта. Але вiн пронюхав iншу стежку в горох. Перед кiлькома днями, iменно по умовi з нiмцем, Ван-Гехт замкнув свою лабораторiю, стараючись спродати її, вiдправив також свого помiчника, Шеффеля, котрий тепер, без мiсця i зарiбку, жив при однiй з тiсних вуличок вiденського Vorstadt-y.[1] До того-то Шеффеля й пiшов Леонiв агент i почав випитувати та вибадувати його. Вiн дiзнався, що Шеффель знає докладно секрет фабрикацiї церезину, зумiв би уладити вiдповiднi кiтли i прилади, одним словом, зумiв би вести фабрику. Правда, Шеффель, чоловiк бiдний, несмiлий i совiсливий, був би наразi вiдтрутив кождого, хто би йому був сказав: ходи сюди i фабрикуй церезин! Але хитрий жидок не скасав йому сього, но зато сейчас по розмовi з Шеффелем написав лист до Леона, щоб приїздив, бо хоть Ван-Гехт i ставить дуже високi жадання, то прецiнь з iншого боку чень ся справа дасться далеко кориснiше i легше уладити.

А поки що жидок-агент прийнявся обробляти Шеффеля на своє копито. Вiн заприязнився з ним при пивi, заходив кiлька разiв до його хати i приглянувся його бiдному життю. Шеффель жалувався йому на своє убожество, на недостачу зарiбку, а жидок, мов наперекiр, розводив перед ним широкi, блискучi картини зискiв, маєтку та достатку, натякаючи чимраз виразнiше, що i для нього зовсiм не запертi брами до того золотого раю. Бiдний Шеффель зiтхав i знов починав розводити свої жалi. Щоб його лiпше прив'язати, жидок кiлька разiв делiкатно випозичував йому невеликi суми грошей, раз у раз обiцюючи, що постарається для нього о мiсце, та й то о таке корисне, що буде його, певно, повiк дякувати. Шеффель недовiрливо хитав головою, але жидок так уперто товк своє, що бiдака звiльна немов туманiв, немов безвладно давався уносити течiї блискучих жидкових обiцянок. Досить того, що до приїзду Леона Шеффель уже був майже чисто приспособлений до того, що з ним задумав агент.

Леон причвалав до Вiдня, не знаючи, як його агент думає уладити справу. А коли почув його думку, то зразу немов звергся. Але- се не був опiр; попри довшiй бесiдi з агентом вiн пристав на все i казав йому привести Шеффеля до свого готелю. Тут по недовгiй боротьбi, пертий, з одного боку, нуждою свого теперiшнього