Читати книгу - "Старша Едда. Епос"

17

«Рушить то Сіґурд

на моредеревах[431],

нас вітер несе

до нашої смерти,

високі вали

б'ють у в облавки,

тонуть хвиль скакуни,

а хто нас питає?»

Чоловік мовив:

18

«Хнікаром звався,

коли юний Вьольсунґ

радував круків

і битви давав;

звіть мене нині

Дідом-на-Скелі,

Фенґом чи Фйольніром[432];

рушив би з вами».

Вони причалили до узбрежжя, старий зійшов на облавок і буря вщухла. Сіґурд мовив:

19

«Скажи мені, Хнікаре,

все відаєш ти

про богів і людей:

якщо бути битві,

які то знамення

щасливі для виру мечів[433]?»

Хнікар мовив:

20

«Прикмет є багато,

людям відомих,

щасливих для виру мечів;

добре вождеві

крука смолястого

мати супутником.

21

Інша прикмета,

коли ти виходиш

з хати на шлях,

як двох ти побачиш

мужів при дорозі,

спраглих до слави.

22

Є ще і третя —

почути виття

вовка під ясенем;

щастя набуде,

як першим побачиш

наближення київ шолома[434].

23

Людям не варто

в бій вирушати

проти заходу

посестри Місяця[435],

той переможе,

у кого зір добрий,

чиї мечоносці

шикуються клином.

24

Удачі не буде,

коли оступився,

на бій ідучи,

чи діси[436] недобрі

обабіч тя стануть —

отримаєш рану.

25

Умитий, причесаний

хай буде кожен,

і ситий зрання,

бо нам невідомо,

де стрінемо вечір;

честь бережи від наруги».

Сіґурд мав велику битву з Люнґві Хундінґсоном і братами його. Там загинув Люнґві й три його брати. Після битви Реґін мовив:

26 «Кривавого нині

врізав орла[437]

гострим мечем

у спину Сіґмунда вбивці

шолома володар,

як ніхто, він сміливий,

він землю скривавив

і радував круків».

Сіґурд повернувся до Х'яльпрека. Тоді Реґін став намовляти Сіґурда вбити Фафніра.

Промови Фафніра

Сіґурд і Реґін піднялися на Ґнітахейд і знайшли лігво Фафніра. Він саме повз до водопою. Тоді Сіґурд зробив велику яму на його шляху і туди заліз. І коли Фафнір повз від свого золота, то вивергав отруту, що капала Сіґурдові на голову. Коли Фафнір проповзав понад ямою, Сіґурд прохромив його мечем до самого серця. Фафнір здригався і тремтів з голови до хвоста. Сіґурд видерся з ями, і вони побачили один одного. Фафнір мовив:

1

«Юначе, юначе,

хто тебе породив,

мужа якого ти син,

ти, який Фафніра

вразив мечем?

Застряг коло серця клинок».

Сіґурд приховав своє ім'я, бо в давнину вірили, що слово вмирущого має велику міць і може сильно зашкодити тому, хто відкриє своє ймення. Він мовив:

2

«Шляхетним оленем звуся[438],

жити судилось мені

без матері сином,

і батька не маю,

як інші сини;

завжди я самотній[439]».

Фафнір мовив:

3

«Чи відаєш ти, якщо батька не маєш,

як інші сини,

звідки на світі з'явився?»

Сіґурд мовив:

4

«Мій рід, я гадаю,

тобі невідомий,

і сам я — так само;

я Сіґурдом звуся,

а Сіґмунд — мій батько,

і збройно тебе я здолав[440]».

Фафнір мовив:

5

«Що привело тебе?

Чом зажадав ти

віку мені вкоротити?

Сяйноокий юначе,

родич ти славного батька;

з дитинства ти вправний».

Сіґурд мовив:

6

«Відвага мене привела,

рука помогла мені

й гострий мій меч;

хоробрим не буде

той перед смертю,

хто змалечку кволий».

Фафнір мовив:

7

«Гадаю, коли б ти зростав

на грудях у друзів,

як муж би ти бився;

з народження був ти

холоп і невільник,

і б'єшся, мов раб[441]».

Сіґурд мовив:

8

«Чом брешеш ти, Фафніре,

що далеко я

від спадку вітця;

я не холоп,

хоч був у полоні;

ти бачиш, я вільно живу».

Фафнір мовив:

9

«Облудні слова

досі ти чув,

тепер скажу правду:

злото дзвінке,

скарб красносяйний

загибель тобі заподіє».

Сіґурд мовив:

10

«Майном володіти

кожен воліє

до певного дня;

бо всякій людині

має прийти

час вирушати до мертвих».

Фафнір мовив:

11

«Норни ти присуд

на мисі одержиш[442]

і дурня недолю;

у хвилях потонеш,

пливучи проти вітру;

все гибель віщує».

Сіґурд мовив:

12

«Скажи мені, Фафніре,

з усіх ти мудріший

і знаєш багато:

котрі із норн

жінкам помагають

родити дітей[443]?»

Фафнір мовив:

13

«Сильно різняться

скажу я, ті норни,

за родом і племенем;

ті — з роду асів,

ті — з роду альвів,

а деякі — Дваліна дочки[444]».

Сіґурд мовив:

14

«Скажи мені, Фафніре,

з усіх ти мудріший

і знаєш багато:

як зветься острів,

де аси і Сурт

змішають вологу мечів[445]?»

Фафнір мовив:

15

«Оскопнір він зветься,

богам там судилося

Списами грати[446];

Більрьост[447] завалився,

коли вони рушили мостом,

і плавають коні у крові.

16

Жах-шолом[448]

ношу я відтоді,

як ліг на скарбах;

себе найсильнішим

з усіх я вважав,

хоч би кого я зустрів».

Сіґурд мовив:

17

«Жах-шолом

жодного не вбереже

у герці звитяжних;

кожен побачити може,

що серед сміливих

не він — найміцніший».

Фафнір мовив:

18

«Отрутою дихав я,

лігши на спадку

великому батька мого».

Сіґурд мовив:

19

«Сяючий змію,

ти сильного шуму накоїв

і дух мав твердий;

ненавидів надто

людських ти синів,

бо шолома цього ти мав».

Фафнір мовив:

20

«Тобі нині раджу, Сіґурде,

послухай пораду,

додому ти їдь;

злото дзвінке,

скарб красносяйний

загибель тобі заподіє».

Сіґурд мовив:

21

«Ти раду порадив,

але я поїду

до золота в лігві,

а ти лежи, Фафніре,

в муках смертельних,

тут смерть тебе візьме».

Фафнір мовив:

22

«Мене зрадив Реґін,

тебе він теж зрадить,

обом нам він смерть заподіє;

жити недовго, гадаю,

лишилось Фафніру;

нині зустрів я сильнішого».

Реґін тримався подалі, коли Сіґурд убив Фафніра, і прибув згодом, коли Сіґурд витирав кров з меча. Реґін мовив:

23

«Шануйся ти, Сіґурде,

з Фафніром в борні

ти перемогу одержав;

з усіх тих людей,

що землю топтали,

тебе я назву найславнішим».

Сіґурд мовив:

24

«Чи можна пізнати,

як зійдуться разом

сини переможних,

котрий з усіх найславніший?

Багато є хвацьких,

що меч не червонили

в грудях у інших».

Реґін мовив:

25

«Радій нині, Сіґурде,

тішишся ти,

травою Ґрам треш;

брат мій

тобою убитий,

я теж