Читати книгу - "Поєдинок з абвером"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І розвідники «допомогли», щоб використати зрадницю в своїх цілях.
Як тільки землю огорнули сутінки, добрі люди разом з Дикань рушили в дорогу. Вони вели її далі й далі, передаючи з рук у руки. Нарешті, холодного світанку дісталися до місця в горах, де чекали два хлопці з автоматами.
— Маєте при собі зброю? — запитав один з них по-українському і показав на свій автомат.
— Ні, не маю, — відповіла й усміхнулася.
— Ви знаєте українську? — перепитав хлопець.
— Це мой рідна мова. Я з Полтаващини. Ви, бачу, теж українець?
Боєць не відповів, став прощатися з провідниками» Тоді запропонував жінці:
— Ходімо, але ступайте так, щоб за нами на снігу лишився один слід.
І вони рушили до гірського схилу. Незабаром натрапили на занедбаний туристський будиночок, наказали супутниці чекати, а самі кудись зникли…
За годину з’явилося двоє інших людей. Жінка схвильовано запитала:
— Хто ви?
— Ми ті, кого шукаєте, — мовив Олевський. — А ви хто?
— Якщо вик партизани, то ведіть мене до свого командира.
— А може, я і є командир? — пильно глянув Олевський.
— Ви не той командир, який мені потрібен. Морський не так виглядає.
— Ви його знаєте? Десь зустрічалися з ним?
— Ні, не зустрічалась. Але певна, що ви — не Морський.
— Чому вам потрібен саме Морський, а не хтось інший?
— Про це я можу розповісти лише йому особисто, — з прикрістю в голосі сказала жінка. — Зрештою справа, з якою я прийшла, стосується лише Морського. Тому я мушу бачити командира загону.
«Видно, це та «Красуня», про яку повідомляв «Сокіл», — вирішив Олевський і, щоб викликати жінку на відвертість, відкрився:
— Я начальник контррозвідки партизанського загси ну, яким керує потрібний вам Морський. Можете довірити мені все те, що хочете сказати йому особисто.
Жінка зовсім розхвилювалася.
— Робіть зі мною, що хочете, але я нічого вам не скажу. Відкриюсь лише тому, чиє фото надруковано ось тут, — і вона показала газету з фотографією Морського,
Розмова не давала бажаних наслідків. Жінка вперто наполягала на зустрічі з Морським, і Олевський через свого вістового доповів командирові про дивну поведінку прибулої.
Згодом в будиночок, розташований неподалік бази загону, зайшли Морський і Григор’єв. Привіталися з Олевським.
— Ця красуня хотіла зі мною зустрітися? — запитав Морський, трохи мружачись.
Від слова «красуня» незнайомка здригнулась і пронизала командира поглядом блакитних, гарних очей. Потім зиркнула на фото в газеті, що вийняла з кишені, підступилася до Морського й побачила характерну прикмету — довгастий шрам на правій щоці й підборідді.
— Ось він, мій рятівник! — ледь чутно прошепотіла жінка. Її худі плечі затремтіли.
— Чого ви плачете? — запитав Морський.
— Від радості, що вирвалась з неволі, добралася сюди і, нарешті, зможу відвернути від вас смертельну небезпеку. Але це велика таємниця, і довірити її можу тільки вам.
— Заспокойтесь, будь ласка, і розповідайте при всіх. Це — мої найближчі помічники і жодних таємниць від них я не маю.
Жінка перестала плакати, витерла сльози, уважно глянула на присутніх.
— Я не «Красуня» і не Дикань. Моє справжнє прізвище Нечипорук Ганна, — вона зітхнула й тремтячими пальцями заходилась витягувати нитку з вилоги своєї сукні. Відпорола закладку, дістала відтіля невеличку пластмасову трубочку, обережно вийняла з неї іншу, мініатюрну, й поклала на стіл.
— Тут отрута, — продовжувала Ганна. — За наказом фашистського полковника я повинна була отруїти вас…
Вона довго ридала, мабуть, подумки, картаючи себе за ту хвилинну слабість, якій піддалася, сказавши ворогові «так», хоча могла сказати «ні». Сказати, і гордо вмерти.
— Я знаю, що вчинила підло, давши згоду на такий страшний злочин, — Ганна затисла пальцями горло. — Та повірте, я погодилась на такий крок, щоб скористатись єдиним шансом і вирватись з фашистських пазурів, вийти на волю. Лише так я могла врятувати життя і собі, і вам. Адже поліція безпеки доручила б убивство комусь іншому… Тепер робіть зі мною, що хочете, але благаю, хай моє щире зізнання залишиться в таємниці, інакше обірветься життя мого чоловіка… — І жінка знову гірко заплакала.
Приголомшені несподіваним ходом розмови, розвідники якийсь час не могли обрати потрібної лінії поведінки.
— Ну, що ж, — порушуючи мовчання, звернувся до Ганни Морський. — Мені залишається подякувати вам за щирість і запевнити, що ми збережемо в таємниці ваш вчинок. Зробимо все, щоб врятувати життя вам і вашому чоловікові. А тепер розкажіть, будь ласка, докладніше про себе та про все, що зв’язане з завдань ням поліції безпеки.
Жінка витерла заплакані очі й почала розповідь…
ОСОБЛИВА ПРИКМЕТАКомісар загону Григор’єв з юнацьких років був вихованцем 59-го кавалерійського полку 44-ї кавдивізії. Закінчив школу молодших командирів, служив взводним бригади корпусу охорони Далекосхідної залізниці, а потім працював у контррозвідувальних органах Червоної Армії. Тож як чекіст мав належний досвід, крім того, відмінну пам’ять.
Тепер та пам’ять не давала заспокоїтись: де бачив партизана Петрова? До Морського той перейшов недавно із з’єднання підполковника Єгорова. То де ж і коли з ним зустрічався? Може, Петров просто схожий на когось, з ким доля свого часу зводила? Але з ким і де саме?..
Якось комісар застав Петрова на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поєдинок з абвером», після закриття браузера.