Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Поєдинок з абвером 📚 - Українською

Читати книгу - "Поєдинок з абвером"

267
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поєдинок з абвером" автора Андрій Купріянович Ткаченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 43
Перейти на сторінку:
продовольчому складі. Той приймав продукти, заготовлені господарчим взводом, і якраз збирався підписати акт. Дістав окуляри, довго витирав носовичком, надягнув і почав голосно читати, чого і скільки приймає, а вуха ворушились… І раптом в уяві комісара постала картина.

Петров — начальник поліції в Ромнах — збирається читати протокол допиту Григор’єва, запідозреного у зв’язках з більшовицьким підпіллям. Ось він виймає з бокової кишені піджака окуляри і протирає їх носовичком. Читає повільно, милуючись своєю дикцією і вуха його ворушаться.

«Але то був Зеленський. Невже він міг опинитися тут, в лісах Словаччини? Може, просто зовнішня схожість? Зеленський… Зеленський… Таке прізвище десь тут уже згадувалось. А чи це не той агент «306», появу якого в загоні давно передбачав розвідник «Сокіл»?

Про свою підозру Григор’єв розповів Морському й Олевському. За Петровим почали стежити, вивчати, перевіряти минуле.

Послали довірену людину в партизанський загін Єгорова. Там відповіли; був Петров у загоні. Прийшов як військовополонений після втечі з німецького табору. Зарекомендував себе непогано, але чомусь виявив бажання воювати разом з Морським і, як стало відомо, самочинно перейшов до нього.

По радіо сповістили НКДБ України. Звідти надійшла відповідь: «Зеленський Петро Євдокимович очолював поліцію в Ромнах на Сумщині. В 1943 році утік з німцями разом з братом Іваном, колишнім учителем, що там же працював спершу слідчим, а потім начальником окружної поліції». НКДБ підтвердив його особливу прикмету.

«Петрова» запросили до штабу.

— Напишіть пояснення, чому ви залишили загін Єгорова, — запропонував начальник штабу. «Петров» насторожено глянув на присутніх — Морського, Григор’єва й Олевського, які стежили за ним під час розмови. Відтак добув з внутрішньої кишені піджака окуляри, дістав картату хусточку, ретельно протер скельця й почав писати. Потім за пропозицією Олевського прочитав написане.

Сумніву не було: його, колишнього начальника поліції, бачив у Ромнах комісар — зовні спокійного, чепурного, насправді ж винахідливого мучителя. І вуха так само ворушаться, коли розмовляє або читає.

— Досить, Зеленський! — суворо обірвав Григор’єв.

З пальців «Петрова» випав олівець, обличчя сполотніло. Проте він враз оволодів собою.

— Чому Зеленський? Моє прізвище Петров.

— Прізвище не «Петров», а Зеленський. Ім’я Петро, по батькові Євдокимович. Ми з вами зустрічалися в Ромнах. Подивіться на мене і пригадайте, як допитували підпільників з текстильної фабрики… «Петровим» вас нарекли в поліції безпеки. Там же вам дали й завдання… Чи, може, я помиляюся?

«Петров»—Зеленський мовчав, розгублено кліпаючи повіками. Потім нервово зіжмакав своє пояснення.

— Що ж, коли ви все знаєте, то моя карта бита.

Розстріляєте?

— Розстріляємо, — підтвердив Морський. — За невинну кров наших людей, яку проливав на Україні, за чорну підлоту зради.

Здавалось, зрадник сприйняв слова командира з пригніченим спокоєм. Та раптом, ніби підкошений, упав на коліна.

— Не губіть, — белькотів, — не губіть, я все розповім… У з’єднанні Єгорова — мій брат. Теж має завдання від німців… Іван ховається під прізвищем Пічугін… Будучи начальником окружної поліції, виявляв і нищив підпільників, брав активну участь в діях карального загону Батюти. Він заслужив смерті. А я тільки керував поліцією в Ромнах, мене за викриття не когось там, а рідного брата пощадіть. Хочете, я сам…

— Виведіть! — гидливо поморщився Морський.

Слідство тривало кілька днів. Вирок трибуналу був суворий, але справедливий: «розстріляти».

…Агенти гестапо «триста шостий» та його брат «триста п’ятий» так і не встигли одержати винагород, які Шаньо Мах обіцяв переказати на їхні рахунки в Дрезденський банк.

ГНІЗДО «ГІВІ»

Якось Світлов, ідучи вночі на важливу бойову операцію зі своєю розвідгрупою із бійців-словаків Юзефа Ямришка, Павла Ковача, Рудольфа Лішка, Яна Шипки та Рудольфа Ключара, завернув у селі Ріезниця з Ямришком до хати словака Куліча. Той дав докладну інформацію про місце розташування підрозділу словацької жандармерії, про виставлені пости.

Минуло кілька днів. Повертаючись з бойового завдання, Світлов знову навідався до Куліча. Господар за» просив до хати всю групу. Розвідники повечеряли, перепочили, підсушили одяг. Дочка Куліча розповіла Світлову, що після тієї ночі, коли він з товаришем сюди заходив, у село непомітно пробралася група есесівці» І влаштувала засідки в хатах попід лісом. Про це їй сказав знайомий жандарм, хлопець з їхнього села. Юний словак, так само, як і вона, ненавидить фашистів, а в жандармерії служить, щоб не послали на Східний фронт.

Доповівши про все Морському, Світлов одержав дозвіл зустрітися з словацьким хлопцем. Той розповів про деяких місцевих мешканців — жандармських прихвоснів, а незабаром став активним помічником розвідників. Роль посередниці між «Нареченим», як прозвав словака Світлов, І розвідниками виконувала сама Зденка.

Якось дівчина принесла повідомлення від «Нареченого»: «Мене і ще двох жандармів (називались прізвища) після розмови з майором СД відряджають у розпорядження капітана жандармерії Гаала, місце перебування якого засекречене».

Донесення зацікавило Морського. Та коли Світлов виїхав до села Ріезниці, щоб зустрітись з «Нареченим» і дати настанови, хлопця вже не застав. Той зник хтозна-куди, навіть не попрощавшись зі Зденкою.

…Невелике словацьке містечко з довгою назвою Моравський Святий Ян, розташоване в гірській долині, нічим не вирізнялося. Навіть під час гітлерівської окупації тут було спокійно.

Та на початку 1944 року Моравський Святий Ян досить часто почали згадувати в таємних документах імперських служб. Сюди за вказівками керівників німецької розвідки збирали всіляких зрадників та буржуазних націоналістів — усіх тих, хто намагався уникнути справедливої кари свого народу.

Саме тут, у Вікулі при Моравському Святому Яні гітлерівська розвідка вважала за доцільне законспірувати свою школу, прикривши її звичайною охоронною — так званою частиною «Гіві».

Ось як охарактеризував це шпигунське кубло радянський розвідник «Сокіл»:

«…У вікульській розвідувальній школі набувають спеціальної підготовки досвідчені агенти таємних фа шистських служб, які діяли ще на території Радянсь кого Союзу, нині визволеній від окупантів. Керує школою майор СД Фрідріх Шеркерт. Помічниками в нього оунівець капітан Похомко і капітан Гендріх Гаал зрадник словацького народу. Вони особисто перевірякш агентів, що прибувають у їхнє

1 ... 28 29 30 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поєдинок з абвером», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поєдинок з абвером"