Читати книгу - "Щит і меч"

Через тиждень після того, як Вайс відправив листівку, він, блукаючи настройкою по ефіру, почув адресовані йому особисто позивні — тоненькі, ледь виразні і такі рідні! Після цього він систематично став одержувати повідомлення з Центру.

Майстерність складати максимально короткі, гранично чіткі повідомлення, окрім літературних здібностей їх автора, як і всяка майстерність, залежить від якості добутих відомостей. Чим цінніший, значиміший зміст повідомлень, тим місткіше він укладається в мінімум слів. Деякі великі відкриття знаменитих розвідників, добуті ціною терпеливої, безстрашної праці, на яку пішли роки, відібрані у власного життя, вкладалися в короткі рядки цифрових знаків.

Подібно до наукового відкриття, до якого — невтомна, багаторічна праця, подвиг, завершений короткою формулою, що можна записати на цигарковій коробці, хоч вона несе революційну зміну цілого напряму якоїсь галузі людського пізнання, — подібно до нього відкриття розвідника, що іноді вміщується на сірниковій коробці, часом впливає на долю держав і народів.

Але як для кожної наукової роботи потрібна сила-силенна фактів, вивчення їх, класифікація, так і в дослідженні розвідника факти — матеріал поступовий, складний аналіз якого приводить до синтезу узагальнення, що дорівнює відкриттю.

В період акліматизації Вайс почував себе як студент-практикант, що твердо зазубрив формули, але тільки на виробництві побачив їхнє втілення в гігантські, могутні механізми, багатогранна дія яких дуже далека від умоглядного уявлення про них, одержаного з підручників.

Можна витратити місяці життя на послідовне вивчення підприємства, щоб встановити його потужність. Але можна по викинутій стружці із заводської лабораторії визначити, на що націлені ці потужності.

Аналіз краплини нового пального або машинного масла може багато сказати про напрям наукових досліджень, що ведуться в країні.

Але щоб встановити цінність факту, його достовірність, треба відрізнити випадкове від закономірного; для цього потрібен крижаний спокій аналітичного розуму, всебічні знання, цілковита відсутність марнославної самовпевненості і відважна здатність у малому розглядіти велике, значне, хоч би яким незначним, дріб'язковим, не вартим уваги здавалося воно на перший погляд.

Систему охорони військової таємниці скрупульозно розробили відділи штабу вермахту, і діяла вона всеосяжно. Ця система увібрала в себе все цінне з досвіду першої світової війни. Рейхсвер досконало відшліфував її.

У свій час держави-переможниці розкинули в Німеччині висококваліфіковану шпигунську сітку на чолі з резидентами, які мали світову славу. Проте рейхсверу вдалося багато чого приховати від їхнього невсипущого ока. Цим він завдячував блискучій системі збереження військової таємниці й добро вимуштруваному особовому складові, що вмів тримати язик за зубами; кожен пам'ятав: всякий промах карається нещадним вироком військового суду, що вмить виконується.

Блискавичний розгром європейських армій і вершина німецької стратегії — удар зненацька по всій лінії Польща — Франція — все це не тільки захоплювало торжеством гітлерівської воєнної машини, її могутності, але й підтверджувало незрівнянні здатності армії, її особового складу зберігати в таємниці бойові накази, підготовку до здійснення їх.

Кожна розбійницька перемога над черговою країною-жертвою вселяла гітлерівському солдатові свідомість переваги німецької нації над європейськими народами, фанатичну віру в. надлюдську здатність Гітлера управляти долею світу, міняти своєю волею течію історії. І навіть маститі генштабісти, які вважали себе особливою кастою, елітою і чванилися своїм військовим родовим аристократизмом, зрештою схилилися перед «генієм» Гітлера, котрий не раз грубо і зневажливо відкидав те, що здавалося їм незаперечним. Гітлер угадав нетерплячу жагу великих держав зробити Німеччину сліпою зброєю в їхніх руках, націлити її для удару по Радянському Союзу. Він спритно експлуатував цей стан речей, шантажував великі держави, шантажував, як найманий вбивця, набиваючи собі все більшу ціну. І він одержав як аванс країни Європи. А потім штрикнув ножем у живіт своїх хазяїв: спершу поранив Францію — майже смертельно, а потім Англію. Підступна політика фашистської держави, втілена в стратегію і тактику німецької армії, вимагала збереження військових таємниць, бо на цьому базувалося багато її успіхів.

Вермахт нагадував хижого плазуна, який довго відлежувався, здавалось, охоплений сонним заціпенінням, у кривавій каші, що лишилася після першої світової війни, але при цьому зажерливо поглинав і життєві ресурси країни, і душі людей. Поступово він вкривався важкою металевою бронею, наїжачувався зброєю, а кожна клітинка його військового організму обростала добре припасованою лускою, призначеною охороняти, приховувати те, що треба було приховати.

Цей досконалий захист забезпечувала гігантська контр-розвідувальна сітка і найсуворіша, безвідмовно діюча дисципліна всього особового складу. Дисципліну, в свою чергу, підтримували страхом жорстокої кари за найменше порушення статутних правил, вони пунктуально передбачали також найменші можливі щілини, крізь які можуть просочитися відомості, що залізно охоронялися.

Всі спроби Вайса завести розмову з армійськими нижчими чинами, проникнути в розташування частин закінчувалися невдачею. Шофери автобази відповідно до наказу Келера не мали права розкривати один одному маршрути своїх поїздок. Окрім усього, машини, за винятком Ціммерманового броньовика, використовувалися лише в межах міста. Але Ціммерман ніколи не говорив про свою роботу, і Йоганн нічого не знав про неї, хіба тільки те, що Ціммерманова машина за добу проходила інколи понад триста кілометрів — це легко можна було перевірити за спідометром. Та хоч яка була непроникна броня, що приховувала передислокацію німецьких частин, Йоганн мусив проникнути крізь неї. І проник. Як і всі великі відкриття, це виявилося напрочуд просто.

Келер останнім часом став так нехтувати Вайсом, що доручив йому вивозити на спеціальний сміттєспалювач за містом паперову макулатуру з різних установ, яка підлягала знищенню.

Перші ж поїздки Вайса на сміттєспалювач дали йому те, чого він так довго й марно шукав. Він розглядав клапті іноземних газет, ілюстрованих журналів, старі накладні, уважно вивчав і класифікував їх.

Неважко було догадатися, що ті чи інші певні клапті газет та ілюстрованих журналів окупованих німцями країн свідчать, що до Польщі прибули німецькі штабні частини, які раніше стояли в цих країнах.

Не гребував Вайс і німецькою продукцією. А клаптиків газет можна було встановити, з яких районів Німеччини прибули в Лодзь німецькі військові частини.

Він вивчав сміття не менш захоплено і натхненно, ніж археолог свої знахідки.

Проте скоро він втратив джерело такої інформації і дуже жалкував за цим, хоч яке мало привабливе воно було: Келер звільнив його від перевезення сміття. Про це Йоганн повідомив у кінці чергового листа-шифровки, де викладав