Читати книгу - "Зорі падають в серпні"

— Веди в кабінет, — запропонував Хелл. — Щось, мабуть, трапилось?

— А сніданок? — спитала Ліззі.

— Потім, потім, — заспокоїв її Хелл і пішов слідом за Хертвігом у будинок.

Стіни, облямовані полірованим горіхом, потемнілі старовинні картини в золотих рамах, килими і овальні люстри — все було якесь таємниче і дихало на Юрія віками. В кабінеті йому перш за все кинувся у вічі широкий і довгий, як плац, письмовий стіл, що нагадував чимось рояль, за ним — важкий приземкуватий сейф. На підлозі ведмежі і тигрячі шкури, на стінах оленячі роги й мисливські рушниці, опудала птахів.

Доки Хертвіг одкривав сейф, Хелл відкинув з вікна штори, і Юрій перед самісіньким будинком побачив озеро. Вітру не було, озеро лежало непорушне, мов велетенське дзеркало, і в ньому відбивалися ліси, гірські вершини і захмарене небо. Вода здавалась темною, як воронь пістоля. Протилежним краєм своїм озеро впиралося у схил гори, покритої лісом, понад берегами воно поросло очеретом та кугою, і білі квітки латаття виразно вимальовувалися над лапатим листям, відбивалися у воді, і через те їх було вдвоє більше.

— А лебеді прилетіли цього року? — спитав Хелл.

— Прилетіли, вони звили гніздо в очереті і тепер рідко плавають, — Хертвіг нарешті вийняв із сейфа якісь папери, розстелив на столі карту і завісив вікно шторою. — Не люблю яскравого світла, — скривився він. — Так от, операція Краба.

Хелл закурив і сів на кінець столу, підставивши стілець Муратову, але той схилився над картою і одразу впізнав контури Чорного моря, Кримського півострова, синю стрічку Дніпра.

— Що це за операція? — спитав він.

Хертвіг оглянувся на двері, потім перевів погляд на Муратова і посміхнувся.

— Не поспішай. Ти її знатимеш краще ніж свої п'ять пальців. Полягає вона в тому, щоб на човні перепливти Чорне море оцим ось маршрутом, — показав він на карті, — обійти Крим, де нас завжди найбільше чекають з моря, пройти мис Тарханкут, Каркінітську затоку, острів Джарилгач і висадитись отут, у Садовську.

— Як це висадитись? Коли? — здивувався Юрій. — Хто ж нас там чекає? Отак просто і висадитись?

— Нас прикордонники завжди ждуть, аякже, — пожартував Хелл. Мружачись від диму, він пильно стежив за обличчям Муратова.

— Висаджуватись треба, вночі, — продовжував Хертвіг, — після дванадцятої години. Ми вибрали час від першої до другої ночі. В цей час в квадраті «350» будуть подаватися сигнали з берега, йти просто на них. На березі ждатиме Кенгуру — наш досвідчений співробітник. Він влаштовує на проживання, на роботу і замітає всі сліди.

— А човен? — спитав Муратов.

— Човен треба втопити за милю від берега, бо після дванадцятої по всьому узбережжю патрулюють прикордонники і можуть його помітити. Та й до берега пливти треба більше під водою. Ви добре вмієте впірнати і плавати? — спитав раптом Хертвіг Муратова.

— Я? — здивувався Муратов. — Так це мені виконувати цю операцію?

— А ви ж що…

— Я? З радістю! Це дуже цікава й дуже складна, небезпечна операція. Я саме такої й хотів.

— Ми вибрали тебе, Шакале, — помахуючи ногами, ліниво протягнув Хелл. — Я давно покладаю на тебе великі надії. І не тільки я. У Федеральному бюро зупинились на твоїй кандидатурі. Як агентові № 1, тобі й підготували саме цю операцію, бо в тебе є всі дані, щоб її виконати. Крім тебе, навряд чи хто зумів би.

Муратов мовчав і всміхався, він навіть трохи зблід.

— Я думаю, що… — він пом'явся і глянув на Хелла, — ви не пошкодуєте, що доручили мені цю операцію.

— Тепер, значить, практично… Що ми маємо робити? — Хертвіг підсунув Муратову топографічну карту, опис Каркінітської і Джарилгацької заток на Чорному морі, лоцманський довідник. — Оце ось забирай і гарненько проглянь. Тепер так. Я вилітаю через дві години, а тобі доведеться летіти вночі. Як у нього з документами? — спитав Хертвіг Хелла.

— Кроунті привезе йому турецьку візу, паспорти, а також гроші. Це буде годині о десятій вечора.

— Літак. подадуть о дванадцятій, — нагадав Хертвіг. — Звідси на аеродром ви не встигнете.

— Та нам і лишатися тут не варто. Ми поїдемо разом з тобою і залишимо Шакала в літньому таборі коледжу.

— Правильно, там до аеродрому година їзди.

— Тепер… Ти ж йому поясни, де ви зустрінетесь в Туреччині.

— Там, де звичайно. В котеджі Дракона. Я попереджу його, потім робитиму свою справу, а Шакал хай їде з аеродрому просто до нього. — Хертвіг схилився над картою. — Дивіться, — звернувся він до Муратова. — Ось шосе із Стамбула в Сіноп… Ви наймаєте на аеродромі таксі і їдете на двісті сімдесятий кілометр. Тут буде дорога вліво, до Босфору. Звертайте на неї і потрапите прямісінько до Дракона. Ясно?

— Ясно, — сказав Муратов.

— Все! Їдемо! — квапив їх Хертвіг, замикаючи сейф. — Поїхали! — Він узяв невеличкий чемоданчик і першим вийшов з кабінету.

Дружина стояла на веранді заплакана й худа, як дівчинка.

— До побачення, моя маленька, — сказав Хертвіг, на ходу обіймаючи її за плечі. — З Азії повернуся і пробуду з тобою кілька місяців, — він лишив її на східцях, вскочив у машину, завів мотор.

— Швидше, швидше, — підганяв він Хелла і Муратова. — Вибач, Ліззі, запізнююсь на аеродром. — Машина крутнулася по подвір'ю, вискочила за браму і помчала в гори. Тільки квітки, зачеплені нею, ще довго гойдалися на тонких своїх ніжках, торкаючись пелюстками чорного асфальту.

Юрій сидів у альпійській сторожці, не запалюючи світла, ждав Кроунті з документами, який мав посигналити йому з дороги, що тяглася під кряжем внизу, і відвезти на аеродром.