Читати книгу - "День Незалежності, Петро Масляк"

- Навіть не буду запитувати, хто це такий, але висловився однозначно розумно. Згоджуюся і благословляю на прогнозуючий аналіз. Ще якісь пропозиції є?

- Немає.

- Ну, тоді прощаємося.

- Хай щастить. До зустрічі, Оксано. - помахав рукою жінці Андрій, підвівшись зі стільця.

- До зустрічі, мій кумире.

- Бувай, Андрію. Можеш не турбуватися: за тобою, крім моїх людей, ніхто не слідкував, - сказав Бенгалуров, проводжаючи Ороса до дверей.

Андрій не поспішаючи вийшов з ресторану і, перейшовши на інший бік набережної, сів на маршрутне таксі, яке прямувало до станції метро «Дружби народів». Там він вийшов і зайшов до супермаркету на розі Басейної. Його барсетка, яку він залишив охороннику в ресторані, виявилася просто напханою пачками грошей у купюрах по 500 гривень.

«Ну й Амір», - посміхнувся про себе Андрій.

Він навантажив цілий візок їжі, поклавши зверху пару пляшок відмінного аргентинського вина.

«Давно забутий смак!» - напевно, не забув би вколоти мене Амір», - подумав відставний снайпер.

З двома величезними пакетами в руках Андрій лобом натиснув дзвінок дверей власної квартири. Відчинив Орест. Підхопив пакети, поніс до кухні.

- Тату, - зойкнула Мар’яна, вискакуючи до передпокою. - Навіщо ж ви накупили стільки всього? У нас же і так проблеми з грошима. - і, притишивши голос, додала. - Я все розповіла Орестові, нічого?

- Нормально, ми ж домовилися. Давай зараз приготуємо вечерю. Вип’ємо пляшку чудового вина, а потім заспіваємо мою улюблену пісню: «Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе. В човні дівчина пісню співає, а козак чує, серденько мре...» - почав співати Андрій експромтом.

- Ви чудово співаєте, - похвалив Андрія Орест. - Це і моя улюблена пісня. Дуже оптимістична: «Як ми любилися, та й розійшлися, тепер навіки зійшлися знов».

- Тільки про справи і різні наші проблеми - ні слова, згода? - промовив Андрій, підносячи вказівного пальця до обличчя. - Після вечері підемо на вулицю, скажімо, у сквер на Басейній, і там поговоримо. - Орос обвів рукою приміщення. - З огляду на ситуацію, що складається, не виключена можливість, що тут у нас повно «жучків».

- Невже все так погано? - схвильовано скинув голову Орест.

- Гірше нікуди.

- Гаразд, - поплескав Орос по плечу молодика і потенційного зятя. - Які пропозиції стосовно меню на сьогоднішню вечерю?

- Давайте віддамо ініціативу в цій справі Мар’яні, - запропонував Орест. - Вона чудово готує і з неабиякою фантазією. Я їй кажу, що це вищий клас ландшафтного дизайну в кулінарній справі. Вона може так смачно оформити звичайний омлет, що він виглядатиме справжнім кулінарним шедевром.

- Мар’яна ще у 9 класі відвідувала курси кулінарної майстерності, - нагадав Орос.

- Але ви, тату, принесли стільки всіляких делікатесів, що без вашої з Орестом допомоги я швидко не впораюся.

- Тоді чіпляємо фартухи і гайда на кухню, - скомандував Андрій. - А Орест тобі на кухні часто допомагає?

- Намагається, - засміялася дівчина. - Він до цієї справи так само спритний, як ведмідь до горобців.

- Я виріс у дитячому будинку без мами, - виправдовувався Орест. - Нікому було вчити.

- Але він здібний учень, - підтримала коханого Мар’яна. - В нього є бажання і фантазія. А в приготуванні їжі це головне. І якщо з цього хоча б чогось одного немає, досягти успіху дуже важко.

- А от я думаю, що головне тут - наявність відповідних інгредієнтів, - засміявся Андрій. - Приміром, якщо м’яса немає, його і не приготуєш. А вам, наприклад, відомо, що найкращими кухарями були не жінки, а чоловіки?

- Я ніколи не стану гарним кухарем, - лукаво зітхнув Орест. - Мені заважають упередженість і технічний тип мислення.

- А як це? - запитав Орос.

- Відчуваю нездоланне бажання розраховувати все до міліграма. А кулінарія - то незбагненна творчість, яка ніяк не вміщується в Прокрустове ложе кимось розроблених схем і прийнятих стереотипів. Доручіть п’ятьом господиням варити борщ з однаково відмірених інгредієнтів, і кожен варіант буде відрізнятися від інших.

- З цим твердженням можна погодитися. Наша мама варить чудові борщі. Але іноді бідкається, що в неї вони чомусь не виходять.

- Хлопці, до справи, - скомандувала Мар’яна. - Ви, тату, кришіть салат, це у вас добре виходить. Знаєш, Оресте, як тато вміє шаткувати капусту? Зараз побачиш. У нас вийде чудовий салат, навіть авокадо є. А ти, любий, будеш мені за асистента.

За годину родина сиділа за столом з чарками аргентинського вина в руках. Мар’яна ледь пригублювала, а чоловіки весело гомоніли з видимою насолодою сьорбаючи потроху напій. Дівчина мовчки переводила погляд сяючих очей з одного чоловіка на другого. Вона в очевидь тішилася з того, що її коханий і її батько так добре порозумілися. Всім своїм єством Мар’яна відчувала: разом ці чоловіки здатні вирішити будь-яку проблему, і їй уже немає чого турбуватися далі.

- А нащо нам кудись йти з дому? - запитав раптом Орест. - Давайте я зараз перевірю квартиру на наявність тих «жучків»? Якщо їх немає, пропоную поговорити тут і не йти на вулицю. Я так наївся, що одна думка про пересування кудись псує мені настрій.

- Але ж для цього необхідно мати спеціальні прилади, - заперечив Орос.

- Тату, Орест привіз із собою стільки всіляких приладів. У нього на лоджії обладнана справжня лабораторія. Я туди навіть виходити боюся.

- Ну що ж, перевіряй, - не дуже впевнено дозволив Андрій.

Коли Орест вийшов з кухні, Андрій почухав потилицю.

- Щось мені не дуже подобаються всі ці таємниці, - звернувся він до доньки. -