Читати книгу - "Наша спільна брехня, Ксана Рейлі"

Я не могла стримувати своєї усмішки. І хоч у мене було багато запитань до Арсена, мій мозок не міг їх нормально сформулювати. Таке враження, ніби він просто вимкнувся. Всю дорогу, що ми їхали до мого дому, я дивилася на Арсена. Невже ми тепер справді разом? Для мене це дивно. Я ж раніше ні з ким не зустрічалася, а тут так швидко все. Ми три місяці не спілкувалися нормально, але один похід в клуб повністю усе змінив. Не впевнена, що якби була тверезою, то наважилася б на такий поцілунок. У той момент мною заволоділа якась невідома мені пристрасть.
Раптом авто зупинилося і я подивилася у вікно. Виявилося, що ми уже приїхали до мого будинку.

— Побачимося завтра, Лі, — сказав Арсен, глянувши на мене.

— Ем, а ти не хочеш провести мене до дверей? — спитала я, дивлячись йому в очі.

— Не думаю, що твоєму татові це сподобається.

— У нього зараз свої справи, тому дома нема нікого.

— І не страшно тобі самій в такому великому будинку?

— Я звикла, хоча інколи мені нудно. То що, поведеш мене?

Арсен кивнув, а тоді вийшов з автомобіля. Я довго розбиралася з поясом безпеки, бо чомусь не могла ніяк відчепити його. З горем пополам мені це вдалося. Я повільно вийшла на вулицю, а у мене знову закрутилася голова. Від цього підкосилися ноги і я ледь не впала. На щастя, Арсен встиг мене впіймати.

— Вибач, — поспішно сказала я. — Ніколи більше не буду так пити.

Він допоміг мені дійти до дверей. Я знайшла у своїй сумочці ключі від будинку, але не могла ніяк відімкнути замок дверей. Арсен зробив це замість мене. Хлопець зайшов у коридор і ввімкнув світло.

— Здається, ти ще більше сп'яніла, — сказав він, дивлячись мені в очі. — Тобі треба поспати.

— Ага, — тихо мовила я.

Я зігнулася, щоб зняти свої черевики, але від цього мені стало погано. Довелося різко випрямитися та глибоко вдихнути. Арсен раптом присів біля моїх ніг та розсунув застібки на моїх черевиках. Коли я стала босими ногами на підлогу, то відчула неабияке полегшення. Все-таки на підборах досить складно ходити та ще й танцювати у клубі.

— Де твоя кімната? — спитав у мене Арсен.

— На другому поверсі, — відповіла я та кивнула на сходи.

— Ходімо, проведу тебе.

Я кивнула і тоді Арсен обережно обійняв мене за талію. Він допоміг мені піднятися сходами. Я декілька разів ледь не впала і мені чомусь стало дуже смішно.

— А може ти залишишся зі мною? — спитала я в Арсена, коли ми зайшли в мою кімнату.

— Думаю, що буде краще, якщо я повернуся додому, — відповів він і ніяково усміхнувся.

— Будь ласочка! Я не хочу тут сама бути, а якщо прийдуть якісь грабіжники чи ще щось?

— Ти ж казала, що тобі не страшно.

— Побудь зі мною, — попросила я та взяла його за руку, — будь ласка.

— Гаразд, — погодився Арсен і видихнув.

Я усміхнулася і потягнулася, щоб поцілувати його. Мені хотілося повторити той поцілунок, що був у клубі. Арсен зупинив мене, а я насупилася та спитала:

— Що таке?

— Ти п'яна, Лілі. Краще лягай спати.

— Уф! Який ти нудний.

Я відійшла від нього та сіла на ліжко. Руками потягнулася до застібки на своїй сукні, але чомусь вона ніяк не піддавалася мені. Я втомлено видихнула і піднялася на ноги.

— Допоможеш мені зняти сукню? — спитала я в Арсена.

Хлопець прочистив горло, а тоді підійшов до мене. Я розвернулася до нього спиною. Арсен з легкістю потягнув бігунок на блискавці вниз. Він ледь доторкнувся своїми холодними пальцями до моєї шкіри, а від цього я здригнулася.
Арсен відійшов від мене та відвернувся, щоб я переодягнулася. Витягнувши свою піжаму з ведмедиками, я швидко переодягнулася. Мені раптом дуже сильно захотілося спати. Я лягла в ліжко, накрившись ковдрою.

— Може, ляжеш біля мене? — тихо сказала я, дивлячись на Арсена.

Він трохи вагався, але потім все ж кивнув та ліг поруч. Я деякий час просто дивилася на нього, а потім усміхнулася та заплющила очі.

— На добраніч, Лі! — ледь чутно прошепотів Арсен.

— І тобі, — мовила я, притулившись до нього.

Я одразу ж заснула, відчуваючи себе по-справжньому щасливою. Це здавалося таким дивним, але чомусь я розуміла, що все правильно. Мені снилося, що я танцювала на сцені. У залі глядачів сидів лише Арсен і він захопливо дивився на мене. Від цього я відчувала якусь гордість за себе. Коли я завершила танцювати, він почав підходити до мене з букетом в руках. Мені так хотілося додивитися цей сон до кінця, але раптом почувся огидний звук будильника. Я поклала свою руку собі на голову та важко застогнала. Ох, як же погано! Коли повільно розплющила очі, то побачила біля себе Арсена, що почав збиратися.

— Ти реальний, чи у мене галюцинації? — трохи здивовано спитала я.

— Я ж тепер твій хлопець, — відповів Арсен. — Невже забула?

— Мій х-х-хто?

— Так і знав, що ти не будеш нічого пам'ятати.

Хлопець трохи роздратовано одягнув свою куртку та похитав головою.

— Почекай! — я різко підняла з ліжка і від цього руху голова закрутилася. — Мені треба хвилинку, щоб я все пригадала.

— У мене нема часу, — буркнув Арсен. — Якщо ти не забула, то нам сьогодні треба до школи.

Я почала згадувати весь вчорашній день. Ми з Вітою пішли до клубу. Там я зустрілася з Арсеном і ми поцілувалися. Потім ми разом танцювали, а тоді він підвіз мене додому. Я ж попросила його залишитися зі мною.

— Я згадала! — швидко сказала я та стала перед Арсеном. — Так-так, ти тепер мій хлопець, а я... Гм, ти нічого не казав за те, хто я тобі.

— Якщо я твій хлопець, то логічно, що ти — моя дівчина.

— Це так незвично. Я ж раніше ні з ким не зустрічалася.

— Мені вже час бігти, Лі.

— Гаразд, — я кивнула та широко усміхнулася.

— Зустрінемося в школі, — сказав він та швидко поцілував мене в щоку.

— Я проведу тебе!

Ми вийшли з моєї кімнати, а тоді підійшли до сходів. Мені ще досі було не дуже добре, але я старалася не показувати цього. Арсен попрощався зі мною та швидко попрямував до свого автомобіля. Я дивилася на нього з вікна та усміхнулася. Хто б міг подумати, що колись я закохаюся в хлопця, який так сильно дратував мене.
Я попрямувала до ванної кімнати, щоб привести себе до ладу. Навіть не хотілося дивитися в дзеркало, бо вигляд у мене був просто жахливий. Я швидко прийняла холодний душ, сподіваючись, що він допоможе мені отямитися. Довелося досить довго змивати макіяж.
Я висушила феном своє волосся, в тоді вирівняла його, щоб воно не було таким пухнастим. Швидко вдягнула чорні джинси та білий в'язаний светр. На вулиці було дуже холодно, тому довелося тепло одягатися. Я замоталася шарфом, надягнула шапку та рукавиці. Також взула теплі чоботи й попрямувала до школи. Мороз допоміг мені повністю прийти до тями, але мене досі нудило. Навіть не хотіла думати про те, що доведеться сидіти на уроках, а потім ще й додаткові заняття.
Я витягнула телефон і побачила повідомлення від Віти. Вона лише декілька хвилин тому прокинулася і написала, що не піде до школи. Значить, сьогодні доведеться сидіти самій за партою і навіть не буде з ким поговорити.
Вже біля воріт я помітила Арсена. Він стояв зі своєю сестрою і вони розмовляли про щось. Я не знала, чи варто мені підходити до них. Можливо, він взагалі хоче приховувати те, що між нами щось є. Я прийняла рішення привітатися з ними, а тоді пройти повз. В принципі я завжди так робила. Коли прямувала до входу в школу, почула, що Арсен крикнув, щоб я зупинилася. Він підійшов до мене, а я обернулася до нього обличчям.

— Мені здалося, чи ти щойно намагалася втекти від мене? — спитав хлопець.

— Просто... — я глянула на Аделіну. — Ти стояв зі своєю сестрою, а я не хотіла вам заважати. Може, у вас якісь важливі розмови. Та і я не знаю, чи ти хочеш, щоб інші знали про те, що ми разом.

— Ти така смішна, Лі! — сказав Арсен та усміхнувся. — Я хочу, щоб про це знали всі.

Він нахилився та поцілував мене. Від цього мені стало ніяково. Я легенько відповіла йому на поцілунок, а тоді Арсен відсторонився обіймаючи мене. Я не одразу усвідомила, що ми щойно поцілувалися при всіх! Я не звикла до публічних проявів почуттів, але мені чомусь сподобалося те, як здивовано усі дивилися на нас. Я усміхнулася, притулившись до Арсена.

— Сподіваюся, що у тебе сьогодні після уроків нема ніяких справ, — сказав хлопець.

— А що таке? — спитала я, глянувши на Арсена.

— Коли люди зустрічаються, то вони ходять на побачення.

— І?

— Я хочу, щоб ти сьогодні після уроків пішла зі мною на побачення.

— У мене ще має бути заняття з англійської.

— Тоді ми можемо зустрітися після нього.

— Було б чудово, — сказала я, усміхнувшись.

— Ходімо до школи, бо ти зараз замерзнеш тут.

Арсен взяв мене за руку і потягнув до входу. Незвично було йти з ним поряд коридором. Мабуть, до такого потрібно просто звикнути.
Коли ми зайшли в клас, тримаючись за руки, то я помітила здивовані погляди однокласників. Звісно, вже і Лілі, яка ніколи не вірила в ті всі дурниці з коханням, потрапила у цю пастку.
На уроках ми все ж вирішили сидіти окремо, а от усі перерви проводили разом. Принаймні Арсен намагався робити усе, щоб мені було не нудно. Я чекала, коли завершаться уроки, щоб якнайшвидше піти з ним на побачення. Мені було дуже цікаво, що ж він таке придумав.

— У мене є для тебе подарунок, — раптом сказав Арсен, коли ми вийшли в коридор після останнього уроку.

— Який? — зацікавлено спитала я та сперлася спиною до стіни.

— Тримай!

Арсен витягнув зі свого рюкзака якийсь тюбик та передав мені його. Я усміхнулася, коли зрозуміла, що це блиск для губ. Мабуть, усі знають, що це річ, без якої я не можу вийти з дому.

— Коли ти купив його?

— Сьогодні зранку ще встиг. Тобі сподобалося?

— Дуже, — я усміхнулася. — Цей тепер буде мій улюблений.

— Мені захотілося зробити тобі приємно.
Помітив, що ти любиш блиски для губ та помади.

— Арсене, це все мені дуже подобається, — сказала я та уважно подивилася на нього, — але є речі, які мене сильно турбують. Ти інколи дивно поводишся, а ще ці твої таємниці. Я боюся, що ти просто використовуєш мене для якихось своїх цілей.

— Ми обов'язково поговоримо про це. Я обіцяю, що розповім, але не сьогодні. Нехай цей день буде нашим хорошим початком. Інколи є моменти, коли не хочеться згадувати усе погане і зараз саме такий момент. Цим побаченням я хочу довести тобі свої почуття до тебе. Ти справді небайдужа мені.

— Гаразд, — я усміхнулася та кивнула. — Тоді зустрінемося після англійської?

— Я буде чекати тебе на вулиці.

— Я подзвоню тобі, коли завершу усі свої справи, бо мені ще в бібліотеку треба буде зайти.

— Добре.

Арсен швидко поцілував мене, а тоді попрямував до виходу. Я ж пішла до кабінету своєї вчительки з англійської. Мені хотілося, щоб це заняття якнайшвидше пролетіло, але час йшов дуже довго, як на зло.
Коли нарешті закінчився урок, я попрямувала до бібліотеки, щоб взяти деякі підручники. В школі було тихо, бо усі вже, мабуть, розійшлися по домівках. У темному куточку коридору, я помітила якийсь силует. Коли підійшла ближче, то розгледіла Аделіну. Вона стояла, зігнувшись, та плакала. Я подивилася на неї, бо не знала, чи варто підходити. Все-таки ми з нею не подруги. Може, вони з Савою посварилися, чи їй просто потрібна чиясь підтримка? Я глибоко вдихнула та все ж наважилася підійти до неї.