Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Дорога до столиці

Встромивши навушники у вуха, я підпилювала нігті й обережно здирала чорний гель-лак. Залишати на нігтях черепа з Хеллоуіну і далі не мало сенсу.

Виявилося, що телефон я все ж таки можу заряджати, але для цього мені потрібно було дуже довго освідчуватися йому в любові та цілувати.

Мушу визнати, заняття для мене не зовсім звичне.

Диліжанс похитувався, з кожною хвилиною наближаючи мене до нового життя в столиці цього дивного світу.

Бас у диліжанс не помістився, тому йому довелося розташуватися на даху. На пропозицію пересуватися Басу на своїх чотирьох я мало не видряпала герцогу ока, тож тепер він сидів похмурий на протилежному дивані й мовчав. А стеля диліжанса іноді небезпечно прогиналася під вагою мого вихованця.

— Хто ви? — нарешті, не витримавши паузу завдовжки кілька годин, запитав герцог Сандр.

— Що? — я не відразу зрозуміла, що зі мною розмовляють. — Вибачте, музика сильно голосно грала, я не почула, — я вийняла з вух навушники. — Ви мене про щось питали?

— Вчора ви сказали, що я не знаю, хто ви. Ось я й питаю вас: хто ви?

— А як ви гадаєте?

Герцог уважно глянув на мене.

— Судячи з одягу, ви нетутешня.

— Згодна, — кивнула я.

Мені стало цікаво, наскільки у місцевого Сандра вистачить фантазії.

— У жодній відомій мені державі немає такого одягу, як у вас, — розмірковуючи продовжив він. — А найголовніше — в жодній відомій мені державі дівчина не поводитиметься так, як ви.

— Так — це як?

— Ви не боїтеся чоловіків.

Я здивовано підняла брову.

А він зовсім не дурний. І до біса правий!

— Дружина графа Форнскі називає вас амазонкою. Але ви не амазонка.

— Тому що їх не існує? — з кожним словом розмова подобалася мені дедалі більше.

— Ні, — спокійно відзначив герцог. — Згідно з легендами, амазонки ненавидять чоловіків, зневажають їх, намагаються довести, що жінки сильніші.

— А я?

— А ви спілкуєтесь із чоловіками як із рівними. Ви не нижче та не вище. Для вас чоловік не пан та не раб. Хоча іноді ви поводитесь саме як господиня такого.

— Вимушена визнати, ви добрий психолог.

— Хто такий психолог?

— Лікар душі. Щоправда, часто, зцілюючи душу, змушує її пройти через пекло.

— Цікавий спосіб, — усміхнувся герцог. — Треба обов'язково спробувати.

— Любите біль?

— Надаю перевагу, коли мені підкоряються, — не моргнувши, відповів герцог.

— Але ж ви вже зрозуміли, хто я, — я проігнорувала останню фразу герцога, вдавши, що не почула.

— Боюся, моїх знань про всесвіт для цього не вистачає, — розвів він руками.

Сміливе визнання.

— Хочете побачити?

— А ви можете показати? — герцог напружився.

— Ну чути ви вже чули, — я мимоволі розсміялася.

— Знову ця штука? — Сандр з побоюванням глянув на телефон.

— Сядьте поруч. Я не кусаюсь, хоч не обіцяю, що ваша психіка витримає побачене і що ви зробите правильні висновки.

Герцог обережно сів поруч, не знаючи, чого від мене чекати. А я всього лише відкрила галерею з фотографіями.

Спочатку він просто дивився на всі очі, а я реготала. Потім він почав ставити питання, хто, що й навіщо. Питання про речі й предмети здавалися мені кумедними, питання про людей змушували замислитися. Фотографія зі зльоту байкерів викликала справжнє захоплення, а ось фото з Балі — подив. Довелося пояснювати, що у моєму світі жінки не зобов'язані приховувати свого тіла, почуттів чи думок.

— Але ж це має привести хтозна до чого! Як пристойну дівчину відрізнити від непристойної.

— Уся справа у місці! — обурилася я.

Теж мені пристойний знайшовся. Наслухалася я вже про пристойність саме цього герцога.

— Хочеш показати своє тіло — йдеш на пляж. Хочеш показати свій розум — йдеш у науку. Хочеш показати свою спритність та безпринципність — йдеш у політику. Хочеш показати свою ділову хватку — йдеш у бізнес. Хочеш забути та наплювати на все — йдеш у нічний клуб. І не має значення, чоловік ти чи жінка.

— Що таке нічний клуб?

— Р-р-р, — загарчала я, розуміючи марність пояснень. Вибрала найпристойніше відео та тицьнула герцогу. Нехай просвічується.

— Дивний світ, — промимрив Сандр, повертаючи мені телефон.

— Нормальний, — буркнула я. — Іноді навіть чудовий, якщо ти можеш захистити себе.

— Що ж у ньому прекрасного, якщо треба захищатись?

— Ой, тільки не кажи, що у вас все чудово, — зло фиркнула я, — що всі тут білі та пухнасті. Погуляла я тут вашими селами, багато чого надивилася. У нас хоч якщо когось зґвалтували, так це не стає прокляттям на все життя.