Читати книгу - "Вимушена дружина для підступного боса, Галлея Сандер-Лін"

– Розмовляєте? – з притиском запитав недавній суперник, обіймаючи зазнобу і всім своїм виглядом демонструючи, що Христина ґрунтовно і остаточно зайнята.

Пф-ф-ф, дуже треба ломитися в закрите вікно, якщо поруч усе сильніше відчиняються двері, через які Максим дуже скоро потрапить у святая святих. Оглянувши Горського, який цього вечора вбрався в костюм арабського шейха, навіть пов'язав на голову чорно-білу хустку (як там ця штука називається?) і виглядав переможцем по життю, якому дісталося все і відразу, Макс відчув новий приплив роздратування. Безумовно, нехай тільки виникне можливість поквитатися – і ця парочка більше не буде поглядати на нього так зарозуміло-поблажливо. Один із важливих принципів доброго воєначальникам– вчасно відступити, щоб потім, накопичивши сили, нанести нищівний удар.

– Розмовляємо? – перепитав Максим. – Не сказав би. Так, згадуємо минулі часи...

– Ну, гадаю, на сьогодні досить спогадів, – «шейх» притиснув до себе наречену ще тісніше. – Доброго вечора, пане Державін, – і повів Христину назад у бальний зал.

Дивлячись їм услід, Макс відчув щось схоже на заздрість. Ось так відкрито ходити з коханою жінкою, ні від кого не ховаючись і не боячись осуду з боку її рідні... Так, це було б чудово. Але маємо те, що маємо: сварливого старого тирана в якості потенційного тестя, Снігову королеву в ролі майбутньої обраниці... і ревнивого гуляку-Отелло, який претендує на посаду її нареченого. Що вже тут, бувають розклади і гірші. Неголосно насвистуючи, Максим теж попрямував до залу, передчуваючи, що завтрашній день багато в чому стане поворотним у їхній із Євою багаторічній історії.

Увечері розпитувань про маскарад вдалося уникнути. Євангеліна встигла приїхати додому раніше за батька, який після зустрічі залишився на ділову вечерю і повернувся досить пізно, коли вона вже нібито спала. Однак вранці грянула буря... Причому її першоджерелом виявився зовсім не найдорожчий батечко, а провокаційні світлини з балу, що заполонили інтернет, на яких була зображена Єва в момент поцілунку з Державіним, причому зроблені з такого ракурсу, де прекрасно видно її обличчя (маски в цю мить на ній не було, Максим зірвав).

Зовнішність кавалера залишилася для спостерігачів загадкою (на ньому і маска була, і ракурс невідповідний), тому сумнівів не залишалося: акція цілком і повністю була спланована. Який-небудь особливо прудкий журналюга за кілька монет підстеріг саме цей момент і, треба віддати йому належне, майстерно зробив свою справу. Ну а далі понеслося, підхопили одні, потім інші, треті...

Статті електронних видань рясніли заголовками «Таємний коханий відомої спадкоємиці!», «Весілля року під загрозою!», «Розбите серце завидного холостяка», «Підступна зрадниця!» та іншими захоплюючими фразочками. Так ось що мав на увазі колишній однокласник, коли казав: «Чи то ще буде...»

Єва сиділа на ліжку і, все ще одягнена в піжаму, гортала планшет, який із кам'яним обличчям приніс їй Кирило. Охоронець стояв біля ліжка спиною до підопічної, і Євангеліна була цьому рада: їй не хотілося, щоб він бачив сльози, що стояли в її очах. Читаючи скандальні новини, вона не могла не бачити і коментарі, які швидко з'являлиля під цими постами, що багатенькі дівчатка зовсім зажралися: гуляють з одними, сплять з іншими, а заміж виходять за третіх і все в такому ж дусі...

Єва ще не до кінця встигла усвідомити весь ступінь підступності того, кому колись віддала серце, коли громовий рик батька струсонув коридор, а потім на порозі її спальні з'явився і він сам. Розчервонілий, з гарячково поблискуючими очима і тремтячими руками, він кинувся до дочки:

– Як ти посміла всіх нас так принизити?! Хто це був?

Євангеліна кулею підскочила з ложа і забилася в найдальший кут кімнати, тому що батько в гніві воістину жахливий.

– Андрію Володимировичу, будь ласка, не треба... – охоронець зреагував миттєво і затулив Єву собою.

– Кирило, відійди! – закричав глава сім'ї.

– Ви потім пошкодуєте про свою гарячковість.

– Іди геть! – хльосткий удар по обличчю змусив голову охоронця качнутися в бік, але бодігард не зрушив ні на міліметр, продовжуючи затуляти тремтячу підопічну.

– Ви маєте право гніватися, але Євангеліна Андріївна не винна в тому, що трапилося, – твердо заявив Кирило.

– Та вона зганьбила мене! Цілувалася незрозуміло з ким прямо перед об'єктивами фотоапаратів!!! Та ще й без маски! – батько був на межі. – І де вештався ти?! Чому не завадив?

– Винен, – опустив голову охоронець. – Але... ваша дочка танцювала з нареченим. Не міг же я влаштуватися третім...

– Міг! – гаркнув батько. – Міг і повинен був!

– Боюся, пан Лісіцин цього не оцінив би... – спокійно відповів бодігард, продовжуючи бути живим щитом.

– До речі про Лісіциних! – батько завівся ще дужче. – Що я їм скажу? Як мені тепер дивитися людям в очі?! Моє ім'я, моя репутація під загрозою, розумієш ти?

Єва мовчала, бо він все одно не почує її доводів, занадто розлючений.

– У чому справа? – на шум прибігла мати, одягнена в кухонний фартух, її долоні були забруднені борошном. Вона частенько любила куховарити щось своїми руками, хоча в їхньому будинку були і кухарка, і кухар.

– Інно Анатоліївно, вчора на балу сталося непорозуміння... – почав було Кирило.