Читати книгу - "Сфера"

знала, не закохалася, але була, принаймні так їй здавалося, на півдорозі до кохання. Того тижня вони з Френсісом часто, хоча і похапцем, обідали разом, а потім знаходили місце, щоб притулитись одне до одного і цілуватися. Одного разу під пожежним виходом позаду «Палеозою». А ще якось у «Римській Імперії» за тенісними столами. Їй подобався його смак, завжди чистий, простий, як лимонад, а ще коли він знімав окуляри і на якусь мить мав геть розгублений вигляд, потім заплющував очі і вже мав вигляд красеня з обличчям гладеньким і нескладним, як у дитини. Те, що він у неї був, вияскравлювало дні. Мей усе навколо вражало. Просто дивовижно їсти під осяйним сонцем, відчувати жар від його сорочки і дотик його рук на своїй щиколотці. Дивовижно приємно гуляти. Дивовижно добре сидіти у «Просвітництві», чекаючи на П’ятницю Мрій у Великій залі.

— Уважно послухай, — сказав Френсіс. — Думаю, тобі сподобається.

Френсіс не розповідав Мей, про яку інновацію йтиметься цієї П’ятниці. Доповідач Ґас Хазені колись, очевидно, працював у Френсісовому проекті з безпеки дітей, а потім, чотири місяці тому, відокремився й очолив новий відділ. Сьогодні він уперше оприлюднить свої відкриття та плани.

Мей з Френсіом на прохання Ґаса сіли спереду. Френсіс пояснив, що йому хотілося бачити дружні обличчя, коли вперше виступатиме у Великій залі. Мей обернулася, щоб окинути оком натовп, і за кілька рядів побачила Дена, а ще Ренату і Сабіну, які сиділи поруч, пильно дивлячись у планшет між ними.

Під палкі аплодисменти на сцену вийшов Імон Бейлі.

— Сьогодні ви дістанете справжнє задоволення, — сказав він. — Більшість із вас знають наш скарб і майстра на всі руки Ґаса Хазені. Більшість із вас також знають, що не так давно на нього зійшло натхнення, і ми допомогли дати вихід душевному піднесенню цієї людини. Сьогодні він проведе презентацію і, думаю, вона вам сподобається. — І він поступився місцем на сцені Ґасові, який дивовижно поєднував у собі якусь неприродну красу і дуже боязку, аж мишачу, манеру поводитися. Принаймні так здавалося, коли він задріботів по сцені, немов навшпиньках.

— Що ж, якщо ви такі, як я, то ви самотні та жалюгідні, вічне розчарування для вашої матері-персіянки та батька-перса, дідусів із бабусями, які сприймають вас за невдаху, бо через свою жалюгідність ви досі не маєте ні сім’ї, ні дітей.

У залі сміх.

— А що, я двічі сказав «жалюгідний»? — Ще більше сміху. — Якби тут були мої батьки, ці слова пролунали би не раз і не двічі.

— Словом, — провадив Ґас, — якщо ви хочете потішити рідних і, можливо, себе теж, то шукайте пару. Хтось хотів би знайти собі пару?

Піднеслося кілька рук.

— Сміливіше, брехуни. Я, до речі, знаю, що шістдесят сім відсотків працівників нашої компанії неодружені. Тому кажу собі: решта тридцять три відсотки можуть іти під три чорти.

Мей голосно засміялася. Ґас виступав чудово. Вона нахилилася до Френсіса:

— Розкішний фа́цет.

Ґас вів далі:

— Можливо, ви спробували сайти знайомств. І, скажімо, знайшли собі пару. Все ніби добре, ще трохи і буде побачення. Здається, всі задоволені, батьки щасливі, тішать себе думкою, що ви, може, не така вже й марна трата їхньої ДНК. Та щойно ви призначили побачення, життя починає махати вас в усі отвори, еге ж? Себто ні, не махати. Ви — целібат, але хочете це змінити. Тому решту тижня ламаєте собі голову, куди піти — у ресторан, на концерт чи до музею воскових фігур? Чи в якусь підземну тюрму? Ви нічого не знаєте. Один непевний крок — і ви постанете повним телепнем. Ви добре знаєте, що маєте розмаїті смаки і широке коло інтересів, як і ваша обраниця чи обранець, але перший вибір має надзвичайну вагу. Вам потрібна допомога, правильний сигнал: що ви чуттєві, з хорошою інтуїцією, рішучі, маєте хороший смак, одне слово, — сама досконалість.

Залом прокотився сміх, хоча, власне, хихотіти слухачі й не переставали. На екрані позаду Ґаса з’явилася решітка з іконками, а під кожною — пояснення. Мей розгледіла значки, що означали, здається, ресторан, кіно, музику, закупи, заняття просто неба, пляж.

— Але дивіться мені, — провадив Ґас, — завжди пам’ятайте, що це бета-версія. Називається «ЛяЛя». Гаразд, назва, може, викликає відразу. Я знаю, що таки викликає, і ми думаємо над іншою. Але ось як «ЛяЛя» працює. Коли ви знайшли когось і знаєте ім’я своєї обраниці чи свого обранця, то спілкуєтеся, а потім призначаєте побачення — і тут приходить пора «ЛяЛя». Мабуть, ви вже напам’ять знаєте всі дані людини із сайту знайомств, з її особистої сторінки і з усіх стрічок. Але «ЛяЛя» надає вам цілком інакший набір інформації. Ви друкуєте там ім’я бажаної людини. Для початку. Відтак «ЛяЛя» сканує павутину, використовуючи дуже потужні і майже хірургічні пошукові механізми, щоб ви не сіли в калюжу, знайшли справжнє кохання і мали онуків для вашого татка, який уже думає, що ви стерильні.

— Ґасе, ти супер! — зарепетував жіночий голос із зали.

— Дякую! Повечеряємо сьогодні? — запитав він і чекав на відповідь. Жінка затихла, а він сказав: — От, бачите, мені потрібна допомога. А тепер, щоб протестувати це програмне забезпечення, думаю, нам буде потрібна справжня людина, яка хоче дізнатися більше про предмет свого романтичного зацікавлення. Охочі є?

Ґас театрально розглядався по залу, приклавши до чола долоню.

— Нема? Ага, зачекайте. Бачу руку.

Мей аж затремтіла з жаху — Ґас дивився у її бік. А точніше, він дивився на Френсіса, який підніс руку. Не встигла вона мовити й слова, як Френсіс підвівся зі свого місця і попрямував на сцену.

— Привітайте хороброго добровольця бурхливими оплесками! — закликав Ґас, і Френсіс заскочив зі сходинок у теп-лі обійми прожектора обабіч Ґаса. На Мей він уже не дивився, вже був не з нею.

— І як вас звати, сер?

— Френсіс Ґаравента.

Мей злякалася, що зараз проблюється. Що коїться? Це щось нереальне, сказала вона про себе. Невже він насправді збирається говорити про неї зі сцени? Ні, заспокоювала вона себе. Просто допомагає другові, і вони проведуть демонстрацію, використовуючи вигадані імена.

— Отже, Френсісе, — провадив Ґас, — я так розумію, що ти хотів би комусь призначити побачення?

— Так, Ґасе, абсолютно правильно.

Запаморочена й нажахана, Мей усе ж таки помітила, що на сцені Френсіс змінився, як допіру і Ґас. Він підтакував, сушив зуби, вдавав сором’язливого, але виходило у нього дуже навіть упевнено.

— То реальна людина? — запитав Ґас.

— Авжеж, — сказав Френсіс. — Більше не призначаю побачень уявним персонажам.

Зала щиро розсміялася, а серце Мей завмерло зо страху. «Капéць, — подумала вона. — Це капéць».

— Її ім’я?

— Мей Голланд, — мовив Френсіс і вперше поглянув на неї. Затулила обличчя руками, очі сполохано визирали з-поміж пальців. Майже непомітно схиливши голову, він, здається, зауважив, що Мей не в захваті від подій на сцені, але