Читати книгу - "Межа Фундації"

— Вочевидь, ні. Єдине, що найкраще відомо про Мула, — це те, що він був стерильним. Звідси і його ім’я. Чи ви вважаєте, що це міф?

— Я не маю на увазі нащадків Мула. Хіба не може бути так, що Мул був аномальним представником того, що тепер стало чималою групою людей з аналогічними здібностями, яка з якихось власних мотивів не руйнує плану Селдона, а підтримує його?

— Заради Галактики, навіщо їм його підтримувати?

— А навіщо ми його підтримуємо? Ми плануємо створити Другу Імперію, у якій ми, або радше наші інтелектуальні наступники, будуть тими, хто ухвалює рішення. Якщо якась інша група підтримує План ще майстерніше за нас, вони навряд чи планують залишати за нами цей привілей. Рішення ухвалюватимуть вони — але з якою метою? Чи не варто нам спробувати з’ясувати, у яку Другу Імперію вони нас тягнуть?

— І як ви пропонуєте це з’ясувати?

— Що ж, чому мер Термінуса вислала Ґолана Тревіза? Роблячи це, вона дозволяє потенційно небезпечній особі вільно пересуватися Галактикою. Не вірю, що вона робить це з міркувань гуманності. Як свідчить історія, правителі Першої Фундації завжди діяли реалістично, що зазвичай означає «без огляду на мораль». Один з їхніх героїв, Сальвор Гардін, навіть відраджував від моральних міркувань. Ні, я думаю, що мер діяла під примусом агентів Антимулів, якщо користуватися вашим терміном. Вважаю, що вони завербували Тревіза й він в авангарді загрози для нас. Смертельної загрози.

Перший Спікер відповів:

— Клянуся Селдоном, ви, мабуть, маєте рацію. Але як ми переконаємо в цьому Раду?

— Ви недооцінюєте свій високий статус, Перший Спікере.

6. ЗЕМЛЯ

1

Тревіз був напружений і роздратований. Вони з Пелоратом сиділи в маленькій зоні-їдальні, щойно завершивши свою полуденну трапезу.

Науковець сказав:

— Ми в космосі лише два дні, і я почуваюся доволі затишно, хоча й сумую за свіжим повітрям, природою та всім таким. Дивно! Я, здається, ніколи не помічав усього цього навколо. Хоч я й розриваюся між своєю пластиною і цим вашим дивовижним комп’ютером, та ще й маю із собою всю бібліотеку — або принаймні все, що має значення. І не відчуваю зараз ані найменшого страху, перебуваючи в космосі. Приголомшливо!

Тревіз видав якийсь ухильний звук. Його погляд був пустий, депутат зосередився на своїх думках.

Пелорат ввічливо зауважив:

— Не хочу нав’язуватися, Ґолане, але мені здається, що ви не слухаєте. Не те щоб я був вельми цікавою людиною — завжди можу трохи набриднути. Та вас, схоже, турбує щось інше. У нас якісь проблеми? Не варто боятися мені казати. Думаю, я мало що вдію, але точно не панікуватиму, любий друже.

— Проблеми? — Тревіз, здається, повернувся до реальності й злегка нахмурився.

— Я про корабель. Це нова модель, тож, думаю, з нею може бути щось не так. — Пелорат дозволив собі маленьку невпевнену усмішку.

Тревіз енергійно захитав головою.

— Було нерозумно з мого боку викликати у вас такі сумніви, Янове. З кораблем немає жодних клопотів. Він працює ідеально. Просто я шукаю гіперреле.

— А, розумію. Тобто ні. Що таке гіперреле?

— Що ж, я вам поясню, Янове. Я підтримую зв’язок з Термінусом. Принаймні коли я захочу, то будь-якої миті можу зв’язатися з ними, і, навпаки, вони так само можуть зв’язатися з нами. Вони знають розташування корабля, спостерігають за траєкторією його руху. А якщо й ні, то можуть визначити наше розташування, просканувавши навколишній космос на наявність якоїсь маси, і це попередить їх про зореліт або, можливо, метеороїд. Але також вони можуть виявити енергетичний відбиток, що не лише відрізнить корабель від метеороїда, а й визначить конкретний корабель, бо немає двох космічних суден, що використовували б енергію в абсолютно однаковий спосіб. У певному сенсі наш енергетичний відбиток залишається унікальним, хоч би які пристрої чи інструменти ми вмикали та вимикали. Корабель, звичайно, може бути невідомий, але якщо його відбиток зареєстровано на Термінусі, як-от наш, то його ідентифікують, щойно виявивши.

— Ґолане, мені здається, що розвиток цивілізації — це не що інше, як вправляння в обмеженні приватності, — сказав Пелорат.

— Мабуть, так і є. Та рано чи пізно ми маємо пройти крізь гіперпростір або будемо приречені решту життя залишатися в межах парсека-двох від Термінуса. У такому разі ми аж ніяк не зможемо здійснити міжзоряної подорожі. З іншого боку, пройшовши крізь гіперпростір, ми переживемо розрив безперервності у звичайному просторі. Ми пройдемо від точки А до точки В — і я маю на увазі стрибок, що часом охоплює відстань у сотні парсеків — і за часом це відчуватиметься як одна мить. Ми миттєво опинимося неймовірно далеко в напрямку, який дуже важко передбачити, і — з практичного погляду — нас уже неможливо буде відстежити.

— Так, розумію.

— Звичайно, якщо вони не встановили на борту гіперреле. Цей пристрій надсилає сигнал крізь гіперпростір — сигнал, типовий для цього корабля, — і посадовці на Термінусі весь час знатимуть, де ми є. Розумієте, це і є відповідь на ваше запитання. У Галактиці немає жодного місця, де ми могли б сховатися, і жодна комбінація стрибків крізь гіперпростір не допоможе нам уникнути їхніх інструментів.

— Але ж, Ґолане, — м’яко сказав Пелорат, — хіба нам не потрібен захист Фундації?

— Так, Янове, потрібен, але тільки якщо ми самі про нього попросимо. Ви сказали, що розвиток цивілізації означає подальше обмеження приватності. Добре. Але мені не хочеться такого розвитку. Я хочу вільно подорожувати невиявленим, коли забажаю, аж доки сам не попрошу про захист. Тому для мене було б краще, набагато краще, якби на борту не було жодного гіперреле.

— Ви знайшли його, Ґолане?

— Ні. Якби знайшов, то, можливо, зміг би якось його знешкодити.

— Ви впізнали б його, якби побачили?

— Це одна з проблем. Можливо, мені не вдасться його розпізнати. Я знаю, який загалом вигляд має гіперреле, і знаю, як перевірити підозрілий об’єкт, але це корабель останньої моделі, призначений для виконання спецзавдань. Гіперреле може бути вбудовано в його конструкцію абсолютно непомітно.

— З іншого боку, тут може й не бути ніякого гіперреле, тому ви його й не знайшли.

— Я не наважуюся це припустити й не хочу й думати про стрибок, доки не дізнаюся.

Обличчя Пелората посвітлішало.

— То от чому ми дрейфуємо в космосі. А я все думаю, чого ж ми не стрибнули. Знаєте, я чув про стрибки. Трохи через це нервую і навіть думаю, чи не скажете ви мені пристібатися ременями, ковтати якусь пігулку або ще щось таке.

Тревіз спромігся всміхнутися.