Читати книгу - "Притулок пророцтв"

Легко йому казати. Рейвен поїздила туди-сюди ще десять хвилин, а тоді залишила мотоцикл у провулку й невимушеною ходою рушила геть. Перехожі не повинні бачити, як вона тремтить.

Дійшовши до під’їзду, вона своїм ключем відімкнула двері і змусила себе піднятися на другий поверх. Тільки не дивитися вниз. Прибравши приліплені до одвірка чорні волоски, вона увійшла до квартири і метнулась у ванну. Стала під душ і терла себе, аж доки шкіра не почервоніла і не почала саднити.

Чи було те, що бомба вибухнула передчасно, помилкою? А може, Мірон навмисне відрегулював таймер так, щоб не дати Зубочистці часу втекти? Навіщо йому було вбивати свого товариша?

У її пам’яті чітко закарбувалися секунди перед вибухом. У голові чувся голос Зубочистки: «Тікай, Нікі! Забудь про мене! Рятуйся!»

Він більше переймався за неї, ніж за себе самого. О, якби вона тільки дала Зубочистці себе торкнутися, тим самим подарувавши йому кілька хвилин насолоди перед такою жахливою смертю.

Від роздумів її відволік наполегливий стукіт у двері. Думаючи, що то Алексі, Рейвен рвучко відчинила двері, та перед нею стояла висока жінка з косою, що короною обрамляла її голову.

– Сестро Сойєр? А ви як тут опинилися? Як вам вдалося вибратися? Що трапилося?

– Я бачила, як тебе викрали небезпечні люди.

– Де ви були? Вам же було наказано не залишати мене ні на мить.

– Пробач, Рейвен, – вона говорила м’яко, та погляд її був жорстким. – Я прийшла і тепер подбаю про тебе, – вона тицьнула їй у руки сумку. – Збирай речі, швидко. Бери тільки найнеобхідніше. Нам треба зараз же йти звідси.

– Нічого не розумію.

На сходах почулися кроки. Двері різко відчинилися. Сойєр вийняла із сумочки пістолет.

– Хто там? Станьте так, щоб я могла вас бачити, інакше стріляю.

У дверях з’явилася рука, теж з пістолетом. Голос Алексі:

– Покладіть зброю або я натисну на гачок.

– Це я, Фатіма. Не стріляйте – і я теж не стрілятиму.

…фатіма?..

Алексі ступив на видноту, тримаючи медсестру на мушці. Вона не зрушила з місця і пістолет теж не опустила.

– Покладіть зброю, Фатімо.

– Ви перший, Алексі.

…що тут, у біса, відбувається? це що за перестрілка біля о.к. коралл[24]? і хто режисер цього довбаного ковбойського кіно, хотіла б я знати?..

РОЗДІЛ 24

Подорож у поліцейському мікроавтобусі, як здалося Дуґану, тривала хвилин двадцять чи двадцять п’ять. Водій зупинився біля гаража з вивіскою «Автомайстерня Теодора». Невдовзі по тому задні двері відчинилися. Без жодного попередження Дуґану на голову насунули чорний ковпак. Очевидно, грецька поліція не хотіла, щоб він бачив інших арештантів.

І знову їх довго кудись везли, при чому мікроавтобус постійно підстрибував. Нарешті зупинились, і Дуґана разом з новоприбулими виштовхали з салону. Цікаво, їх що, усіх кинуть в одну камеру?

Підштурхуваний кийком, Дуґан опинився в якійсь будівлі. Хтось зірвав йому з голови ковпак, і він побачив, що разом з трьома іншими перебуває в довгій кімнаті, одну стіну якої повністю закриває дзеркало. Двобічне скло? Отже, під час допиту за ними спостерігатимуть. Дуґан уважно вивчав інших арештованих.

У одного з них, товстуна, весь рот був вимазаний шоколадом. Інших двох Дуґан уже знав. Один був пишновусий співак з кафе «Парнас», який виконував сумні рембетіки. Третім був високий, однорукий чоловік, якому асистентка Тедеску передала конверт перед тим, як накинулася на поліцейського і її побили до втрати свідомості. Чи вдалося міс Салінас утекти? Чи лежить вона десь у комі, чи, може, вже мертва?

Верхнє світло згасло, і стіна перед ними зникла. Здогад Дуґана щодо двобічного скла був правильний, от тільки спостерігатимуть не за ними. Вони вчотирьох самі будуть спостерігачами.

За склом виднілася палата з лікарняним ліжком, крапельницею та кардіомонітором. Поряд стояв лоток з хірургічними інструментами. Двоє санітарів вкотили ноші й перенесли обгоріле тіло на ліжко.

До палати увійшла постать у білому халаті і взяла в руки скальпель. Її обличчя закривала хірургічна маска.

– Дімітрі, як вас звуть, ми довідалися з документів, що лежали у вас у гаманці. Поки я не почав відрізати вашу обпечену плоть, розкажіть, що вам відомо про операцію «Зуби дракона».

Дуґан вже чув цей голос, що гудів, як із бочки. Коли допитувач обернувся, поверх маски він побачив чорну пов’язку. Тож ніяке це не надання медичної допомоги. Його і трьох інших затриманих змусили спостерігати за тим, як капітан Гектор Еліаде проводить допит із застосуванням насильства.

У флуоресцентному світлі зблиснув скальпель, і Еліаде відрізав від тіла смужку обвугленого м’яса, потім підніс її до світла.

– Хто із «Сімнадцятого листопада» керує операцією «Зуби дракона»?

Обпечений почав звиватися.

– Де у Сполучених Штатах живуть сплячі агенти «Сімнадцятого листопада»?

З динаміка почулися протяглі крики.

– Назвіть міста і об’єкти, де планується теракт.

Дуґана занудило. Саме про це й заявляла організація «Х’юмен Райтс Вотч»[25], обвинувачуючи уряди в недотриманні Женевської конвенції щодо заборони тортур.

Від товстого любителя шоколаду поряд із ним засмерділо газами, і стало зрозуміло, що він наклав у штани. Однорукий хитався взад-вперед, та згодом опанував себе. Пишновусий виконавець рембетік тихо наспівував: «Дай мені померти знову… У тисячний раз, сном смерті…»

Еліаде відрізав ще одну смужку почорнілої плоті і знову уважно оглянув її на світлі, ніби шукаючи відповідей. Дуґан знав: щоб уникнути нестерпного болю, він зізнається у чому завгодно. У цьому допиту із застосуванням насильства не відмовиш.

Тіло на ліжку смикнулося.

Горло Дуґана наповнилося мокротинням.

З Дантового пекла знову залунали крики.

Еліаде схилився до своєї жертви, неначе прислухаючись.

– Що? Схованка «Сімнадцятого листопада»? Ключі, які ми знайшли у ваших штанах, від неї? Спасибі за добровільну допомогу. На сьогодні досить. Я певен, що тепер, коли ваші товариші побачили вашу співпрацю з нами, вони розкажуть нам решту.

Прив’язане ременями тіло почало вигинатися.

– Скажіть мені ще ось що, Дімітрі. Хто та жінка, що везла вас до Пірея? Це дівчина, яку ви взяли в заручники у афінській психлікарні? Це вона керувала мотоциклом під час пограбування банку?

Знову почувся крик, а тоді звуки, що долинали з того боку скла, обірвалися.

У кімнаті спалахнуло світло, таке яскраве, що Дуґан мусив затулити очі долонею. З допитової, не скидаючи хірургічної маски, вийшов Еліаде і приєднався до них.

– Ваш товариш розповів усе, але мені потрібне підтвердження. Хто наступний?

Товстун, чиї гази засмерділи всю кімнату спостереження, пробелькотів:

– Я нічого не