Читати книгу - "(не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова"

Відчувши дотик Катіних губ, я навіть трохи здивувався. Здається, я переміг, навіть не розраховуючи на це.

Все-таки я мав рацію і дівчина теж відчувала наше взаємне тяжіння. Яка ж гарна і ніжна, але водночас пристрасна. Ось тепер точно моя.

— Моя дівчинка, — прошепотів я, відволікаючись на секунду від її губ. — Ідеальна.

Зробивши рваний вдих, Катя ще міцніше пригорнулася до мене. Неймовірно, але ця дівчина викликала у мені якісь незнайомі почуття. Її хотілося берегти та захищати. Тільки в моїх обіймах вона була у безпеці.

— То що, Катюша, надумала йти зі мною на побачення? — сказав я, коли нарешті зміг відірватися від її губ. — Відмов не приймаються. Знаєш, я подумав, а навіщо відкладати? У тебе ж пари більше немає сьогодні, я нічого не плутаю?

— Ні, а що? — Катюша розгубилася і здивовано заплескала очима. — Зачекай, що означає нічого не плутаю? Ти що, знаєш мій розклад?

— Просто дивився і дещо запам'ятав, — підморгнув я остаточно дезорієнтованій дівчині. Поки вона не прийшла до тями, я впевнено взяв її за руку, притягуючи до себе ближче.

— Але навіщо?

— Що навіщо? — не зрозумів я.

— Навіщо тобі знати мій розклад?

— Щоб підлаштувати під нього своє і мати змогу бачити тебе якнайчастіше, — пояснив я, як маленькій дитині. — Гаразд, не заговорюй мене, краще підемо на побачення. Я вже знаю, куди хочу тебе відвести, — впевнено повів Катю до виходу, не відпускаючи її руки.

— Ром, почекай, — уже в коридорі Катя сповільнила крок, змушуючи мене зупинитися. Я запитливо глянув на неї, здається, намічається опір. — А той викладач, який нас бачив...

— Нічого страшного, він нічого нікому не скаже, а якщо навіть і скаже, що з того?

— В сенсі? Це ж якось не етично.

— Крихітко, тобі точно є вісімнадцять, через пів року ти перестанеш бути студенткою. Та і я не так сильно люблю викладати, щоб триматися за цю роботу. Так що переживати нема про що, — постарався я розвіяти останні сумніви малюка. — Тебе ще щось хвилює?

— Так, ні, не знаю, — промовила Катюша, трохи червоніючи та опускаючи голову.

— Ну ж, крихітко, кажи, — я торкнувся Катіного підборіддя, трохи підводячи голову. Вона закусила губу в нерішучості. — Катюш, мені від тебе голову зносить, — видихнув я і не витримав, притулився до її губ.

— Правда? — видихнула дівчина.

Катеринка ти просто не розумієш своєї влади.

Замість відповіді я ще більше притиснув дівчину до себе і відчув, як вона розслаблюється.

Міцно обхопивши її руку, я таки продовжив наш шлях. Потрібно було вибратися з університету і перестати випробовувати долю, намагаючись не натрапити на когось із колег. Нехай мені й було все одно на їхню думку, але не хотілося підставити Катю. Поняття не мав які звичаї у неї на факультеті та кафедрі.

— Трясця, — вже на виході з університету Катя знову загальмувала. — Мене ж Ігнат чекає.

— Що? — не зрозумів я, повертаючись до неї всім корпусом. — Який Ігнат? Навіщо він на тебе чекає?

Я відчув, як в мені починає підійматися злість. Тобто зі мною на побачення вона не хотіла йти, а з якимсь Ігнатом побігла? Це чим я їй із першої спроби не підійшов? Ось цікаво, а на побачення з ним вона одразу погодилася?

Намагався заспокоїтися, але наявність якогось Гната у житті моєї дівчинки дуже сильно дратувало.

— Роме, — я відчув маленькі ручки на своїх грудях. — Ти знаєш Ігната, він твій студент, найкращий друг Кості.

— Чому він на тебе чекає? На побачення з ним зібралася?

— Ні! — вигукнула Катя, червоніючи. Їй явно давалася ця розмова нелегко, вона важко дихала, намагаючись зазирнути мені у вічі.

— Щось між вами є? — таки вирвалося в мене.

— Ні, точно ні, — прошепотіла Катя, і я повірив. Сам не знаю, чому, ніколи не вірив на слово, але чомусь знав, що Катя мене не обдурить. Просто не зможе. — Він просто запропонував мене забрати з університету.

Катюша хотіла сказати ще щось, коли задзвонив її телефон.

— Це він?

— Так, — кивнула дитина, відповідаючи на телефонний дзвінок.

— Привіт, Ігнате. Не чекай на мене, будь ласка, у мене змінилися плани, — мала замовкла, мабуть, слухаючи співрозмовника. — Ні, сьогодні ніяк не вийде, вибач. Так, в інший раз, поки що.

Катя поклала слухавку та посміхнулася мені. Нарешті не ховаючись і дозволяючи мені побачити, що вона мені дуже рада. І нашому побаченню теж рада.

— Ніякого іншого разу, — категорично заявив я і тут же спіймав здивований Катін погляд. — Я не хочу, щоб на тебе чіплялись всякі Ігнати. У них тільки одне на думці.

— Роме, я Ігната знаю п'ять років, ми друзі. Не вигадуй, будь ласка, те, чого немає, — крихітка подивилася мені в очі, явно намагаючись вловити мої емоції.

— Не буває дружби між чоловіком та жінкою, — похитав я головою. — Гаразд, крихітко, давай не будемо псувати цей день. На нас чекають великі справи!