Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

- Отже, братів або сестер, що володіють силою, у тебе немає, - зробив висновок Дірас. - А шкода. Гаразд, перейдемо безпосередньо до тебе. Якою магією володієш?

З другого разу відповідати на це запитання було набагато легше.

- Магією вогню, води, землі та повітря.

Про перетворення на дракона я вирішив не говорити. От не знаю чому, але цю силу мені хотілося зберегти в таємниці. Можливо, для того, щоб за нагоди мати можливість спокійно полетіти, знаючи, що такого від мене ніхто не очікує і не зможе вчасно зупинити.

Але лорду і цієї відповіді було більш ніж достатньо. Він здивовано підняв одну брову, але на відміну від хлопчаків у правдивості моїх слів сумніватися не став.

- І як тобі вдавалося приховувати таку силу? Тим паче що за тривалого стримування вона потребує виходу.

Я знизав плечима. Мені важче було стримувати дракона, а ось із магією було простіше. Тим паче що під час перевтілення я не тільки літав, а й випускав силу стихій назовні. І вдосталь набісившись уночі, вдень про магію я навіть не замислювався.

- Звик, - відповів я. - Тікав із дому вночі в ліс і там потихеньку тренувався. Від того й посварився з вітчимом, що всупереч заборонам гуляв ночами.

- Зрозуміло. Як ти взагалі виявив у собі сили? Розкажи про те, як ти зрозумів, що вмієш володіти стихіями. І, будь ласка, послідовно, від першої до останньої.

- Добре, - кивнув я, на якийсь час замовкаючи, щоб відновити в голові всі спогади.

Це було не складно, кожне нове виявлення незвичайних здібностей врізалося в пам'ять раз і назавжди. Особливо перетворення на дракона. Тоді мені було років п'ять, не більше. Я любив висоту понад усе на світі, вічно забираючись якомога вище і тим самим лякаючи маму. І ось так от, сидячи на даху власного будинку, сповнений бажання злетіти в небеса, я відчув, як змінююся. З переляку, мало не звалився з даху, невміло махаючи маленькими крильцями. Тоді, у формі дракона, я був не більшим за власний зріст, і це було просто диво, що мене ніхто не помітив. Насилу заспокоївшись, мені тоді вдалося взяти себе в руки та перетворитися назад. Перш за все, я побіг до мами та все їй розповів, очікуючи від неї захоплення і що вона розділить зі мною цю радість, але замість цього вона мене сильно насварила. Під страхом серйозних покарань заборонила мені надалі перетворюватися на дракона і взагалі забути про це раз і назавжди. Мама мені часто розповідала страшні історії про те, як ловлять і вбивають магів, навіть найменших, її історії мене лякали і я не розумів, навіщо вона мені все це говорить. У той момент стало все ясно. Я пообіцяв, що більше не буду, насправді ж продовжив таємно перетворюватися і тренувати політ. Цей спогад я пропущу, а ось про знайомство зі стихіями залюбки розповім.

- Першим був вогонь, - почав ділитися спогадами я. - Мені тоді років шість було. Я сидів біля печі й пильно дивився на вогонь. Згодом помітив, що іскорки якось дивно скачуть, ніби підкоряються мені. Звісно, я спочатку не повірив, думав, що просто здається. Але перевірити було не важко, виявилося, що язики полум'я слухняно збільшувалися або зменшувалися лише за одним моїм бажанням. Наступного ж дня, я втік до лісу і там перевіряв свої вміння вже більш відкрито. Зміг від одного багаття запалити друге. А потім навчився самостійно розпалювати вогонь на гілці, ще за деякий час зміг закликати полум'я просто на долоню.

"І навчився видихати полум'я з пащі дракона", - подумки додав я.

- Вельми непогано, - вислухавши мою розповідь про вогонь, відповів Дірас. - Скільки тобі знадобилося часу, щоб домогтися останньої навички?

- Точно не пам'ятаю, приблизно місяць.

Дірас кивнув.

- Рідна стихія завжди так легко і швидко підкоряється. Що ж, слухаю далі.

- Наступною стихією було повітря, - слухняно продовжив я. - Це сталося восени, трохи менше ніж через рік, після вогню. Я вкотре вирушив до лісу, щоб попрактикуватися і по дорозі, знічев'я, копав листя ногою. Несподівано, після чергового копняка листя підлетіло вгору з такою силою, ніби під моїми ногами промчав значний потік вітру. Хоча того дня була безвітряна погода і навколишні дерева не так уже й сильно хиталися. Уже знаючи, що я не зовсім звичайна людина, я поспішив спробувати ще разок так само сильно штовхнути листя. Вийшло, щоправда, не з першого разу. Уже коли злість почала брати, я, нарешті, зрозумів, як це зробив.

- Буває, - усміхнувся лорд. - Продовжуй.

- Далі була земля. Теж, можна сказати, відкрита через злість. Мені тоді було майже вісім років, і мої дитячі пустощі перестали прощати, ну й активно долучали до господарства. Загалом, змусили скопувати город. Причому весь і самостійно. А він у нас не маленький. Надовго мого терпіння не вистачило, так сильно захотілося, щоб воно ось узяло і саме скопалося. І з подивом виявив, що моє бажання збулося. Навколо з'явилися потрібні ямки для посадки картоплі. Далі городня справа пішла швидше й веселіше, саме за допомогою магії я скопав увесь город.

Цього разу я змусив Діраса не тільки посміхнутися, а й відверто засміятися.

- На моїй пам'яті так магію землі ще ніхто не відкривав, а тим паче не використовував, - пояснив свої веселощі чоловік. - А ти молодець. Ну і як далеко ти просунувся в пізнанні магії землі? Чи так само продовжував скопувати городи?

- Ні, - я теж мимоволі посміхнувся. - Занадто ризиковано було. У тому ж лісі потихеньку тренувався. Спочатку ямки в землі робив. Потім із камінням спробував - деякі вдавалося розколювати. Але я цю силу не особливо тренував, вона мені здавалася не дуже корисною.

- Хибна думка, через час переконаєшся. Як я зрозумів, останньою стала вода?

- Так, - підтвердив я. Відкинувши думки про те, чим же може бути такою корисною земля, окрім копання тих самих городів, я взявся розповідати про пригоду з водою: - Це було лише через кілька місяців після освоєння землі. Я тоді на риболовлі був. І забрався в самі зарості, щоб мені не заважали та не давали поради інші рибалки. Захоплено витягуючи свій черговий улов, я не помітив, як став на небезпечний край. Звісно, одразу ж звалившись із нього просто у воду. У цьому місці було дуже глибоко, а я ще дуже погано плавав. У відчаї захотілося скористатися магією землі, щоб крутий берег зробити більш пологим. Але від страху не міг зосередитися, і, мабуть, щось наплутав, бо відчув, що більше не тону, а вода добре тримає мене на поверхні. Навіть гребти не треба. Вибравшись на берег, я одразу взявся знайомитися з водою, тим паче, що в мене вже був певний досвід з іншими стихіями.