Читати книгу - "Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем"

- Ти навіть не уявляєш, онученько, - прозвучав за моєю спиною спокійний голос Котовського, - наскільки ти права на рахунок Баби Яги… Так де ж танець? Щось я не бачу…

Він клацнув пальцями правої руки, лівої – дотягнувся до найближчого пульту і натиснув на кнопку "пуск". І правда, вгадав, заграла музика, хоч і не дуже підходяща для сніжинок, і Котовський очікувально повернувся до дівчаток, явно натякаючи на танець.

- Ну! – підбадьорила їх я. – Хіба ж сніжинки не вміють танцювати?

- Сніженки, - погрозливо промовив Данило, - танцювати вміють завжди. А ось поросята…

Судячи з того, як дівчатка кинулись танцювати, бути поросятами вони не хотіли. Я аж замилувалась: так легко відволікти половину дітей! Котовський теж сидів з дуже задоволеним виглядом.

- Ох, - з награною втомою зітхнув він. – Ну хоч сніжинок побачив, а то вже думав, що лише поросята… Але кандидати на стіл теж є! Ось вже Баба-Яга зрадує! Так що там з помічниками?

- Хлопчаки! – я повернулась до дітей, - хто хоче бути помічником?

- Я! – першим підняв руку головний серед поросят, Андрійко. – Я хочу!

- І я хочу! – тут же підняв руку другий хлопчик. І третій, трохи скромніший, теж приєднався до нього.

Четвертий думав довше всього, але, прийнявши рішення, потягнувся за рештою.

- Тоді, - весело промовила я, - давайте допоможемо Дідові Морозу привітати всіх з Новим роком та загадати найкраще бажання? – я зняла з голови шапку, не хвилюючись про те, що розпатлане волосся розсипалось по плечам. – В чиїх руках буде шапка, той і привітання говорить! Ми хочемо… - я задумалась на секунду, - ми хочемо, щоб в цілому світі, в кожному будинку, в кожній квартирі були гості, свято було, щастя, радість та удача! Свято світле, чистий дім…

- Повний стіл та поросята… - заладив своє дід Мороз.

- І слухняна дітвора! – скривившись, промовила я, та кинула шапку першому хлопчику.

- А я хочу, щоб діди і діти могли велосипедам радіти! – раптом в риму видав хлопчик, хоч і мовчав до того всю дорогу, і, неймовірно задоволений собою, всунув шапку наступному в черзі – сніжинці, що якраз закінчила танцювати.

- Щоб краще виступалось, танцювалось, малювалось… - заладила вона.

- Щоб їсти було багацько! – протягнув найхудіший на вигляд хлопчик.

- І не тільки поросят! – додала я, відбираючи шапку і передаючи її далі.

- Щоб в домі завести кішку! – вигукнув Андрійко, дивлячись на двері, за якими ховались його батьки.

- І собаку! – вліз другий.

- Черепаху!

- Робота великого!

- Щоб миру у всьому мирі, а корону ось сюди! – ткнула собі в голову пальчиком ще одна дівчинка і, задоволена, повернула мені шапку.

- І здоров'я, благодаті, повну чашу в кожен дім! – задоволено закінчила я, ледь стримуючи посмішку. – З Новим роком! З новим щастям!

Данило зітхнув.

- Хо-хо, - протягнув він. – Ну, у вас майже вийшло! Наче і не хрюкали наші помічнички… Ті й Снігуронька нічогенька, а сніжиночки – подивився, і на душі тепліше стало, майже вирішив у вас лишитись і нікого-нікого не їсти. Але ось вам ще завдання, - він піднявся зі свого стільця. – Повний дім народу, а там, на вулиці, погані хлопчаки мерзнуть, поняття не мають, що скоро Новий рік! Треба їх якось повеселити… Давайте-но гучно-гучно крикнемо "З Новим роком!" Один в полі не воїн, разом давайте. Тільки давайте, змагання влаштуємо, хто гучніше закричить, хлопчики чи дівчатка! На три-чотири "з Новим роком" крикнуть хлопчики, а потім на раз-два "з Новим роком" крикнуть дівчатка, домовились? Тільки ближче, ближче до вікна… - Данило якось дійшов, припадаючи на одну ногу, до бажаної мети, відчинив вікно і весело замахав рукою позеленілому від жаху Сергію, а потім наказав. – Нумо! Три-чотири! Раз-два! – він аж поморщився від дитячого крику. – Ой, оглушили… Ну, а що на рахунок ялинки? Треба ж на ній вогники запалити! Ну, дітвора?

Ялинка і так світилась сотнями лампочок, але діти, здається, про те не задумувались, з великою охотою обступивши Діда Мороза і явно зацікавившись святом.

Я закотила очі, ледь стримуючи бажання виказати Котовському все, що я думаю про його майстерну імпровізацію, і відійшла до ялинки, обережно витягнула вилку з розетки, щоб ялинка нарешті згасла.

- Ну, дідусю, лишень тобі таке чудо по силам! Запалюй скоріш ялинку, і поведемо хоровод! – вигукнула я, щиро сподіваючись на те, що Дід Мороз в мене здогадливий.

- Ну от, а кажеш, що сама можеш. А мені, старому, з усіма болячками… Але, заради такої справи… Запалю! – Котовський гучно плеснув в долоні. – Раз-два-три! Запалай, Ялинко!

Ялинка запалала – звісно, не від зміненого голоса Данила, а від того, що я знову засунула вилку в розетку, але гірлянди засяяли так несподівано та так яскраво, що діти навіть не стримували власне захоплення.

- Ось і чудо сталось! І дивіться-но, ні одного поросяти, всі слухняні, веселі діти! Нумо! Зпрошую всіх гостей, дорогих друзів моїх: станемо всі в хоровод, зустрінемо танцем Новий Рік! Нумо! У лісі-лісі темному, де ходить хитрий лис, росла собі ялиночка і зайчик з нею ріс!.. – Данило схопив за руку першого хлопчика, що найближче стояв до нього, але той не змусив себе довго чекати і вхопився за наступного. Я й сама не зрозуміла, як то ми так швидко встали довкола ялинки, тримаючись за руки, і відчула жар долоні шефа навіть скрізь теплі рукавички Снігуроньки та Діда Мороза.