Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

-       Не схоже, що тебе батьки  б’ють. А хто тато?

-       Директор  хімічного заводу.

 Макс  присвиснув і прокоментував:

-       Нічого собі… Сам  Соломін   Костянтин Степанович? А ти його донечка? Ух-ти!

-       А ва…. твої батьки?  - поцікавилася у відповідь.

-       Батя  у в’язниці вже п’ять років сидить за крадіжку. Мати … та ладно, - спокійно, немов про щось звичайне, що могло бути, сказав він. – Ти розумієш, в яку погану компанію потрапила, мала? Я непідходящий хлопець для тебе. Твоя мамця точно наказувала тобі триматися подалі від таких, як я.

-       А я тебе чомусь не боюсь. Ти ж врятував мені життя, забув?

-       Ну, не зовсім життя. Максимум, на що ці двоє були здатні…, - він замовчав, обвів мою фігурку  своїми чорними очима й різко спитав, - Ти взагалі щось їси? Худюча, як моя кішка Марися.

-       У тебе є кішка? Значить, ти добрий. Тобі не подобаються худі?

-       Нє-а, - чесно відповів він.

-       Тоді я почну прямо з завтрашнього дня їсти багато тістечок і  швидко розтовстію.

 Макс… Варто було мені заплющити очі, як він поставав переді мною – великий, сильний, ніжний. Він умів сміятися лише очима, особливо тоді, коли я відповідала на його ніжні дотики. Він був дорослим чоловіком, а я – наївною дівчинкою. З нашого першого побачення, коли я втекла з дому через вікно ( ми жили на першому поверсі), один Макс стримував не тільки свої, але й мої пориви. Я завжди пам’ятала  його слова:

-       Ти ще дитина, - покусуючи мої губи, дратував він. – Маленька моя, ти ще не готова для кохання. Для фізичного кохання. А душею я тебе люблю безмежно.  Чесно-пречесно!

-       Можливо, ти помиляєшся, - протестувала я, начитавшись любовних романів і мріючи скоріше дізнатися світ фізичної близькості, такий таємничий і шалено бажаний.

-       Я буду каятися все життя, - не здавався Макс, гладячи хвилі мого шовкового волосся.

-       Але я так тебе дуже люблю, Макс! – з мольбою шепотіла я.

-       Люби. Мрій і малюй у своїх фантазіях усе, що тобі заманеться, –  він поцілував мене й притягнув до себе ближче. Вперше його руки доторкнулися до моїх маленьких  грудей. – М’які маленькі бутончики, - прошепотів він, доторкаючись губами до моїх губ. Він був такий чуттєвий і не приховував цього. Він постійно пояснював мені всі свої бажання, всі фізіологічні процеси, які з ним відбуваються. Він був для мене на зразок  сексуальної енциклопедії: доступно, ніжно, делікатно й  адаптовано Макс  розкрив для мене світ фізичної близькості між жінкою й чоловіком, але  теоретично. Хоча я розуміла, як йому важко стримуватися. Я навчалася у десятому класі, а він був двадцятип’ятирічним механіком з доволі багатим  досвідом  стосунків з жінками.

   Напевне, п’ятнадцять років – це вік, коли  потрібно когось любити. Адже всі мої однокласниці вже шушукалися й обговорювали свої  закоханості: хто в учителя фізкультури, хто в старшокласника, хто в актора, хто (на лихий кінець) – у однокласника. Переважно у них були віртуальні герої, у мене – надто реальний Макс, про якого я нікому нічого ніколи не сказала.  Він був  моєю великою й надто цінною таємницею, щоб про неї хтось знав чи то  навіть здогадувався.

 Зустрічалися ми з ним  крадькома  й   то ненадовго.  Переважно, коли я поверталася з музичної школи, то заходила до нього у гараж і Макс захоплено розказував про машини, мотоцикли, мопеди та іншу різноманітну техніку. Обіцяв  навчити їздити на машині, але не встиг виконати обіцянку. Всього двічі ми з ним сходили в кіно: перший раз ми реально дивилися фільм, а вдруге – не до фільму було: нас  разом з поцілунком поглинула інша реальність, в якій година пролетіла, мов хвилина. Макс боявся, що дізнаються мої батьки й будуть проти стосунків. Він правильно боявся. Батьку розповіли, й він наслав на  Макса своїх охоронців, які  сильно побили його. А зі мною він  провів розмову  в доволі грубій формі:

- Ну ти, донечко, знайшла собі кавалєра, їй Богу. Ти в курсі, що  батько в нього зек, а мати хвойда? - кричав на мене  тато. Той  тато, який досі  ніколи не підвищував голос на свою принцесу. Мати пробувала якось захистити мене від нападок батька, але все життя їй доводилося нелегко з  впертим характером  чоловіка.  А тут і справді він був правий. Мене закрили на місяць під домашній арешт. І ніякого ходіння на уроки музики – вчителька сама приходила до нас  додому.

  Макс  витримав без мене  лише тиждень, а потім  уночі заліз у вікно до моєї спальні. Вікно, правда, я йому відчинила.

-       Макс, я хочу бути твоєю, - шепотіла я йому тоді.

-       Ти знову за своє?  Якщо хочеш, я просто зацілую тебе з ніг до голови, але не більше, - він звільнив моє тіло від піжами й вкрив  такими ніжними поцілунками, що я ледве не задихнулася в його обіймах,- Радість моя, ти така маленька.

-       Тому я тобі не подобаюся? Що маленька?- печально питала я.

-       Не подобаєшся?  Та я просто дурію, коли тебе бачу! От десь років  через два,  я думаю, буде на що подивитися, а зараз - дитина дитиною. І бажання дурні, - сміявся Макс.

   Минуло вісім років, а моє тіло все ще згадувало те, як Макс вперше пестив його. Ніколи з того часу я не відчувала себе так гарно з чоловіком. Тільки Макс володів моїм тілом і душею одночасно. Кожного разу, коли я намагалася віддатися якомусь чоловіку, ці спогади приходили, й немов сковувало холодом, льодяним колючим холодом. Чоловіки вважали мене фригідною, але я ж знала, що з Максом я не була фригідною.

 На ранок ми з мамою сходили до магазину, скупилися, зустріли знайомих, поговорили. Коли повернулися, то приготували смачний обід і  стали чекати  батька з роботи. Він приїхав не один, а з Дімою.

   Діма був  сином татового кращого  друга  Голіцина Петра Гнатовича, директора хлібокомбінату. Все дитинство  ми  скрізь були разом, адже наші батьки  відпочивали разом,  свята святкували разом,  пікніки – тільки разом.  Нас з Дімкою  сватали один одному давно, але ми якось  віджартовувалися й жили своїм життям. Проте рік  тому Діма на черговому ювілеї когось з наших родичів (вже й не пам’ятаю якого) розгледів у мені щось і загорівся  ідеєю фікс – одружитися зі мною. Тепер, коли  тато і Діма були одержимі однією  мрією, мені було дуже важко протистояти.