Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

Три.

Я не відштовхую, цілую її у відповідь. Витримка тріщить, бажання лізуть назовні. Двері ліфта відчиняються і зачиняються, везуть вгору. І я тягну Іру до себе замість того, щоб одуматися.

Фінал – Тася зі сльозами на очах, біль у її погляді.

Розплата, Нємцов, завжди наздоганяє швидко.

Телефон вібрує у кишені, повертаючи у реальність. Я різко сіпаюся. Майже заснув, навіть не помітив. Дістаю мобільник, скидаю дзвінок від батька. Другий день мені читає нотації. Розповідає, як я облажався із цією зрадою.

Наче я не знаю.

Мені не нотації потрібні, а порада.

Як Тасю повернути?

– Зачекайте, - ловлю медсестру, яка проходить повз мене. – Нємцова Таїсія, вона тут після аварії. Мала вже звільнитися.

– Я зараз уточню у лікаря.

І неспішно прямує далі коридором.

Що за огидна лікарня? Якщо тут таке обслуговування, то що казати про лікування? У пологових будинках я тепер спец, все вивчив перед появою Руслана.

А зі звичайними лікарнями гірше, ніколи не цікавився. Але Тася тут точно лікуватися не буде, потрібно знайти щось пристойніше.

– Неділя, - друг бурчить, коли я набираю його без роздумів. – Дімо, відвали, я обколотий знеболювальним і сплю.

– Я зараз в лікарні…

– Радий. Я вдома.

– Я знаю. Я у лікарні, де ти лежав учора. Тут нормальні лікарі? Або знайти інше місце? Поки що у мене сумніви щодо них.

– Душнила.

Мирон бурчить, ледве ворушить язиком. Мабуть, справді щойно прокинувся. Але мені треба дізнатися: можна тут залишатися чи бігти в інше місце, де Тасі швидше допоможуть.

Вона відключилася – це поганий знак.

Раптом серйозно?

А тут все пропустять.

Якщо друг був дуже чесним, ліз зі своєю думкою, навіть коли його не просили, то в мене були інші бзики. І я не дозволю своїй дружині лікуватися незрозуміло де.

– Навіщо тобі взагалі? – Мирон питає виразніше, прокидаючись. – Загуляв і страждаєш похміллям?

– В аварію потрапив, Таю зараз оглядають. Але мене напружує місцевий сервіс. Як ти вибирав лікарню?

– Чорт.

У Мирона щось падає, судячи з гуркоту – він сам. А я морщуся. Будь-який гучний звук довбає прямо в мозок. Чекаю, коли друг почне говорити, а сам шукаю інші клініки в інтернеті.

– Тая в лікарні? – друг перепитує за хвилину. – Що у вас трапилось?

– Мене підрізали, я не впорався з керуванням. Шварц, відповідай нормально на запитання. Мені або їхати кудись ...

– Нормальна лікарня. Я зараз Лізу наберу, вона організує, щоби все було нормально.

– Ліза це…

– Колишня дружина Демида, вона там працює, тож я й звернувся. Ти знаєш, фахівець вона крутий.

– Знаю.

Фахівець крутий, а дружина з Лізи вийшла не дуже.

Втім, як із мене чоловік.

Я скидаю дзвінок, не відволікаючи Мирона. Нехай він розбирається з усім, якщо зберіг навіщось номер Лізи. Я вилучив у момент, як Демид розлучився з дружиною. Навіщо зберігати?

Ми з Демидом спілкувалися не так часто, старий знайомий, ще з часів армії. Разом служили, а потім він зробив свій бізнес з перевезень, ми стали діловими партнерами. Та не настільки хороші друзі, щоб зберігати номери його колишніх.

Але Шварц виявився продуманішим.

І саме завдяки йому за кілька хвилин до мене підходить лікар.

– Дмитро Нємцов? – уточнює. Я киваю. – Із вашою дружиною все нормально. Ми зараз проводимо обстеження, щоб виключити черепно-мозкові травми. На тлі стресу та втоми це можна пропустити.

– Стресу? – хмикаю. Супер, отак подарунок від чоловіка. Стрес і нервування в подяку за всю Тасину любов. – Коли її можна буде забрати?

– Все буде зрозуміло за результатами. Я пошлю когось до вас.

Хвилини тягнуться вічністю. Нервую так сильно, як навіть перед першим самостійним контрактом не хвилювався. Боже, та я менше психував, коли не встигав приїхати до пологового будинку до Таси.

Вона почала народжувати раніше за термін. Дебіли працівники та злам літака – зруйнували всі плани. Дівчина жодного разу не дорікнула цим, але я сам себе докоряв. Відмінний перший крок у ролі батька.

Тепер – все така дрібниця.

Тася над реанімації, при смерті, звичайне обстеження. Але мене нудити починає від думки, як усе могло закінчитися. Трохи більша швидкість або ще одна машина справа…

– Ти як? – моє плече стискають. Закидаю голову. – Таю вже оглянули?

– У процесі, - відмахуюсь, рухаючись лавкою, звільняю місце Мирону. – Не думав, що ти приїдеш.

– Вирішив, що тобі потрібна підтримка. Ти тут швидше розлякаєш увесь персонал, аніж вони дадуть результати аналізів.