Читати книгу - "Троянди, Мері Горн"

— Юля, навіть не спробуєш? — я ледь здригнулася від голосу батька і глянула на нього. 

Батько уважно дивився на мене. Його тарілка була порожня як і всіх інших за столом. Крім мене. Я стримано посміхнулася.

— Я фактично перед вашим приїздом їла. Тому я не голодна, хоча впевнена що у тебе як і завжди риба вийшла чудовою.

Брат біля батька хмикнув.

— Що? — знизив він плечима, від мого погляду, — Ти завжди після нашого приїзду сита і ще жодного разу не їла. Це було...максимум три рази. 

— А чому так? Не любиш риби? — підключився до розмови Артем.

— Частково. Річкова...в неї смак здається іншим, — відповіла я і ніяково потерла шию.

— У Юлі це напевно від матері. Моя покійна дружина також не була фанатом риби. Я фактично навіть на рибалку їздив тільки заради проведення часу бо ловити рибу не було сенсу, її ніхто не вживав крім мене.

Я здивовано підняла брови. Батько ніколи про це не розповідав.

— А під час її вагітності я тільки і сидів на озері, — засміявся батько.

— Вдома настільки погано було? — зацікавилася я.

Батько посміхнувся мені і заперечливо похитав головою.

— Твоїй матері сильно захотілося риби, я пішов у супермркет і купив а вона сказала що це не той смак. Що їй чогось там не вистачає. А я запропонував спробувати , модна сказати, власного виробництва. Скільки вона тієї риби з'їла, — батько засміявся, — Можливо саме тому ти зараз її і не любиш.

 — У вас впевнений була чудова дружина. Вибачте за питання, але що сталося? Нещасний випадок?

Батько заперечливо похитав головою.

— Ні. В момент народження Михайла виникли певні проблеми і вона померла. 

— Мені дуже сильно жаль, — відказав тихо Артем.

Батько кивнув головою наче приймаючи співчуття.

— Якщо вже ми зайшли про батьків, то вони у тебе напевно бізнесмени чи також адвокати?

— Насправді ні. Батько був лікарем і мама також але зараз...вона одружилася вдруге а вітчим має свою фірму тому вона перетворилася в когось на рахунок домогосподарку.

— Батьки розлучилися? — спитав тихо Мишко а я перевела погляд на Артема згадуючи нашу розмову в машині.

— Ні. Батько...він помер. Якщо чесно то я його по суті і не пам'ятаю.

Посидівши так іще з пів години та розмовляючи ні про що ми піднялися щоб попрощатися. Надворі і досі бушувала своя злива. Артем попрощався з батьком та Стоком і нахилився до мене при обійнявши.

— Чекаю завтра на роботі, ти ж програла, — прошепотів мені на вухо а здається зачервонілася від згадки як саме він отримав цей виграш.

Ми стояли біля входу і Артем вже відчинив двері щоб виходити а у обличчя подув вітер разом з дощем.

— Е ні. Я тебе в таку бурю нікуди не відпущу, — сказав батько зачиняючи двері.

— Михайле, нічого ж не станеться. Мені тут не далеко їхати, — почав Артем а батько перебив його

— Нічого не хочу чути. В кімнаті Юлі є диван біля ліжка, думаю ти там найкраще впишишся.

Я хотіла щось сказати але Артем виявився швидкіштм.

— Мені не зручно. Я не хочу завдавати вам клопотів.

— Юля, скажи щось своєму начальнику. Він мене не чує, — сказав батько важко видихаючи.

Я краєм ока глянула за вікно.

— Твоя присутність не викличе жодних клопотів. І...якщо раптом з тобою щось станеться по дорозі ти завдали усім нам турбот. Тому не сперечаюся краще.

Гаразд, це була можливо не така вже і чудова ідея. Принаймні можна було запропонувати вітальню а не мою кімнату. Так, я постелила Артему на дивані але...виявилося він там і в троє не поміщається тому чоловік наполіг лягти на землю і зараз...його дихання чутно по ліву руку на землі. Я нервово перебираю пальцями свою ковдру а на дворі чутно свист вітру.

— Добре що ти не поїхав, — прошепотіла я.

— Напевно, так. — почула тиху відповідь у темряві. 

— У кімнаті Мишка...— почала я адже треба на мою думку це обговорити.

— А щось було? Думаю нам краще не починати про це хіба що ти хочеш повторити, — почула відповідь і не стримавшись опустила свою ліву ногу, штовхаючи його котру він зігнув у колін.

— Ауч. Боляче можливо, — сказав він.

— А не говори всякі дурниці. Чи це на тебе Мишко так вплинув за день?

— Можеш не хвилюватися. І невже все було настільки погано?

Це він зараз про Мишка чи поцілунок? Я вирішила промовчати

— Юля...

— Що?

— Я погано цілуюся?

Серце пропустило удар. Я не знаю що відповісти...Ні, мені поцілунок сподобався. Але якщо скажу що так, тоді Артем може подумати що я хочу продовження. А чи хочу я його? А якщо скажу що погано то він одразу вирахує брехню.

— На середині, — відказав я.

Запала тиша.

— В тебе чарівні троянди на тумбі, від кого?

От в нього сьогодні тільки питання на які я не можу дати відповіді навіть собі? 

— Від хлопця. 

Ну...чисто теоретично я не збрехала. Бо ж це точно від чоловічої статі. Чи ні? Ну гаразд, ставлю 99.9% що від чоловічої. Або ж сподіваюся на це. Стоп, взагалі про що я думаю? 

— Так чому адвокат?— спитала я.

— Тобто?

— Ну...моя мама і я обрали флористику. Ми обоє обожнюємо квіти і доглядати за ними. А ти обрав правозахист. Чому?