Читати книгу - "Рудик, Mary Uanni"

— Гаразд, але тільки після того, як я закінчу з Ронею, — сказала я, завершуючи останню косу.

Роня відразу піднялася і важливим виглядом оглянула всіх.
— А давайте я вам прізвиська придумаю, — запропонувала вона.

Ми переглянулися, але ніхто не заперечував.

— Так... — Роня підійшла до Маші й подивилася на неї з серйозним виглядом.

— Вона Сіма. – випередила я її.

Роня підняла брови.
— Чому це?

— Бо Ася так називала мене в дитинстві. А я слухаюся Асю, — пояснила Маша.

— Добре. А ти, Ася, залишаєшся Асею. Так уже заведено, — вирішила Роня, звертаючись до мене.

— А я? — Лука навмисне підняв руку, як школяр.

Роня зупинилася перед ним, міряючи поглядом.
— Ти будеш Рудик. Бо... ну ти Рудик і все!

Лука засміявся, показуючи великий палець.
— Мені підходить.

— А я? — зацікавився Влад.

Роня задумалася.
— Ти будеш... Хмарка.

— Чому? — він здивовано посміхнувся.

— Бо ти виглядаєш так, ніби завжди задумуєшся, як у хмарках літаєш, — пояснила вона.

— А я? — підморгнув Саша.

Роня, тримаючи ляльку в руках, дивилася на нього кілька секунд.
— Ти... Шпак.

— Шпак? — перепитав він, сміючись. — Ну гаразд, нехай буде Шпак.

Роня завершила огляд, пішла до Лорда, який ліниво лежав біля дивану, і почала говорити з ним так серйозно, наче це була інша людина.

— Я до вас, мабуть, звикну, — тихо сказала я, дивлячись на Луку, який лише сміявся і слухав її "вказівки".

— Всі звикають, — відповів він, підморгуючи мені.

Ми сідали до гри.
— Ну що ж, почнемо? Але за умовою: кожен щось розповідає про себе, — сказав Влад, розкладаючи ігрове поле.

— Я перший! — заявив Саша, витягаючи руку до кубиків.

Саша перехопив кубики і глянув на нас із нахабною усмішкою.

— Отже, мене звати Саша, мені двадцять один рік, і я обожнюю готувати. Якщо колись залишитеся без вечері — це точно не зі мною! — Він кинув кубики, і вони закрутилися на столі. — А ще... Я страшенно люблю грати в настільні ігри.

— Тільки не кажи, що у тебе колекція монополій, — пожартувала Маша, дивлячись, як він обирає фішку.

— Ні, але моя кімната завалена коробками з іграми, — хмикнув він. — І я чемпіон серед своїх друзів. Так що готуйтеся програти.

Роня, сидячи на колінах і міцно тримаючи свою ляльку, уважно слухала, хитаючи головою.
— Тобі пасує бути Шпаком, — серйозно сказала вона.

— Це як? — підняв брови Саша.

— Ти як пташка, яка постійно стрибає, розповідає щось і шукає їжу, — вона підняла руку, ніби пояснюючи щось очевидне.

— Тепер я зрозумів, — засміявся він, підморгнувши дівчинці. — Що ж, тепер твоя черга, Маша.

Маша закотила очі, але теж кинула кубики.

— Добре, мене звати Маша, і я завжди підтримую порядок. Тому, якщо побачу хаос, буду бурчати, — сказала вона, глянувши на нас із усмішкою.

— Сіма, це звучить погрозливо, — пожартував Лука, обійнявши себе руками, наче змерз.

— О, ти ще не знаєш, на що я здатна, — відповіла вона, хитро посміхаючись.

Роня раптом нахилилася до неї й серйозно спитала:
— А ти справді була Сімою?

— Так, коли ми з твоєю мамою були маленькими, вона мене так називала, — пояснила Маша, кивнувши в мій бік.

— Ти завжди бурчала? — уточнила дівчинка.

— Ні, — відповіла Маша, сміючись. — Але, здається, тепер буду.

Настала черга Влада. Він задумливо покрутив кубики в руці.

— Ну гаразд, я Влад. Мені дев’ятнадцять, і я люблю читати книги. Фантастику, пригоди... Ну, і всяке таке. А ще я...

— Хмарка! — втрутилася Роня, поки він думав.

— Так, Хмарка, — посміхнувся він. — Ти не помилилася, я часто літаю у своїх думках.

— Це я помітила, — гордо заявила Роня.

Коли всі розповіли, настала черга Луки. Він зібрав усі погляди на собі, навіть Роня знову всілася поруч, з цікавістю дивлячись на нього.

— Що ж, я Лука. Мені двадцять два. Я люблю пригоди, зброю і… тепер, мабуть, носити дітей на руках, — він підморгнув Роні, яка тільки засміялася. — І тепер я Рудик. Хоча мене дехто так і до того дражнив.

— Так, Рудик, — підтвердила вона, кивнувши. — Бо ти рудий і веселий.

— А тепер твоя черга, Ася, — сказав він, повертаючи погляд до мене.

Я лише усміхнулася, взяла кубики й кинула їх на стіл.
— Ну, ви всі мене знаєте, але якщо треба формально: я Єва. Люблю порядок, допомагати людям і... тепер я просто ваша Ася.

— Найкраща мама! — раптом вигукнула Роня, обіймаючи мене.

Усмішка з’явилася на моїх губах сама собою. Лука теж посміхнувся, з ніжністю дивлячись на нас.

— Ти чудово вписалася в нашу компанію, маленька, — сказав він дівчинці. — Ну що, починаємо гру?

— Так! — вигукнула вона, стрибаючи на місці.

І ми почали.

Гра захопила всіх із першої хвилини. Монополія завжди була чимось більшим, ніж просто ігрове поле та паперові гроші. Це битва характерів, стратегій і навіть трохи везіння.

Роня, щільно сидячи між Лукою та мною, уважно спостерігала за тим, як ми розставляємо фішки й робимо перші ходи.

Саша, як завжди, зайняв найактивнішу позицію. Він жваво скуповував усе підряд, навіть не задумуючись про подальшу стратегію.
— Шпак знову в своїй стихії, — посміхнувся Влад, дивлячись, як Саша накручує навколо себе напружену атмосферу.

— А як же! Усе найкраще має належати мені, — пожартував він, роблячи хід.

— От тільки не розрахуйся, як завжди, — підколола його Маша, обережно переставляючи свою фішку.

Роня теж не залишилася осторонь, уважно вивчаючи гроші, якими ми оперували.
— Ви якось дивно торгуєтеся, — прокоментувала вона. — Усе просто: береш і купуєш найдорожче.

— Ти ще навчиш нас, як треба, — сказав Лука, нахилившись до неї.

— Авжеж, я ж знаю! — гордо відповіла вона, сміючись.

— До речі, Ася, — раптом звернувся до мене Влад. — Чому ти назвала Машу Сімою?