Читати книгу - "Інтерв'ю з відьмою, Альона Ластовецька"

Агата сиділа спокійно, ніби вся її енергія була спрямована всередину, а не назовні. У її погляді не було напруження, нібито вона могла бачити щось, що було приховано для інших.

— Світ сповнений знаків, — сказала вона, коли настала тиша. — Ми просто не завжди вміємо їх читати. Але якщо навчитися... життя стає неймовірно ясним.

Я відчув, як її слова торкаються чогось усередині. Немов щось у пам'яті рухається, але я не міг ще зрозуміти, що саме.

— Скажи, ти коли-небудь стикався з тим, що подія чи зустріч раптом виявляються абсолютно не випадковими? Що ти зустрів людину, і через тиждень розумієш, що вона була ключем до чогось важливого?

Я кивнув, згадуючи кілька таких моментів у своєму житті. Несподівані зустрічі, розмови, які відкривали нові горизонти.

— Це синхронічності, — продовжувала Агата. — Карл Юнг казав, що це не випадковості, а ніби події - підказки. Коли щось збігається так точно, що ти не можеш не повірити в магію.

Аня обережно запитала:

— А як ти сама ставишся до цього? Ти бачиш знаки?

Агата посміхнулася ледь помітно.

— Я не просто бачу. Я вчуся відчувати. І це не завжди легко. Іноді занадто багато шуму. Іноді... нам не потрібно розуміти все відразу. Але знаки завжди йдуть поруч.

Вона нахилилася трохи вперед, ніби розповідаючи про щось глибоке й особисте.

— Одного разу, в юності, я шукала відповідь на своє запитання. Глибоко в душі мені хотілося знати, який мій шлях. Я намагалася знайти знак. У моєму серці було багато невпевненості. Я підняла очі в небо, обвела поглядом хмари, думала, що всесвіт дасть мені відповідь через них. Але відповіді не було.

Тієї ночі я пішла в ліс. Сіла біля старого дуба і... просто мовчала. І коли я підняла очі, просто переді мною стояла велика сова.

— І що вона зробила? — Аня застигла з чашкою кави в руці.

— Вона просто дивилася. Дивилася, як дивляться ті, хто бачить більше, ніж ти сам можеш усвідомити. І в її погляді не було страху. Тільки глибока тиша. Я знала, що цей погляд - був відповіддю. Мудрість. Спокій. Ти не можеш поспішати, ти маєш іти своїм шляхом, не підлаштовуючись під чужі очікування.

Агата посміхнулася.

— Через кілька днів я зустріла людину, яка могла дати мені відповіді. Не тому що я їх шукала. Тому що я була готова. І ось, відтоді, мені не доводиться шукати знаки. Я просто слухаю їх. Я чую їх, і вони завжди йдуть поруч.

Аня поцікавилася:

— А як ти розумієш, що знак справжній, а не просто збіг?

Агата задумалася, ніби звіряючи свою відповідь із чимось глибшим.

— Усе, що відбувається у світі, має свою хвилю. Якщо ти налаштуєшся на свою хвилю, ти почнеш відчувати, коли події йдуть у гармонії, а коли ні. Знак - це завжди сполучення внутрішнього і зовнішнього. Він ніколи не буде випадковим. Він відкриє тобі щось важливе про тебе самого. І якщо ти його не помітиш - він прийде знову, в іншому образі.

Я помітив, як у її очах промайнула тінь. Я знав, що вона пережила багато, щоб зрозуміти, що не все можна контролювати.

— І знаки не завжди приємні, — продовжила вона. — Буває, вони нам кажуть, що ми помиляємося, що ми не там, де маємо бути. Іноді вони хворобливі. Але вони важливі, бо допомагають знайти свій шлях.

Я задумався. Іноді мені теж здавалося, що доля говорить зі мною через такі збіги, які не вкладаються у звичайну логіку.

— Ти віриш, що всі події в житті - це знаки? — запитав я.

Агата кивнула.

— Усі. Тому що кожен момент - це шанс бути в моменті. І якщо ти готовий до цього, якщо ти відкритий, ти почнеш бачити, як події переплітаються, як вони приводять до того, що тобі потрібно. Але завжди пам'ятай, що знак - це не відповідь. Це лише вказівка на те, що тобі потрібно дивитися уважніше. І вірити.

Агата відкинулася в кріслі, її погляд ковзнув темними стінами студії. Світло софітів м'яко окреслювало контури її обличчя, роблячи його майже нефізичним - ніби перед нами була не жінка, а її відображення з іншого виміру.

— Бачите, — почала вона повільно, — усе, про що ми говорили - знаки, збіги, синхронічності - це не просто містика. Це структура. Фізична структура світу. Тільки не та, що доступна лінійній логіці.

Я поправив мікрофон і злегка подався вперед, відчуваючи, що зараз вона скаже щось, що надовго залишиться зі мною.

— Сучасна наука, особливо квантова фізика, вже давно ламає звичні уявлення про матерію. Електрон може бути і частинкою, і хвилею. Спостереження змінює результат. Нам здається, що реальність об'єктивна, але вона залежить від спостерігача. А це вже звучить дуже... по-відьомівськи, не знаходите?

Я мимоволі посміхнувся. Агата помітила це і відповіла легкою посмішкою.

— Коли я кажу, що «знак прийшов», я маю на увазі не випадковість. Я говорю про пов'язаність. Світ - це мережа. Інформаційна, енергетична, вібраційна. Ми не просто живемо в ньому - ми в ньому резонуємо. І кожен наш вибір, кожна думка запускає хвильовий відгук.

— Як метелик, що змахнув крилами? — запитав я.

— Саме так. Тільки замість метелика - жінка, яка обирає жити інакше. Або відьма, яка вимовляє ім'я в правильний момент. Усе пов'язано. Усе взаємодіє. І магія, по суті, - це наука про зв'язок між внутрішнім і зовнішнім. Просто в неї своя мова. Свої формули.

Аня уважно слухала, трохи нахилившись.

— Тобто... ти хочеш сказати, що магія - це не про порушення законів природи, а про їхнє глибоке розуміння?

Агата глянула на неї з таким схваленням, немов учитель, чия учениця щойно відкрила формулу.

— Абсолютно вірно. Магія - це не боротьба з реальністю. Це мистецтво працювати в резонансі з нею. Той, хто намагається насильно змінити світ, втрачає силу. А той, хто вміє слухати - отримує можливість впливати. Але тільки тому, що внутрішньо готовий.

Я відчув, як слова проникають усередину. У цьому був сенс, до якого я йшов роками. Бути в потоці, бути у зв'язку. Відчувати момент, не руйнувати його.