Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

Я сьогодні купила собі ляльку на ринку, назвала Ксюша. Мені все ще подобається гратися з ляльками, наче це мої дочки. Хейда теж любить гратися з ляльками, розчісувати їм волосся й шити сукні.

Поля

18.12.

З мамою скандалю. Вона мене кілька разів ударила. Усе тому, що на її заяву: «Не можна Полі їсти солоні огірки!» — я сказала бабусі Тосі:

— Вигадує. Можна мені їх їсти!

Дивно, але якщо мама не бачить, що я їх їм, мені ніколи не буває погано. Ніколи! А якщо побачить, що я з’їла малесенький шматочок, то почне голосити годинами поспіль:

— Тобі зараз стане погано! Живіт у тебе заболить!

І точно: болить, ще й як!

Мама могла б мені сказати, щоб я її не перебивала. Але навіщо бити? Навіщо знущатись? Ще вона не забула мені повідати, що я — «мерзота», «сволота» і «всім їй зобов’язана», «сама народила — сама й уб’ю!».

У мене температура. Мабуть, я захворіла. Ангіна. Я дуже боюся хворіти. Мама сильно лається, що я не торгую, не прибираю, коли хворію.

19.12.

Сіла читати книжку, і раптом тук-тук-тук! Це в нас домовленість така з тьотею Алею. Стукати по батареї. Типу сигнал. Якщо на них нападуть або на нас. Або просто подати знак, що ми живі. Я відповіла: тук-тук-тук. І мені відповіли: тук-тук. Отже, приїхали!!! Ура!

20.12.

Наш кіт Мишко пропав. Ми так його любили! Я ходила, кликала, шукала. Його немає ніде!

Ася й Патошка різко перестали дружити. Вони познайомились у дворі з новою дівчинкою з гірського села. Вона їм сказала: «Або зі мною дружите, або з Поліною». Вона ненавидить усіх, у кого російське ім’я. У неї вся родина загинула, коли російські військові стріляли. Патошка й Ася вибрали її, а не мене.

Зате зі мною раптом подружилася Лунет. Я, Лунет і Хейда кілька годин тягали воду з городів для пиття. У крані вода днів на два вмикалася. Сказали, більше й не ввімкнеться. Носити воду залізними відрами важко, і можна впасти. Ожеледь. Одна тьотя впала, ногу зламала. Відкритий перелом!

Я хворію, шарфом замоталася. Ледве ходжу.

До бабусі Тосі приїхала тьотя Аля. Привезла пенсію. Сашка й Ерик залишилися в Росії. Тьотя Аля сказала, що Сашка в Чечню ніколи не приїде, а Ерик, може, і приїде колись потім.

Я зрозуміла, як сильно їх усіх люблю. Мені здалося, що немає нікого дорожчого, ніж друзі, коли вони далеко. Ерик мене не любить. І нехай! Він правий. Я визнаю поразку. Але однаково люблю.

П.

21.12.

8.10. Я сьогодні до школи не пішла. І жодна дівчинка теж. Хоча заняття є. Прибиратиму, потім носитиму воду з городів.

Ще говорять, що знову буде війна. Уже третя! Не дай боже, війна! Мене й так багато хто люто ненавидить, бо вважають росіянкою. Тому що їхніх рідних убили російські військові!

15.20. Ми пішли з Хейдою по воду на городи, а хлопці: Іслам, Казбек, Марат, Умар, Башир та інші — набрали льоду і стали в нас кидати. Мені влучили шматком льоду по голові, хай їм грець! Це ж так боляче! А Хейді по спині влучили крижиною.

Лунет сказала Хейді, що тій дісталося через те, що вона — горда чеченка — у росіян служниця. Малося на увазі, що Хейда допомогла вчора мені принести відро води. Хейду хочуть зі мною посварити. А все ніяк не виходить!

Потім вони знову почали закидати нас льодом. Ми стали тікати. Лід б’є дуже боляче, до крові, якщо влучить в обличчя. Вони ж не сніжки кидали!

22.12.

Електрики нема, води нема. З батареї тече якась гидота по підлозі. Щастя нема в цій квартирі і в цьому місті.

Учора сестру Лунет, шістнадцятирічну Риту, викрали заміж. Уже всі сусіди один з одним посварились! Виявляється, Пушинку посватали. Пушинці наречений подобався. Їх навіть познайомили перед весіллям, що нечасто буває! Буває, самі батьки домовляться, і все. А діти мусять одружитись, мовчки підкоряючись.

Узяли «калим» — гроші за наречену. І, за звичаєм, Пушинка, наша сусідка, дочка Тамари, мала вийти на ріг будинку, і її там друзі нареченого «викрадають». Запихають у машину! А самого нареченого немає. За звичаєм, він узагалі три дні по весіллі з’явиться!

І от Пушинка пішла на ріг. А її подружка Рита дізналася, де на розі треба стояти. Вона дуже-дуже заміж хотіла. Вона побігла раніше і сказала, що вона — Пушинка, і викрали її, а не Тамарину дочку. Ой, що було! Пушинка плакала! Їй одного нареченого в серпні 1996-го вбило, а зараз таке!

Її мама Тамара і мама Рити й Лунет їздили до родини «нареченого». Але нічого виправити не можна: Риту повернути додому — ганьба, не можна — уже ж украли заміж. І що з «калимом» робити, невідомо! Кому він тепер належить?

Раніше тьотя Тамара і мама Рити дружили, а тепер посварилися далі нікуди!

Хейда знову притягла книжку про кохання, із серії «Жіночий роман».

— Еротика! — шепоче Хейда і хитро підморгує.

Це дружба з Лунет пошкодила їй мозок.

23.12.

У школі було два уроки.

Я, Заїра, Сета, Тина й Зуля грали в доганялки та піжмурки. Було весело!!! Ми так сміялися. Коли змерзли надворі, пішли до класу. Опалення немає, але в приміщенні не так холодно. Ми стали грати на класній дошці в хрестики-нулики. Коли ввійшли, забули зсередини замкнути клас на швабру. Ми завжди так робимо зазвичай, тому що небезпечно — може хтось увірватись і постріляти.

А тут вломилися хлопці з 11-го й 10-го класів. І давай кричати по-чеченськи, що інші з їхнього класу сказали їм, що мене звати Кассі й що зі мною «все можна», тому що я — «росіянка». Наміри потягти мене на горище в них були якнайсерйозніші, а вчителів поблизу жодного. Та хіба хто заступиться? Але мене виручили мої дівчата! Заїра, Тина й Зуля стали стіною і сказали про мене:

— Ви помиляєтесь! Вона не росіянка! Її звати Фатима. Її батько — чеченець! Вона