Читати книгу - "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників"

Дав йому цар за помічників Івана Івановича та Василя Васильовича.

Приїхали вони за море, у той край, де жив чарівник.

Протопей-прапорщик наказує Івану Івановичу:

— Вари на нас усіх їсти, а ми йдемо царівну шукати.

Та й пішли вони. Іван Іванович зварив їсти та й чекає на них. Аж тут звідки не взявся сам чарівник.

— Зварив? — питає.

— Зварив.

— То будемо їсти, — каже чарівник.

Перехилив казан і з’їв усе.

Наступного дня Протопей-прапорщик пішов з Іваном Івановичем, а варити їсти лишив Василя Васильовича. Наварив Василь, а чарівник знову тут як тут.

— Зварив?

— Зварив.

— То будемо їсти.

Та й знову сам усе з’їв.

На третій день відправив Протопей на пошуки помічників, а сам зостався варити. І знову з’явився чарівник.

— Зварив?

— Зварив.

— То будемо їсти.

— Але ж напоїв нема, — каже Протопей-прапорщик.

Тут чарівник ударив кулаком об стіл, і на столі бозна відкіля з’явилися різні напої.

Подумав Протопей-прапорщик: «Оце ж він і є, сам чарівник. Він набагато сильніший за мене. Що ж робити?»

А чарівник каже:

— Будемо пити.

Протопей налив собі чарку, та й вилив потай під стіл, а чарівник одразу цілу пляшку й випив. Протопей виливає другу чарку, а чарівник — випиває другу пляшку. Протопей виливає третю чарку, а чарівник — випиває третю пляшку. Сп’янів чарівник і звалився на землю. Тоді Протопей-прапорщик відрубав йому голову. В кишені чарівника він знайшов три золотих ключі, а з пальця зняв золотий перстень.

Зробив це все Протопей та й знову пішов царівну шукати. Ішов він, ішов та й дійшов до кам’яної кручі. А під кручу вела вузенька стежечка. Довго йшов Протопей тією стежечкою, коли дивиться, у кам’яній скелі — золоті двері. Вийняв він один із золотих ключів і відімкнув ті двері. За ними були другі двері, а далі ще й треті. Повідчиняв їх Протопей і зайшов у велику кімнату. Бачить, царівна сидить, а перед нею на столі грамофон грає.

— Здрастуй, царівно! — каже Протопей.

— Здрастуй, — відповідає царівна. — Але звідки ти взявся? Тікай скоріше, бо як прийде мій чоловік, то вб’є і тебе і мене.

— Твій чоловік мертвий.

І Протопей показав перстень з руки чарівника. Зраділа царівна, поцілувала Протопея-прапорщи-ка, та й пішли обоє до корабля.

Підходять вони до берега. Як побачив Іван Іванович, яка гарна царівна, то зразу загорівся коханням до неї. І присягнувся собі: «Що б там не було, а я повинен її вкрасти». Наказав він поставити паруси. Царівна першою зійшла на корабель, і той одразу відчалив, а Протопей залишився на березі.

Іван Іванович каже царівні:

— Якщо признаєшся кому, що не я тебе врятував, то втоплю в морі.

І вона пообіцяла, що не признається.

Приїхали вони додому. Цар зрадів, прийняв Івана Івановича за зятя і дав наказ готувати весілля.

А Протопей іде лісом та й журиться. Коли йому назустріч йде дід.

— Чого ти журишся? — запитує.

Розповів йому Протопей своє горе.

— Так ти знищив того чарівника? — перепитує дід.

— Знищив.

— То за це я буду годувати тебе все життя, або дам тобі, що тільки захочеш, бо той чарівник був моїм найзлішим ворогом.

— Нічого мені не треба, — каже Протопей, — зроби тільки, щоб я знов опинився у ріднім краю.

— Добре, — каже дід і дає йому три квітки. — Коли прийдеш до моря, проковтни цю синю квітку, і море перед тобою розступиться. Коли постануть перед тобою гори, проковтни цю червону квітку, і гори розступляться. А як проковтнеш цю білу квітку, то перекинешся в звіра, в птаха або в дерево — в що тільки захочеш.

Потім разом з трьома квітками дає йому старий дід ще й шаблю-саморіз:

— Махнеш цією шаблею, і все вороже військо впаде порубане, хоч би його там тисячі були.

Підійшов Протопей-прапорщик до моря, проковтнув синю квітку — море розступилося, і на дні морському широкий шлях зробився. Пройшов Протопей тим шляхом, вийшов на другий берег, а перед ним — гори круті. Проковтнув він червону квітку, і розступилися гори.

Добрався Протопей до рідного краю, а там оголошення висять: усіх людей кличуть до царя на весілля.

Прийшов Протопей до царського двору та й став коло порога. Далі не йде, бо дуже обірваний.

А Іван Іванович з царівною сидять за весільним столом.

Царівна побачила Протопея коло порога та й каже:

— Не той мене врятував, що на першому місці, а той, що на останньому. Візьми, батьку, швидкого коня, накажи прив’язати Івана Івановича до хвоста і пустити в поле. А Протопея нехай одягнуть у найкраще вбрання, бо він мене врятував і він буде моїм чоловіком.

Цар так і зробив. Швидкий кінь розволочив Івана Івановича по полю, а Протопей одружився з царівною.

Але його жінка виявилася зрадливою. Заприязнилася вона з сусіднім королем.

От той король і каже:

— Піду на твого батька війною, завоюю його та й візьму тебе заміж.

Вона й погодилася.

Поїхав король у свою державу та й оголошує цареві війну.

Цар почав радитися з зятем, а Протопей заспокоює:

— Не бійтеся, я за два махи все його військо покладу.

Вивів король своє військо, а Протопей махнув шаблею-саморізом раз, махнув другий, і все вороже військо було посічено.

Повернувся Протопей із походу, а жінка й питає, як йому це вдалося зробити? Він і розказав про шаблю-саморіз. Наступного дня узяла вона ту шаблю і передала королеві, а на її місце поклала іншу, подібну.

Король вдруге оголошує цареві війну. Протопей знову заспокоює царя, бо має надію на свою шаблю-саморіз.

— Дайте мені роту солдатів, і ми зараз закінчимо війну.

Виставив Протопей роту, а король махнув шаблею, і вся рота впала. Протопей махає-махає своєю шаблею — нічого не виходить. І мусив Протопей утікати. Король забрав собі все царство його тестя й одружився з його зрадливою жінкою, а царя замкнув у темниці.

Тоді Протопей проковтнув білу квітку, останню з тих, що дав старий, і перекинувся в яблуню під вікном короля.

Прокинувся король уранці та й каже жінці:

— Подивися, яка в нас під вікном яблуня виросла.

А жінка йому:

— То не яблуня, а Протопей-прапорщик. Треба її зрубати, спалити і попіл розвіяти по вітру, щоб і сліду не було.

У короля була молода служниця. Почула вона цю розмову, стала під яблунею та й плаче:

— Яблуне, яблуне, яка ти гарна. Тільки в поганий час ти виросла, що мусиш тепер пропадати.

А яблуня шепоче їй:

— Я не яблуня, я Протопей-прапорщик. Коли мене будуть рубати, то ти стань збоку