Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Поштамт 📚 - Українською

Читати книгу - "Поштамт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поштамт" автора Чарльз Буковський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 35
Перейти на сторінку:
поцілував її в чоло. Вона закрила очі, здавалося, що заснула. Юною вона не була. Світ, може, і не врятувала, але серйозно вдосконалила. Запишіть це на карб Фей.

14

Дитину Фей назвала Мариною Луїзою. Ото вона й була, Марина Луїза Чінаскі. У люльці коло вікна. Позирала на дерева за вікном і яскраво розфарбовану стелю. Потім вона заплакала. Підійти до дитини, поговорити з дитиною. Дівчинка хотіла маминих грудей, але мама не завжди готова, а в мене маминих грудей нема. Між тим, робота лишалася. Додалися бунти. Десятина міста була у вогні…

15

У ліфті нагору я був єдиним білим. Здавалося дивним. Вони розмовляли про бунти, не оглядаючись на мене.

— Ісусе, — сказав вугільно-чорний здоровило, — це справді щось. Ці типи швендяються бухі по вулицях з квінтами віскі в руках. Копи проїжджають поруч, але не виходять із машин, бухими не переймаються. І це вдень. Тиняються люди з телевізорами, пилосмоками, всім цим. Це справді щось….

— Аха, бахуре.

— Чорні власники виставляють у своїх крамницях знаки «КРЕВНІ БРАТИ». Білі теж такі ставлять. Але нікого тим не надурюють. Вони знають, які місця належать білодупим…

— Аха, брате.

Ліфт зупинився на четвертому поверсі, усі ми вийшли. Щось мені підказувало, що мені краще нічого не коментувати.

Невдовзі міський поштмайстер оголосив інтеркомом:

— Увага! Південно-східний район забарикадовано. Пропускатимуть тільки власників належного посвідчення особи. О сьомій вечора — комендантська година. Після 19:00 не пускатимуть нікого. Барикади простягаються від вулиці Індіани до вулиці Гувера і від бульвару Вашингтона до Площі 135. Усі, хто живе в цьому районі, звільняються від роботи.

Я підвівся і потягнувся за часовою карткою.

— Гей! А ти куди? — спитав мене наглядач.

— Оголошення чув?

— Так, але ти не…

Я сунув ліву руку до кишені.

— Я не ЩО? Я не ЩО?

Він глянув на мене.

— Що ти знаєш, БІЛОДУПИЙ? — сказав я.

Дістав картку, пройшов і пробив вихід.

16

Бунти припинилися, маля заспокоїлося, і я знайшов спосіб уникати Янко. Утім, паморочливі напади лишилися. Лікар виписав мені постійний рецепт на біло-зелені пігулки лібріума, які трохи допомагали.

Якось уночі підвівся попити води. Повернувся, пропрацював півгодини і взяв свою десятихвилинну перерву. Щойно я знову сів, підбіг Чамберс, високий мулат:

— Чінаскі! Ти нарешті спалився! Тебе не було 40 хвилин!

Якось Чамберс, пускаючи піну і смикаючись, гепнувся на підлогу — напад стався. Виносили його на ношах. Наступної ночі він повернувся — свіжа сорочка, краватка, наче нічого й не трапилося. Тепер квачем був я.

— Слухай, Чамберсе, ти чуйку маєш, чи як? Я піднявся попити, повернувся, пропрацював 30 хвилин, тоді скористався перервою. Мене не було десять хвилин.

— Ти спалився, Чінаскі! Тебе не було 40 хвилин! У мене семеро свідків!

— Семеро свідків?

— ТАК, СЕМЕРО.

— Кажу тобі, мене не було десять хвилин.

— Ні, Чінаскі, ми тебе злапали. Цього разу на гарячому.

Тоді я від цього втомився. Не хотів його більше бачити.

— Гаразд. Мене не було 40 хвилин. Уперед. Виписуй догану.

Чамберс побіг.

Я встиг розкидати ще кілька листів, коли підійшов старший виконроб. То був чахлий білий зі жмутиками сивого волосся над кожним вухом. Я глянув на нього, розвернувся і розкидав ще кілька листів.

— Містере Чінаскі, я певен, ви розумієте правила й норми поштамту. Кожному службовцю дозволено дві десятихвилипні перерви, одна до обіду, інша після. Привілей перерви дарований керівництвом: десять хвилин. Десять хвилин…

— БІС БИ ЦЕ ВСЕ ПОБРАВ!

Я жбурнув листи долу.

— Я погодився з тим, що був відсутній 40 хвилин, пахолки, щоби зробити вам приємність і щоби спекати вас зі своєї дупи. Але ж ви не припиняєте! То я забираю свої слова. Мене не було десять хвилин. Хочу побачити сімох ваших свідків. Най підтвердять.

За два дні я був на перегонах. Глянув угору і побачив ці зуби, цю усмішку й ці осяйні оченята. Хто б це був такий — з усіма цими зубами. Я придивився. Усміхаючись, на мене дивився Чамберс, який стояв у черзі за кавою. Я тримав пиво. Підійшов до урни і, не відводячи від нього погляду, плюнув. Відійшов. Більше Чамберс мене не діставав.

Маля повзало, пізнавало світ. Ночами Марина спала з нами в ліжку. Там були Марина, Фей, кішка і я. Кішка теж із нами спала. Ти ба, подумав я, від мене залежать три роти. Як дивно. Сидів і спостерігав за їхнім сном.

Коли я двічі поспіль після зміни повертався додому вранці, рано вранці, то заставав Фей за читанням вкладки з оголошеннями.

— Ці кімнати достобіса дорогі, — зауважила вона.

— Не без того, — сказав я.

Наступного ранку вона теж читала газету, і я спитав:

— Ти з’їжджаєш?

— Так.

— Гаразд. Допоможу тобі знайти житло. І перевезу речі.

Погодився щомісяця щось їй платити.

— Добре, — сказала вона.

Дочка лишилася Фей. Мені лишилася кішка.

Житло ми знайшли за вісім чи десять кварталів. Я допоміг їй перебратися, попрощався з дівчинкою і поїхав назад.

Два, три чи чотири рази на тиждень я заїздив побачитися з Мариною. Знав, що чим довше я бачитимусь із дочкою, тим довше все буде добре.

Фей досі вдягалася в чорне, протестуючи проти війни. Ходила на місцеві мирні демонстрації, марші кохання, відвідувала поетичні читання, майстерні, мітинги комуністичної партії, а ще сиділа в гіпівській кав’ярні. Дитину брала з собою. Якщо не йшла кудись, то сиділа в кріслі, смалячи цигарку за цигаркою й читаючи. На її чорній блузі висіли значки з протестними гаслами. Але зазвичай, коли я приїжджав, вона десь тинялася разом із дівчинкою.

Одного дня я їх таки знайшов. Фей їла соняшникове насіння з йогуртом. Пекла вона і свій власний хліб, але виходило не надто добре.

— Я зустріла Енді, він водій вантажівки, — сказала вона. — У вільний час він малює. Це одна з його картин.

Фей показала на стіну. Я грався з дочкою. Подивився на картину. Промовчав.

— У нього великий прутень, — сказала Фей. — Якось увечері він заїхав до мене і спитав: «Чи не хочеш бути шпокнутою великим прутнем?», а я йому відповіла: «Я хотіла б бути шпокнутою любов’ю».

— З твоїх слів, він людина світська, — сказав я їй.

Я ще трохи побавився з дочкою, тоді пішов. Наближався час чергового планового іспиту.

Пізніше я отримав від Фей листа. Вони з дитиною жили в гіпівській комуні у Нью-Мексико. То приємне місце, казала вона. Марина може тут дихати. До листа додавався малюнок, зроблений мені донькою.

V

1

Міністерство пошти і телеграфу Сполучених Штатів

Тема: Попереджувальний лист. Кому: Містеру

1 ... 28 29 30 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поштамт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поштамт"